А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

Чи можуть душі мати просторове розташування?

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Дуалізм (плюралізм) і теорія еволюції Дарвіна


Свідомість та її стани (відчуття, емоції, думки) не мають просторових характеристик у тому смислі, що вони не є речами певного розміру й форми, розташованими в певному місці. Це є однією з головних підстав стверджувати, що свідомість не є чимось матеріальним (фізичним), і ототожнювати свідомість з душею, − тобто вважати, що суб’єктом-носієм психічних станів (суб’єктивних переживань, бажань, мислення, розуміння, усвідомлення) є деяка нефізична річ, яку звичайно називають душею.

З іншого боку, можемо зауважити, що в повсякденному розумінні душа не є цілком позбавленою тілесних характеристик (просторового розташування). Так, в народних уявленнях про душу, що покинула тіло, сама душа уявляється як особливе тіло, яке не наділене звичайними фізичними характеристиками (не складається з атомів і не може бути розділена на частини, не має ваги, щільності, може проникати крізь матеріальні предмети і т.д.), але яке за деяких особливих умов (в особливому душевному стані) в принципі можливо побачити. Чи немає суперечності між, з одного боку, цими уявленнями, та, з іншого боку, твердженням про нефізичну природу душі?

Досі я ототожнював дуалізм (точніше, його найбільш звичайну, “субстанційну” версію, якій я сам віддаю перевагу) з теорією душі, маючи не увазі звичайне, повсякденне розуміння ідеї душі. Але чи не випливає зі сказаного вище, що це не так, і що повсякденне розуміння, на відміну від дуалізму, розглядає душу як щось просторове, а отже, фізичне.

Думаю, що ні. Справа не в тому, чи має душа деякі просторові (фізичні, квазіфізичні) властивості, а в тому, які властивості є визначальними для ідеї душі.

Субстанційний дуалізм не заперечує можливості того, що душа має деякі просторові (квазіфізичні) властивості. Мені особисто подобається ідея про те, що душа має деякі тілесні властивості (являється або може являтися у тілесних формах): мені (і, думаю, так само майже кожному) важко уявити себе зовсім без тіла, хоча я легко можу себе уявити в якомусь іншому тілі. Більше того, як інтеракціоніст я переконаний, що свідомість має деякі квазіфізичні властивості, а саме: стани свідомості певним чином впливають на фізичні процеси в мозку і, через них, на рухи тіла. Проте з цього не слідує, що душа є чимось фізичним (особливого роду фізичним тілом, яке відрізняється за своїми властивостями від звичайних фізичних тіл).

Справа у тому, що, незалежно від того, чи має душа просторові властивості, ідея душі концептуально не зводиться до таких властивостей. Більше того, саме ті властивості, які не зводяться до просторових, − свідомість як суб’єктивність, − є визначальними для ідеї душі.

Те що робить душу душею – це не її зовнішній вигляд (не має значення, чи вона має якийсь зовнішній вигляд чи не має ніякого), але її здатність відчувати, переживати емоції, бажати, мислити тощо, – тобто свідомість – непросторові суб’єктивні стани.

Ми можемо уявити, що душа не має просторового розташування, або що вона його має, але ми не можемо уявити, що вона не має свідомості, – це буде що завгодно, тільки не душа. Якщо ми маємо справу з якимось “ефірним” тілом і знаємо, що воно не відчуває і не мислить, ми напевно не будемо називати його душею. Ми скажемо, що це якийсь особливий фізичний (матеріальний) феномен, який сучасні фізичні теорії не можуть поки що пояснити, але який, ймовірно, зможуть пояснити в майбутньому якісь нові фізичні теорії.

Тож ми бачимо, що властивості, які є суттєвими для душі, які дають підстави називати щось душею (у відповідності зі звичайним, повсякденним розумінням ідеї душі), є непросторовими, – просторові властивості можуть бути лише додатковими (або й взагалі відсутніми), а не необхідними.

До наступного розділу: Проблема привиду

Примітки:

1. Емілі Томас у статті “Просторове розташування Бога і дружній привид Каспер” слушно відзначає, що твердження про те, ніби привиди й душі не можуть мати просторового розташування, не відповідає повсякденному розумінню. Справді, привиди звичайно (а душі часто) уявляються як щось, що можливо бачити, як свого роду тіла, хоча й відмінні від звичайних фізичних тіл, – свого роду “ефірні” тіла, що не мають твердості, крізь які можливо проходити і які самі можуть проходити крізь тверді фізичні об’єкти (наприклад, крізь стіни), і які є неподільними (ми не можемо відрізати шматочок привиду, – якщо ми спробуємо це зробити, то наш ніж пройде крізь нього, не завдавши йому ніяких пошкоджень).

0 коментарів

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии