Ідеалістична гіпотеза Коліна Мак-Гіна

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Плюралістично-дуалістичний інформаційний ідеалізм

Колін Мак-Гін, намагаючись пояснити можливість виникнення свідомості у фізичному світі як результату організації мозку, пропонує гіпотезу, яка, на мою думку, дуже нагадує теорію Гегеля про Абсолютний Дух, який створює своє інобуття – відчужує себе у природу, а потім повертається сам до себе у формі людської свідомості.

Мак-Гін починає з пояснення того, що свідомість за своєю внутрішньою природою не є просторовою: думки, відчуття, бажання і т.п., а також саме людське Я як їх суб’єкт не є речами, що займають певне місце у фізичному просторі, мають певний розмір і форму (детальніше про це див. розділ 1). Звідси, здається неможливим зрозуміти, як свідомість, за своєю внутрішньою природою непросторова, може виникнути з матерії, внутрішня природа (сутність) якої якраз і полягає у просторовості. Щоб уявити таку можливість, Мак-Гін пропонує припущення, що сам простір є не тим, чим ми його уявляємо, − не якоюсь фундаментальною реальністю, а певною трансформацією чогось непросторового.

Ця ідея пояснюється і обґрунтовується з допомогою сучасних наукових теорій походження Всесвіту як результату Великого Вибуху. Мак-Гін посилається на думку космологів, які “говорять нам, що це було точкою часу, в якій утворилися матерія та простір. Нескінченно щільна "сингулярність" розірвалася потужним вибухом, який розкидав матерію в усіх напрямках, створюючи цим також і простір” .

Насправді, космологи звичайно говорять ще більше. Ось як резюмує найбільш широко прийняту серед науковців-астрофізиків інтерпретацію теорії Великого Вибуху С.Лоу:

“Біля дванадцяти мільярдів років тому відбувся надзвичайно потужний вибух. З величезною швидкістю поширюючись в усі боки цей катаклізм породив простір, енергію, матерію і навіть час. Світ, що нас оточує, являє собою уламок цього Великого Вибуху.”

Мак-Гін також згадує, що “багато космологів не люблять, коли люди … розмірковують про те, що було перед тим, як матерія і простір були утворені у такий спосіб”. Тобто, багато вчених-космологів (астрофізиків) дотримуються теорії, що Великий Вибух був початком не лише матерії та простору, але й часу.

Ця інтерпретація, між іншим, вигідна для теології: сучасні теологи часто говорять про те, що Великий Вибух – це є свого роду акт, яким Бог створив Всесвіт з нічого. Також згадаємо, що згідно з традиційною теологією час має початок і кінець, за межами яких – вічність. Отже, Бог у вічності започаткував матеріальний Всесвіт, простір і навіть час через Великий Вибух.

Мак-Гін не підтримує цю інтерпретацію у відношенні до часу: “ми не можемо не задаватися питанням: що було перед тим, як матерія і простір були утворені у такий спосіб?”

Від себе додам, що проблема не вирішується через протиставлення часу й вічності. Поняття вічності за своїм смислом невіддільне від поняття часу: 'вічність' означає, нескінченну, у минуле й майбутнє, часову послідовність, у якій відбуваються різноманітні події, так що між ними мають місце відношення, які ми позначаємо поняттями 'до', 'після', 'одночасно'. А отже, твердження про виникнення (створення) й зникнення, початок і кінець часу у вічності позбавлене сенсу. (Можливо, теологи вживають поняття 'вічність' у якомусь іншому смислі; але, на жаль, вони не пояснюють, що являє собою та 'вічність', про яку вони говорять, на відміну від вічності у звичайному смислі. А отже, твердження про те, що Бог створив світ і час у вічності настільки ж “осмислене”, як і твердження про те, що Бог створив світ і час у івфпавоге.) Звичайно, ми можемо умовно назвати 'часом' лише деяку обмежену частину вічності, − наприклад, починаючи від Великого Вибуху, − але її решта матиме ту ж часову структуру, що визначається поняттями 'до' та 'після'. Ідея про те, що до, раніше цього моменту не існувало і не відбувалося зовсім нічого, – цілком незрозуміла.

Щоб відбувся Великий Вибух, мало існувати щось, що вибухнуло. І в цьому “чомусь” або з цим “чимось” – перед Великим Вибухом – мали відбуватися якісь процеси, які призвели до Вибуху.

Цю ж незрозумілість ідеї виникнення часу відзначає й Карл Поппер: “Фізичний всесвіт несе в собі – або так здається – декілька незалежних та узгоджених між собою слідів виникнення внаслідок потужного вибуху, "першого великого вибуху". Більше того, те, що видається найкращими з наших сучасних теорій, передбачає його майбутнє зникнення. Ці дві кінцеві події були навіть витлумачені як початок та кінець простору й часу – хоча очевидно, що коли ми говоримо такі речі, то навряд чи розуміємо, що ми говоримо.” Курсив належить Попперу і, очевидно, має на меті підкреслити, що висловлювання про початок і кінець часу є чимось особливо незрозумілим, − навіть більш незрозумілим аніж висловлювання про часовий початок і кінець простору.

Справді, твердження про початок простору й матерії, на відміну від твердження про початок часу, ще якось можна зрозуміти. А саме: момент Великого Вибуху часто тлумачать як стан, у якому уся матерія й простір були згорнені в одну точку-сингулярність з нескінченною щільністю.

