Теорія психічного потоку

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Теорія мозку

Я – це безперервний психічний потік – емоцій, думок, спогадів. Я можна порівняти з мотузкою, яка утворюється з багатьох волокон, жодне з яких не тягнеться на усю довжину мотузки; але переплітаючись, вони утворюють мотузку, що набагато довша за будь-яке з волокон. Наші спогади про самих себе у часі розташовуються подібно до волокон мотузки у просторі. Наприклад, в даний момент “волокна” моїх спогадів не сягають у минуле далі, аніж, скажімо, до п’ятирічного віку. Але вони переплітаються з більш давніми “волокнами” спогадів: у п’ятирічному віці я пам’ятав дещо з того, що було зі мною у трирічному віці, а у трирічному - дещо з того, що було зі мною у дворічному віці і т.д. Ця зв’язана послідовність спогадів про мій досвід і є тим, що робить мене одним і тим же Я – зараз, у п’ятирічному, трирічному, дворічному віці і т.д. аж до мого народження. Подібно до цього, хоч мій характер змінювався протягом мого життя, і зараз він мало схожий на мій характер коли мені було п’ять років, усі ці зміни відбувалися поступово і утворюють єдиний потік. Цей потік психічних станів і є моїм Я.

Хоча ця теорія і виглядає правдоподібною, вона теж зіштовхується з серйозними проблемами, які показують її невідповідність нашому самосприйняттю і тому смислу, який ми зазвичай вкладаємо у займенник 'я'.

С.Лоу показує це з допомогою кількох “аргументів дуплікатора”. Уявімо, що інопланетяни мають прилад, який дозволяє повністю знищити тіло людини в одному місці і створити в іншому місці точно таке саме тіло.

Припустимо, що вони знищили моє тіло на планеті Земля і створили точно таке ж саме на Марсі. Чи я вмер чи продовжую існувати? За умови, що вірним є припущення про те, що наші спогади й характер цілковито визначаються структурою мозку (а С.Лоу весь час виходить з цього припущення), згідно з теорією потоку я продовжую існувати, − мене лише перенесено на Марс. Адже психологічний потік у новому тілі продовжує той психологічний потік, який і є моїм Я.

Але припустимо, що інопланетяни створили не одну, а дві копії мого тіла – на Марсі і Венері. Хто з цих двох людей – я? Не може бути, щоб вони обидва були одним і тим самим я, адже це – дві різні людини (хоч вони й є точною копією мене й один одного). Але ж кожний з них однаково є продовженням того психічного потоку, який, згідно з теорією потоку, є мною.

Як спроба обійти цю проблему висувається теорія єдиного потоку: психічний потік є тим самим Я тільки тоді, коли він залишається єдиним, не розщеплюється на кілька потоків. Якщо ж він розщеплюється, то жоден з кількох “дочірніх” потоків не є тим самим Я.
Проте теорію єдиного потоку також не можна визнати задовільною.

Припустимо, що, створюючи мою копію на Марсі, дуплікатор інопланетян не знищив моє тіло на Землі. Можливо, я навіть не знаю, що десь на Марсі створили мою точну копію. Я собі продовжую жити так як жив, навіть не підозрюючи, що згідно з теорією єдиного потоку мене вже давно не існує, − з того моменту, як на Марсі створили мою копією, я вже – не той, ким я був до цього. Адже відбулося роздвоєння єдиного потоку. Зрозуміло, що це абсурд: моє існування не може залежати від того, що хтось десь створив мою копію. Моя копія – це лише моя копія, а я – це я – той самий я, який існував до створення моєї копії.

Або припустимо, що в той момент, коли інопланетяни створили мою копію, мене збила машина і я помер. Згідно з теорією потоку (і просто потоку, і єдиного потоку), я продовжую існувати, хоча насправді мене збила машина і я помер...

Ці приклади показують, що теорія потоку не відповідає тому, що ми, зазвичай і насамперед, розуміємо під займенником 'я'.

До наступного розділу: "Теорія психопотоку-мозку-тіла"


0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии