Чи відчувають тварини?

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Піфагорійський дуалізм

Нам невідомо, чи мають свідомість якісь інші істоти, крім людей. Немає причин вважати, що камінь або дерево відчувають та мислять. Складнішою є ситуація з тваринами.

Наука цілком може обходитися без припущення про те, що тварини мають свідомість. Можна сказати, що для науки ця гіпотеза є зайвою, – наука пояснює поведінку тварин як таку, що управляється інстинктами та рефлексами, а такий спосіб управління не потребує усвідомлення.

Ми можемо думати, що тварини – це лише складні автомати – фізичні системи, які цілком управляються фізичними законами. Ці автомати зазнають впливу зовнішніх чинників, які викликають комплекс фізичних процесів всередині автоматів; результатом цих процесів стають зміни у внутрішній структурі автоматів і різноманітні рухи, що можуть спостерігатися ззовні. Усе зводиться до фізичних структур і законів і цілковито ними визначається (хоча для опису зазначених процесів не обов’язково використовувати мову фізики, зручніше використовуватися спрощені мови – мови хімії та біології).

Немає необхідності вважати, що тварини можуть по-справжньому відчувати – наприклад, біль. Звичайно, нам відомо з науки, що в тілах тварин є певні структури, які називаються нервовою системою та мозком, − і ця система працює як посередник між зовнішніми чинниками, що впливають на тіло тварини, та доступною для зовнішнього спостереження поведінкою тварини, − аналогічно тому, як працює нервова система і мозок людини. Але з цього не слідує, що тварини справді відчувають. Про це ми не знаємо. Якби ми могли побачити, як працює нервова система (немає значення, людини чи тварини), то ми побачили б деякі фізичні об’єкти, які рухаються, змінюють форму, стискаються або розширюються, але ми ніяк не могли б побачити відчуття болю. Відчуття можна лише безпосередньо відчути як свої власні відчуття, їх ніяким чином неможливо побачити чи зафіксувати якимись іншими засобами спостереження ззовні.

З іншого боку, ми звичайно думаємо про тварин так, ніби вони відчувають, а можливо й мислять, – адже їхня поведінка часто дуже подібна до поведінки людей, які відчувають біль чи задоволення, а інколи й вищі емоції – такі як радість і сум. Проте ми не знаємо, чи вони мають свідомість і чи вони насправді щось відчувають, – адже вони нічого не можуть нам про це сказати.

Для нас відчуття й емоції невіддільні від їх усвідомлення. Навряд чи правильно говорити, що хтось відчуває біль, якщо він не усвідомлює, що в нього щось болить (навіть якщо рухи його тіла цілком подібні до рухів тіла людини, яка справді відчуває-усвідомлює біль). А усвідомлення для нас невіддільне від його вираження у мові (хоча б подумки), яке виконує описову (дескриптивну) функцію (“У мене болить нога.”).

Наскільки нам відомо, тваринна мова не виконує описової функції. Тварина може видавати деякі звуки, які можуть виражати її стан (експресивна функція) і викликати якусь реакцію інших тварин (сигнальна функція), але вона не може мовними засобами описувати певний стан речей. Зойк або крик (“A-a-a-a!!!”) не є описом ситуації, подібним до висловлювання (думки) “Мені боляче”. Перший цілком може бути несвідомим, друге − ні. Оскільки тварини (наскільки нам відомо) не роблять описових висловлювань, то нам невідомо, чи вони здатні усвідомлювати свої стани, а отже, невідомо також, чи вони щось відчувають.

Як наслідок, наші уявлення про свідомість тварин виявляються суперечливими. З одного боку, спостерігаючи за поведінкою тварин (принаймні, вищих, – зокрема, наших домашніх улюбленців), важко не припускати, що вони справді відчувають біль і задоволення, радість і сум, а отже, – мають свідомість. З іншого – ми не можемо зрозуміти, що собою може являти свідомість тварин – свідомість без описового вираження того, що усвідомлюється, в мові.

Звичайно, якщо ми чогось не можемо зрозуміти, то це не означає, що його не існує. Ймовірно, що тварини усе-таки мають якусь – малозрозумілу для нас – свідомість. Тим більше, що те ж саме, що ми сказали вище про тварин, можна сказати і про дітей-немовлят. Насправді, у дітей-немовлят мусить бути свідомість ще до того, як вони почали засвоювати мову; адже щоб засвоїти мову їм необхідно вже мати певну здатність розуміння, що належить до свідомості. В якомусь сенсі (а саме, у сенсі присутності/відсутності в ній ідей, виражених у мові), ця свідомість є порожньою, але вона є.

Але якщо ми допускаємо існування свідомостей, які за характером суб’єктивних переживань відрізняються від людської свідомості настільки суттєво, що ми (люди) просто нездатні зрозуміти як воно (відчувається, переживається) – бути цією істотою, то можливо, що не лише тварини, але й інші речі – рослини або й неживі предмети, мають якусь (вже зовсім незрозумілу для нас) свідомість (згадаймо “монадологію” Лейбніца). Наприклад, напочатку ХХ століття фізика зробила революційне відкриття: мікрочастинки з однаковими фізичними характеристиками в однакових фізичних умовах можуть поводитися по-різному (так що на рівні мікрофізики можливе лише статистичне передбачення). Можливо, що цей незрозумілий факт є наслідком не браку фізичного знання (як вважають фізичні детерміністи) і не якоїсь об’єктивної абсолютної випадковості (як вважають звичайно індетерміністи), а є проявом якихось нефізичних (протопсихічних) чинників...

До наступного розділу: Чи можуть існувати форми свідомості, принципово недоступні для людського розуміння?

Примітки:

1. Тут і далі використовується теорія про функції мови, розроблена К.Бюлером і розвинута К.Поппером. Детальніше про неї див. у розділі 8.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии