Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Теорія психічного потоку

1+2+3) Перш ніж переходити до теорії душі, розглянемо ще один можливий підхід до проблеми, який можна назвати теорією психопотоку-мозку-тіла.

Суть цього підходу в тому, що займенник 'я' в повсякденній мові означає єдність психічного потоку, мозку й тіла. В тих ситуаціях, в яких ми його зазвичай вживаємо і у відношенні до яких ми навчаємося його застосовувати, коли оволодіваємо мовою, не існує розділення цих трьох аспектів. Вживання слова 'я', його смисл у звичайній мові, просто не пристосовані до таких гіпотетичних ситуацій, як ті, що передбачаються в розглянутих вище уявних експериментах.

На мою думку, цей підхід помилковий. Він спростовується тим фактом, що я (і, думаю, кожен з читачів)

− можу уявити себе в іншому тілі,
− можу уявити себе в тілі з іншим мозком,
− можу уявити, що я втратив пам’ять настільки, що не пам’ятаю свого імені і попереднього життя (але це усе ж я!),
− можу уявити мою психічну копію, яка не є мною − іншу людину з точно такими спогадами й характером як у мене.

Кожне з цих уявлень зокрема і усі вони разом цілком сумісні з деяким основним смислом, в якому я усвідомлюю себе, своє Я. А отже, основний смисл того, що я (і думаю, мій читач також) зазвичай маю на увазі, вживаючи займенник 'я' – це ані моє тіло, ані мій мозок, ані мій психічний потік, ані єдність цих трьох складових. (Уявні фантастичні ситуації, які ми розглядали, якраз і дають змогу зрозуміти, що саме ми маємо, а що не маємо на увазі насамперед, вживаючи слово 'я'.) То що ж таке це Я – у цьому основному смислі?
Основний смисл слова 'я' – це суб’єкт відчуттів, емоцій, бажань, мислення. Я або психічне Я – це те “щось”, що суб’єктивно відчуває, емоційно переживає, воліє, мислить, усвідомлює власне буття – декартова “мисляча річ”.

'Я', у цьому смислі, означає не якийсь фізичний об’єкт (тіло чи мозок) – складну сукупність елементів, що позбавлені свідомості і характеризуються лише фізичними властивостями, та процесів їх фізичних взаємодій. З наявності таких фізичних структур і процесів, якими б вони не були, ніяким чином логічно не випливає наявність Я, яке здатне суб’єктивно переживати, воліти, мислити та усвідомлювати. Якими б складними не були ці структури та процеси, вони залишаються лише складною множиною фізичних (позбавлених свідомості) елементів, структур і процесів, − вони не утворюють психічного Я.

'Я', у цьому смислі, означає також не деяку сукупність-послідовність психічних станів. Теорія про те, що Я – це психічний потік передбачає абсурдну ідею про те, що спочатку існують окремі нічиї (нікому не належні) психічні стані, що ці окремі стани утворюють певні взаємопов’язані множини, що ми якимось чином дізнаємося про ці множини і називаємо їх словом 'я'. Ідея нічиїх психічних станів є самосуперечливою, бо саме поняття стану передбачає, що це стан чогось/когось. Якщо стани розглядаються просто як елементи потоку, і заперечується існування, крім самих цих станів, тих речей ('субстанцій'), чиїми станами вони є, то тим самим по суті заперечується, що вони є станами, а стверджується, що вони є самостійними речами ('субстанціями'). Проте теорія про те, що існують такі речі як нічиї болі, радості, задоволення, які утворюють деякі взаємопов’язані множини, які називають словом 'я', є надто безглуздою, щоб її можливо було сприймати всерйоз. До того ж, ця теорія самосуперечлива: щоб ми могли дізнатися про деякі множини психічних елементів (психічні потоки) і назвати їх словом 'я', ми, тобто наші Я, мусимо існувати і бути чимось відмінним від цих потоків. А отже, Я не можуть бути психічними потоками.

Іншими словами, теорія психічного потоку означає, що 1) існують деякі взаємопов’язані множини (потоки) психічних станів і 2) ці множини психічних станів називають одна одну словом 'я'. Стверджується безглузда думка, що деяка множина елементів {х1, х2, x3 …… xN) може називати щось якимось словом, розуміючи-усвідомлюючи смисл цієї дії саме як називання, при тому, що жоден з її елементів х1, х2, x3 …… xN не має здатності до називання-розуміння-усвідомлення (якби якийсь з елементів множини мав таку здатність, то він, а не множина, був би Я).

Отже, людське Я (якщо воно існує – тобто якщо існую я та інші Я як ті, хто суб’єктивно переживає відчуття та емоції, воліє, мислить та усвідомлює) – це не тіло і не потік психічних станів (досвіду). Мої психічні стани (досвід) є моїми остільки, оскільки 1) я існую і 2) я переживаю певні психічні стани (досвід). Я логічно та екзистенційно передує своєму досвіду (психічним станам), оскільки будь-який досвід (психічні стани) можливий лише як досвід (психічні стани) деякого (вже існуючого) Я.

Я – це не потік психічних станів (досвіду), а суб’єкт, носій психічних станів (досвіду), який, як такий, є психічним індивідом (в первинному смислі слова 'індивід' – неподільний). Саме цю інтуїцію, а також неможливість розуміння Я як фізичної системи, виражає теорія душі.

До наступного розділу: Теорія душі

Примітки:

1. називання − це не просто фізичний процес (наприклад, коливання повітря, яке утворює певну послідовність звуків), який хтось наділений свідомістю міг би зрозуміти-усвідомити як називання; називання − це фізичний процес плюс розуміння-усвідомлення смислу, який цей процес символічно представляє.