Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Відповідь опонентів Серля

Уявіть собі комп’ютерну програму під назвою “Мозок”. Вона на “вході” отримує потоки сигналів, більш-менш аналогічні тим, які людський мозок отримує від нервової системи. Програма обробляє ці потоки за дуже складним алгоритмом, класифікує сигнали на зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, больові (з великою кількістю нюансів за кожним з цих типів) і формує інші потоки сигналів – потоки на “виході”, більш-менш аналогічні тим, які з людського мозку надходять до м’язів. Програма поділена на багато підпрограм, які імітують різні функціональні блоки мозку. Ці підпрограми частину вхідних даних отримують з входу програми “Мозок”, а частину від інших підпрограм, і, в свою чергу, формують потік вихідних даних, частина якого йде на вхід до інших підпрограм, а частина – на вихід програми “Мозок”. Серед цих підпрограм функціональних блоків, є підпрограми з назвами “Зорові відчуття”, “Біль”, “Радість”, “Сум”, “Бажання”, “Мислення” тощо.

Різні підпрограми програми “Мозок” час від часу зчитують дані з бази даних “Пам’ять” і записують в неї нові дані. Перед запуском програми початкові дані в базу даних “Пам’ять” може завантажити програміст.

Програма “Мозок” обмінюється даними з програмою “Тіло”: отримує від неї потоки даних, що імітують сигнали від нервової системи, обробляє їх і передає результат – потоки даних, які імітують сигнали, які надходять від мозку до рухових нервів – до програми “Тіло”.

Програма “Тіло” імітує функціонування тіла крім мозку. Вона теж дуже складна і містить у собі багато підпрограм, таких як “Чуттєві нерви”, “Рухові нерви”, “М’язи”, “Ліва рука”, “Голова”, “Серце” тощо, між якими відбувається складний обмін даними, що імітує відповідні процеси у тілі людини. (В спрощеному варіанті можна обійтися без більшості внутрішніх органів.)

Зрештою, остання програма – “Зовнішнє середовище” – імітація фізичного світу, в якому ми живемо. Програма формує різноманітні дані, які передає на вхід до програми “Тіло”, і, у свою чергу, отримує від неї дані про рухи різних зовнішніх частин тіла людини (або тіл кількох людей). Зрозуміло, що програма “Зовнішнє середовище” буде містити в собі підпрограми для створення програмних моделей об’єктів типу “Земля”, “Небо”, “Трава”, “Дерево”, “Будинок”, “Стіл”, “Борщ” тощо, а також з одного чи кількох програмних об’єктів типу “Людина”, які міститимуть інформацію про розташування тіла людини (усієї його зовнішньої поверхні) і будуть обмінюватися даними з програмою “Тіло”. Зокрема, програма “Зовнішнє середовище” буде розраховувати (згідно з законами фізики) усі взаємодії між фізичними тілами, які вона моделює, динамічно формувати та змінювати зображення на моніторі людини та усього, що відбувається навколо неї і з нею.

Загалом, потоки даних матимуть такий вигляд:



Практично, створити таку модель (програму) так, щоб вона виглядала реалістично (відтворювала достатньо близько до дійсності достатньо складні моделі поведінки людини у різних ситуаціях) дуже важко. Хоча примітивні реалізації такої моделі цілком здійсненні. Напевно, в наукових центрах, які працюють над проблемами штучного інтелекту, вони вже є, − але поки що вони дуже далекі від реалістичного відтворення складної людської поведінки. Проте якими б недосконалими не були ці реалізації, вони можуть вдосконалюватись і моделювати людську психіку й поведінку усе краще і краще. Якщо матеріалізм має рацію, то в принципі можливо створити модель, яка цілком точно відтворюватиме людську психіку й поведінку.

Навряд чи нам, людям колись вдасться створити таку модель. Але уявіть, що десь на далекій планеті Альфа-Центавра живуть розумні істоти, інтелектуальні здібності яких незрівнянно вищі за наші, людські. З якогось спостережуваного пункту вони вивчають поведінку людей і розробляють відповідні комп’ютерні моделі. Уявіть, що Ви – вчений, який працює над проблемами штучного інтелекту. Одного чудового ранку космічний корабель з Альфа-Центаври забрав Вас на цю планету і ось альфацентавріанці показують Вам свої видатні наукові досягнення. Особливо вони пишаються своєю комп’ютерною моделлю людської психіки. На екрані монітора Ви бачите ніби кінофільм, в якому людина в цілком звичайних ситуаціях поводиться цілком звичайним чином. Але Вам пояснюють, що це – не кінофільм, а програма, організована за описаним вище принципом. Вам пояснюють, що Ви можете змінювати пам’ять людини, завантажуючи різні шаблони, і тоді Ви побачите, як в цих ситуаціях будуть поводитися люди з різним досвідом, характером. Ви можете змінювати ситуації, або завантажуючи різні цілісні шаблони, або змінюючи окремі аспекти ситуації – і можете дивитися, як кожний з тих людей, шаблони пам’яті яких для Вас доступні, будуть поводитися у цих ситуаціях. Наприклад, Ви можете поставити цій людині підніжку, і подивитися, як вона відреагує, якщо впаде. Ви побачите вираз болю на її обличчі, можливо – сльози, можливо, ви почуєте (до комп’ютера підключений динамік), як людина простогне: “Ой, як боляче!” Ви можете через мікрофон звернутися до людини і побачити як вона здивується чи злякається, почувши це звертання і не побачивши нікого…

Поведінка людини, яку Ви бачите на моніторі, виглядає цілком природною. Але чи Ви вважатимете (знаючи як це зроблено), що в комп’ютері справді живе людина, яка відчуває біль, здивування, страх, справді розуміє звернені до неї слова? Питання не про те, чи це справжня людина в смислі справжності її тіла (зрозуміло, що комп’ютерне зображення людського тіла і людське тіло – це зовсім різні речі). Питання про те, чи Ви маєте справу зі справжньою свідомістю, справжнім людським Я, яке відчуває, бажає, мислить. Чи вважатимете Ви, що в момент запуску програми виникає, починає існувати нове людське Я і що воно припиняє своє існування в момент зупинки програми? Навряд чи. Скоріше, Ви вважатимете, що це неймовірно добра імітація, але не справжнє людське Я.
Між іншим, альфацентавріанці розповіли Вам, що реально працює не один комп’ютер, а система з трьох комп’ютерів, які обмінюються даними через спеціальний “інтерфейс” (спрощено, можете уявити це як велику кількість проводів, по яким сигнали передаються з одного комп’ютера на інший): на одному з них працює модель зовнішнього середовища (програма “Зовнішнє середовище”), що включає в себе і зовнішні обриси тіла, яке ви бачите на моніторі, на другому – моделі тіла (крім мозку), на третьому – модель мозку з пам’яттю. Це, як говорили альфацентавріанці, важливо для подальших наукових розробок.




Пройшло 5 років... Вас знову забрали на планету Альфа-Центавра. Цього разу Вам не показували комп’ютерів. Але Ви мали змогу познайомитися з новим дивом альфацентавріанської техніки – роботом Робі. Робі за поведінкою дуже схожий на людину. Він спілкується з Вами як розумна істота, яка Вас цілком розуміє, каже, що відчуває біль, радість, сум, голод. Правда, оскільки він зроблений з металу й пластмаси, зовнішні прояви цих відчуттів дещо відрізняються. Так, він може не відчувати болю в тих ситуаціях, в яких його відчуваєте Ви, оскільки вони не завдають пошкодження і не несуть загрози його тілу. Але якщо його вдарити кувалдою по руці він закричить ніби від болю й побіжить “лікуватися” у ремонтну лабораторію. “Голод” для нього – це коли виснажується електроенергія, і він “харчується”, вставивши пальці в розетку…

Як альфацентавріанцям вдалося створити таке диво? Вони пояснили, що принцип – той самий, що й з віртуальними людьми, яких Ви бачили минулого разу. Тільки зовнішнє середовище і тіло, крім мозку, цього разу реальні. Поки що тіло не людське, а штучне, але взаємодія тіла з зовнішнім середовищем та “мозком” здійснюється приблизно за тими ж принципами, що й у людини (і за тими ж, що й у віртуальній версії минулого разу). А от “мозок” – це комп’ютер, поміщений в голову робота, на якому працює програма “Мозок”, (Комп-3), дещо модифікована порівняно з минулим разом − пристосована до особливостей тілесної організації робота (зокрема, дещо змінені підпрограми “Біль” та “Голод”).

Знову поставимо питання: чи цей робот справді відчуває біль, здивування, страх, справді розуміє звернені до нього слова? Чи є в нього справжня свідомість, справжнє Я, яке відчуває, бажає, мислить. Ви знаєте, що його мозок, це, по-суті, такий самий комп’ютер з такою самою (несуттєво модифікованою) програмою, як і у випадку віртуальної людини минулого разу. Очевидно, що якщо та віртуальна людина не мала справжнього Я, не відчувала й не розуміла, а лише була неймовірно доброю імітацією Я, відчування й розуміння, то у випадку робота ситуація така ж сама. Це – знайомий нам зомбі, який поводиться так, ніби відчуває й розуміє, а проте насправді не має ніяких суб’єктивних переживань і розуміння, а є лише дуже доброю їх імітацією.

Пройшло ще 5 років... Ви знову на планеті Альфа-Центавра. Цього разу Вам не показують ані комп’ютерів, ані роботів, − ніякої нової техніки. Вас познайомили з жінкою з Землі на ім’я Мері, яка є відомим вченим-фізиком, вже п’ять років перебуває на планеті Альфа-Центавра і приймає участь в наукових експериментах, які там проводяться. Ви мило з нею поспілкувалися про наші земні справи. Але на жаль, в усьому тому, що вона розповіла про свою участь в альфацентавріанських експериментах, Ви не знайшли нічого справді нового, важливого й цікавого. Зрештою, простирчавши на планеті Альфа-Центавра тиждень і так і не побачивши ніяких нових див техніки, Ви обурено звернулися до альфацентавріанців: “Нащо ви мене сюди привезли?” Альфацентавріанці задоволено похіхікали і розповіли Вам історію Мері.

Виявляється, Мері сама не знає головного про ті експерименти, в яких вона приймала участь. “Головне” – це напрочуд вдалий експеримент з пересадки людині мозку – штучного замість органічного. Штучний мозок – це той самий комп’ютер, на якому працює програма “Мозок”. Альфацентавріанцям вдалося створити дуже компактну версію такого комп’ютера, − за розміром значно меншу, ніж справжній людський мозок. Їм вдалося створити також мікроскопічні “перехідники”, які поєднують нервові закінчення (звичайно поєднані з нейронами мозку) зі штучним мозком і здійснюють потрібні перетворення сигналів. Їм також вдалося створити мікроскопічні трансформатори енергії, які перетворюють ту енергію, яка надходить до людського мозку в електроенергію, на якій працює комп’ютер. Коротше кажучи, все обладнання, необхідне для заміни органічного мозку на штучний, з такими розмірами, що усе це справді вміщується на місці органічного мозку. Їм вдалося також зчитати всю пам’ять людини і записати її в комп’ютерну пам’ять штучного мозку. І перша ж операція дала чудовий результат. Людина, над якою її здійснили, має такі самі спогади й характер, її розумові здібності навіть трошки підвищилися (альфацентавріанці зробили великий резерв пам’яті). Минулого року вона літала на Землю, спілкувалася з рідними, друзями. Ніхто, навіть рідна мати, не запідозрили, що з нею щось сталося. Ця людина – Мері. Операцію зробили вночі під час сну, так що вона й сама ні про що не здогадується.

− Не буду від Вас приховувати, − сказав альфацентавріанець, − цього разу ми привезли Вас не тільки для того, щоб похвалитися своїми новими науковими досягненнями. Ми вирішили зробити ще одну пересадку мозку людині, і обрали Вас для цієї почесної місії. Не бійтеся, Ви навіть нічого не відчуєте, просто заснете і прокинетеся з іншим мозком. Спогади, характер, − усе залишиться як і раніше. Інтелектуальні здібності стануть навіть вищими. Гарантія – 100%.

− Але ж це вбивство! Якщо все, що Ви сказали правда, то Мері вже немає, а є лише її дуже точна зомбі-імітація. Я відмовляюся.
− Ніяких “але”. Годі з нас цих дурацьких земних розмов про суб’єктивність, “я” і т.п. Здавалося б, освічена людина, науковець, а вірить у такі дурниці. Ви б ще душу й Бога сюди приплели. А Вашої згоди ніхто не питає. Науковий прогрес понад усе.

******
В цій перспективі, розглянемо погляди двох відомих сучасних філософів, яких можна віднести до напрямку емерджентизму – Джона Серля та Девіда Чалмерса. Емерджентизм – це теорія про те, що свідомість виникає за певних фізичних умов, і зникає за інших. Вона не є тотожною з фізичними станами і процесами, які її породжують, а є чимось новим, якісно відмінним від них. Загальна слабкість цієї теорії полягає в тому, що оскільки свідомість не утворюється з чогось уже існуючого, а виникає, то вона виявляється якоюсь дуже дивною річчю, яка виникає в буквальному смислі з нічого і перетворюється на ніщо. Деякі прибічники цієї теорії (зокрема, Джон Серль) вважають, що емерджентні якості – звичайна річ у природі. Натомість, Чалмерс доводить, що, наскільки можливо судити з того, що ми знаємо про природу, свідомість є унікальною: в природі немає ніяких інших справді емерджентних (по відношенню до мікрофізичного базису) явищ.

Які ж умови, з точки зору теоретиків емерджентизму, породжують свідомість? Є два головні варіанти відповіді, які я б назвав функціоналістським (Чалмерс) та субстратним (Серль).

Чалмерс в праці “Свідома психіка” відстоює думку про те, що “свідомість є "організаційний інваріант": тобто, що будь-яка система з правильною функціональною організацією буде мати той самий свідомий досвід, незалежно від того, з чого вона зроблена.”
Це означає, що віртуальні люди з комп’ютерної програми альфацентавріан (за умови, що програма достатньо точно імітує усі важливі функції мозку людини) мають повноцінне людське Я, свідомість, суб’єктивно переживають та усвідомлюють. Запускаючи програму, Ви даєте життя новій людині, припиняючи її роботу, Ви вбиваєте людину. Правда, здається, що Ви завжди можете її воскресити, запустивши програму. Але тут виникають проблеми. Ось Ви дали життя віртуальній людині на ім’я “Джон”. Коли Вам набридло з ним бавитися, Ви зберегли його пам’ять і закрили програму, тим самим вбивши Джона. Наступного дня Ви вирішили воскресити Джона: включили комп’ютер, обрали потрібну базу пам’яті, яка зберігала пам’ять Джона і запустили програму. Але випадково Ви натиснули кнопку запуску програми двічі. І ось на комп’ютері відкрилося дві копії програми, в кожній з який – свій власний Джон. Є два Джона, з однаковими спогадами й характером. Або кнопку, яка запускає програму, заїло і Джони почали плодитися один за одним. Який із них – той Джон, якого Ви вчора вбили? Можливо, жоден з них не є тим Джоном, а усі вони є новими людьми? Ви – вбивця Джона. А якщо Ви позакриваєте ці програми, то станете серійним вбивцею.

Якщо припустити, що теорія “сильного штучного інтелекту” (strong Artificial Intelligence), тобто теорія про те, що комп’ютерні моделі можуть не лише імітувати, але й реалізувати свідомість, є істинною, то праця з реалізації цієї програми має бути заборонена!
Інший варіант (запропонований Недом Блоком) – якщо ціла нація чи мешканці цілої планети почнуть імітувати мозок (кожна особа за нейрон), відтворюючи ту ж структуру й динаміку взаємодій, що має місце у людському мозку, то на думку Чалмерса в цій системі виникне нове людське Я.

Виходячи з цього, можете самі оцінити, наскільки правдоподібна функціоналістська версія емерджентизму.

На цьому фоні більш правдоподібною виглядає позиція Джона Серля, який вважає, що свідомість породжується певними властивостями того матеріалу, з якого утворюється мозок, та його структурною організацією, що свідомість не лише не можна створити на основі комп’ютерної функціоналістської моделі, але що вона навіть не може утворитися на основі іншого матеріалу, аніж той, з якого утворюється мозок (припустимо, що структурну організацію та функціональну динаміку мозку можливо реалізувати не на вуглеводневій, а на якійсь іншій хімічній основі, − хоча сумнівно, що це є фізично можливим).

А проте, Серль надто спрощує проблему, − по суті ігнорує те, що власне і породжує проблему розуміння природи свідомості у її відношенні до фізичної реальності.

Серль стверджує наступне: “Мозок причинно зумовлює певні “психічні” феномени, такі як свідомі психічні стани, і ці стани просто є властивостями мозку на вищому рівні. Свідомість є властивістю мозку вищого рівня (або емерджентною властивістю) у цілком нешкідливому смислі слів “вищий рівень” та “емерджентний”, подібному до того, як твердість є вищого рівня емерджентною властивістю молекул H20, коли вони мають решітчасту структуру (крига), а рідкий стан схожим чином є вищого рівня емерджентною властивістю молекул H20, коли вони, грубо кажучи, катаються одна навколо одної (вода). Свідомість є психічною і тому фізичною властивістю мозку в тому смислі, в якому рідкий стан є властивістю системи молекул.”

Але ж це цілком хибна аналогія! Справді, мозок причинно зумовлює певні психічні стани, а от молекули води та їх структура не зумовлюють причинно твердість чи рідкість. 'Твердість' чи 'рідкість' – це є поняття, які описують на макрорівні ті самі структурно-динамічні властивості, які на мікрорівні описуються фразами 'решітчаста структура молекул' та 'молекули, які катаються одна навколо одної'. В першому випадку маємо причинний зв’язок двох різних явищ – фізичних станів мозку та психічних (нефізичних) станів свідомості. У другому – два різні описи одного й того ж, − сукупності молекул H20. (Ми вже розглядали в розділі 4 питання про підстави для ототожнення, в розділі 6 ми детальніше розглянемо питання про існування емерджентних властивостей.)
Джон Белоф так коментує твердження Серля, що свідомість є емерджентною “так само, як твердість та рідкість є емерджентними властивостями систем молекул” :

“Ця аналогія ... сама себе зраджує. Ми маємо, зрештою, логічно послідовну теорію, яка пов’язує рух молекул з такими макровластивостями як твердість, рідкість, теплота тощо. ...не існує жодної мислимої теорії, яка пов’язувала б зміст нашого особистого феноменального досвіду з тими процесами, які можливо спостерігати в нашому мозку з застосуванням відповідної апаратури. Серль, тим не менше, наполягає на своєму. Так він пише: "Той факт, що психічні структури надсупроводжують нейронні властивості, жодною мірою не применшує їх причинної дієвості. Твердість клапана є причинно надсупровідною щодо його молекулярної структури... " Знову ж таки, аналогія розвалюється... Фізична хімія може пояснити чому "твердість клапана є причинно надсупровідною щодо його молекулярної структури"; не існує аналогічної теорії, яка пояснювала б, чому досвід болю має надсупроводжувати "мікроподії в мозку." Ці мікроподії могли б мати місце і в разі, якби досвіду болю не існувало. Коротше кажучи, Серль ігнорує відмінність між високорівневими властивостями, з якими може впоратися фізикалістський аналіз та ... суб'єктивними переживаннями, чиє існування ми мусимо визнати, але які явно не піддаються ніякому подібному поясненню.”

Додаткове зауваження: в процитованому Белофом фрагменті Серль допускає ще одну серйозну помилку, не розрізняючи причинний (або природний – в термінології Чалмерса) надсупровід, коли одне явище спричинює інше (а отже, ми маємо справу з двома різними явищами), та логічний надсупровід, коли ми маємо справу з одним явищем, що розглядається на різних (мікро та макро) рівнях, так що повна множина фактів нижчих рівнів логічно задає усі факти на вищих рівнях без причинного зв’язку (який завжди є опосередкованим деякими законами природи відношенням між різними явищами або властивостями): факти нижчих рівнів не спричиняють, а утворюють факти вищого рівня.

У випадку твердості клапана по відношенню до його молекулярної структури, а також макровластивостей води по відношенню до структури сукупності молекул H2O, має місце логічний надсупровід, а не причинний. Це розрізнення, як показує Девід Чалмерс у праці “Свідома психіка”, є ключовим для дискусії про відношення між свідомістю та матерією: усі матеріальні (фізичні у широкому смислі) факти і властивості є логічно надсупровідними по відношенню до мікрофізичних фактів та властивостей. Свідомість не є такою, тому вона й “випадає” з царини фізичного.

А ось ще одне міркування Серля – про інтенціональність: чим би вона не була, вона є “так само каузально залежною від специфічної біохімії свого походження, як лактація, фотосинтез чи будь-які інші біологічні феномени”. Це дуже нагадує відому заяву Карла Вогта: “мозок виробляє думки так само, як печінка – жовч”. Не помічено лише однієї “дрібнички”: ми можемо взяти біохімічні продукти лактації, фотосинтезу чи продукування жовчі, піддати їх хімічному аналізу, з’ясувати, з яких молекул та атомів вони складаються. А як щодо хімічного аналізу й складу інтенціональності? Процеси лактації, фотосинтезу, продукування жовчу – як і будь-які фізичні (у широкому смислі) процеси – є лише зміною взаємного розташування різних фізичних тіл, в даному разі – атомів, і утворення ними нових структур. Але як би ми не групували атоми і як би ми не описували їх структури, ми не зрозуміємо свідомості й інтенціональності. Ці атоми могли б рухатися точно так само і утворювати такі самі структури без ніякої свідомості.

******
Цікавим є зауваження Серля про те, що матеріалістами рухає “страх перед свідомістю” і, відповідно, бажання його позбутися – разом з самою свідомістю. Це нагадує висловлювання Т.Нагеля про “страх перед релігією, який чинить великий і часто згубний вплив на сучасне інтелектуального життя” та висловлювання К.Поппера, про “страх перед обскурантизмом (або звинуваченням в обскурантизмі)” (релігійному), який породжує обскурантизм іншого толку (матеріалістичний) . На жаль, Серль поділяє інший подібний страх – страх перед дуалізмом.

Це можна побачити в його зневажливих висловлюваннях про філософію свідомості Декарта та його послідовників-картезіанців. Серль багаторазово повторює, що вона себе дуже сильно дискредитувала, але його критичні висловлювання щодо неї є дуже поверховими. Ось, наприклад: “…якщо ми розглядаємо фізичне в картезіанських термінах як res extensa , то буде застарілим навіть з точки зору фізики вважати, що фізична реальність фізична у відповідності з цим визначенням. З часів теорії відносності ми стали розмірковувати, наприклад, про електрони як точки маси-енергії. Таким чином, у відповідності з картезіанським визначенням 'фізичного' електрони не будуть вважатися фізичними.”

Така критика виявляє небажання продумати ідеї Декарта (який жив у ХVII ст. і не знав ані про теорію відносності, ані про електрони) трохи далі буквального прочитання – до тієї фундаментальної інтуїції, яка лежить в їх основі, – ідеї про просторовість як визначальну та вичерпну властивість матерії (фізичного). Інтуїція ця полягає в тому, що існує проста і цілком незалежна від стану розвитку фізики відповідь на питання “Що таке матерія?”: матерія (фізичне) – це речі оскільки вони характеризуються певним місцем у просторі, рухом (тобто змінами свого місця у просторі) та впливом на рухи одна одної. Зрозуміло, що й сам простір, а також закони, шаблони й міри рухів та впливів на рухи також охоплюються поняттям матерії (фізичного). І цим його зміст вичерпується. За такого тлумачення, фізичні речі зовсім не обов’язково мусять бути протяжними у буквальному смислі. Протяжність – характеристика фізичних речей на макрорівні, яка утворюється переважно (або й цілком) відстанями між мікроскопічними частинками цих речей. Самі ці частинки цілком можуть бути геометричними точками, без протяжності. Для того, щоб вони були фізичними, достатньо того, що вони займають деяке місце у просторі, точніше – перебувають у певних просторових відношеннях одна до одної.

Отже, фізичне (матерія) – це простір, просторово-часові відношення та усі концептуально зводимі до цього властивості й закони природи. Вважайте це за вихідний пункт сучасного неокартезіанства, − поряд з іншим (першим) вихідним пунктом: “Людські Я – як речі, що суб’єктивно переживають, мислять та усвідомлюють – існують”.

До наступного розділу: Девід Чалмерс: свідомість як "організаційний інваріант" (додаток)

Примітки:

1. В розділі 6 ми детальніше розглянемо це питання і переконаємося, що Чалмерс має рацію, з невеличким уточненням: в природі, окрім свідомості та царини її “продуктів”, що утворюють світ культури, не існує радикально емерджентних явищ, новизна яких має якісний, а не лише кількісний характер (щодо кількісної новизни у природі, то її існування під питанням); натомість свідомість і культура утворюють царину, яка є радикально якісно незвідною до фізичного (мікрофізичного).

2. Chalmers D. The Conscious Mind. – p.xv.

3. Серль Дж. Открывая сознание заново. – С.35.

4. Серль Дж. Открывая сознание заново. – С.…

5. Поняття “надсупроводу” ми будемо детально розглядати в розділі 6. Продублюю визначення: Надсупровід має місце у разі, якщо за наявності певної множини фактів М(А) базового рівня А необхідно має місце факт Ф(В) вищого рівня B. Факт Ф(В) є надсупровідним щодо множини фактів М(А), надсупроводжує цю множину.

6. Beloff J. The Mind-Brain Problem

7. Searle J. Minds, Brains and Programs. – p.147.

8. Nagel T. The Last Word. − p.130.

9. Поппер К. Язык и психофизическая проблема. − С.496.

10. річ протяжна

11. Серл Дж. Открывая сознание заново. − С.44.

12. Пор.: Д.Чалмерс: “…за самим характером фізичного пояснення, воно пояснює лише структуру та функції, при цьому відповідні структури − це просторово-часові структури, а відповідні функції − це каузальні ролі у формуванні поведінки системи” (Chalmers D. Consciousness and Its Place in Nature. − p.4). Зауважимо, що поведінка системи, у свою чергу, є лише комплексом просторово-часових структур.

13. Можливо, найменші фізичні мікрочасточки слід розглядати як особливі стабільні точечні стани простору, які можуть об’єднуватися у складні організовані структури від атомів до живих організмів.