Якщо стан сингулярності справді мав місце, то твердження про виникнення матерії й простору в момент Великого Вибуху є коректним. Сама сингулярність ще не є власне простором та матерією (фізичною реальністю), оскільки для цих понять визначальними є просторові відношення між частинами матерії, а в межах однієї точки-сингулярності для таких відношень немає місця. А якщо Всесвіт знову згорнеться в сингулярність, то це буде кінцем існування матерії й простору. А проте цей початок і кінець може не бути абсолютним. Сингулярність може бути лише моментом у нескінченному циклічному повторюванні розгортань-згортань Всесвіту. Момент закінчення згортання простору й матерії в сингулярність в одному циклі може бути моментом початку розгортання простору й матерії в наступному циклі.

'Ідеалістична

В цій схемі історія Всесвіту від моменту Великого Вибуху до моменту згортання у сингулярність має два етапи: розгортання (1 → 2) та згортання (2 → 1). Якщо це так, то логічно можливі два варіанти зрозумілої відповіді на питання про “до” і “після”:

1) Процес 1 → 2 → 1 є унікальним. Нічого не відбувалося до і нічого не відбуватиметься після. Тобто, Всесвіт нескінченно довго перебував у стані сингулярності до Великого Вибуху і нескінченно довго перебуватиме у стані сингулярності після Великого Вибуху. Така відповідь, хоча й логічно можлива, виглядає дуже малоправдоподібною. Адже, вона говорить, що сингулярність, яка нескінченно довго існувала у абсолютно статичному, незмінному стані раптом без ніякої причини вибухнула, а потім повернеться до цього абсолютно статичного, незмінного стану і вже ніколи не вибухне.

2) Процес 1 → 2 → 1 є повторюваним, циклічним. Всесвіт є циклічно пульсуючою системою, яка то розширюється до величезних обсягів, то стискається у компактну вибухову масу. Оскільки наприкінці процесу 1 → 2 → 1 Всесвіт повертається до того ж стану, з якого і почався Великий Вибух (1 – сингулярність), то цілком природно і раціонально припустити, що за таким поверненням послідує новий Великий Вибух. Так само природно і раціонально припустити, що те ж саме відбувалося в минулому: Великому Вибуху, який започаткував наш цикл, передувала нескінченна послідовність інших циклів з власними Великими Вибухами напочатку. Принаймні, немає вагомих раціональних підстав заперечувати таку можливість.

А проте насправді теорія Великого Вибуху не дає однозначних відповідей на питання ані про те, що являв собою Всесвіт у момент Великого Вибуху, ані про його майбутнє. Лауреат Нобелівської премії з фізики Стівен Вайнберг у книзі “Перші три хвилини” пише про момент Великого Вибуху як стан з нескінченною щільністю матерії, а проте тут же застерігає: “Можливо, стану з нескінченною щільністю взагалі ніколи не було. Розширення могло початися після завершення стадії стиснення, наприкінці якої щільність дуже збільшилася, але залишилася скінченною.” Така сама невизначеність щодо розмірів Всесвіту у цей початковий момент: якщо Всесвіт нескінченний, то він був таким і в момент Великого Вибуху, а якщо Всесвіт скінченний (“замкнутий на себе подібно до поверхні кулі”), то він був скінченним (хоча й в багато разів меншим, аніж зараз) і в момент Великого Вибуху. А як насправді – невідомо. Щодо того, чи розширення Всесвіту колись закінчиться і зміниться стисненням, теж немає певної відповіді: усе залежить від середньої щільності матерії у Всесвіті; якщо вона нижча за критичну, то розширення Всесвіту хоча й уповільнюватиметься, але продовжуватиметься нескінченно; якщо вона вища за критичну, то колись розширення припиниться і зміниться стисненням; за наявними оцінками маси відомої матерії у Всесвіті, середня щільність матерії нижча за критичну; проте можливо, що існує велика маса інших різновидів матерії, яку сучасні наукові теорії й оцінки не враховують, і тому загальна щільність може виявитися набагато більшою. Проти теорії про нескінченно циклічно пульсуючий Всесвіт Вайнберг зауважує, що, наскільки дозволяють судити сучасні фізичні теорії, внаслідок свого роду тертя один з ключових фізичних параметрів (відношення кількості фотонів до нуклонів) з кожним циклом має зростати і “тому важко уявити, яким чином Всесвіт міг пройти через нескінченну кількість циклів”. Проти цього слід зауважити, що сучасні фізичні теорії, скоріше за все (про що свідчить історія розвитку науки), є недосконалими і не дають повної й точної картини дійсності, особливо у застосуванні до таких умов, які (як Великий Вибух) радикально відрізняються від усіх тих умов, в яких ці теорії перевірялися-випробовувалися. Вайнберг пише також, що “хоча ми й не можемо ні в чому бути певними, логічно припустити, що існував деякий справжній початок, до якого говорити про час не має смислу.” А проте на підтвердження цієї думки він наводить лише зовсім непереконливу (як на мене) аналогію з температурою (яка має абсолютний 0, що відповідає повній зупинці руху мікрочастинок). На мою думку, припущення про те, “що існував деякий справжній початок, до якого говорити про час не має смислу”, не лише не логічне, але й зовсім незрозуміле, − оскільки який би момент часу і відповідний стан Всесвіту ми не взяли, (як слушно зауважує К.Мак-Гін) “ми не можемо не задаватися питанням: що було перед тим?”

Повернемося до гіпотези Коліна Мак-Гіна. Мак-Гін відхиляє ідею про те, що час виник в момент Великого Вибуху, а до цього абсолютно нічого ні в якому смислі не відбувалося. Проте він приймає ідею про те, що в момент Великого Вибуху виникли матерія й простір. Звідси – гіпотеза:

1) матерія (фізична реальність) і простір виникли з чогось непросторового (нефізичного); момент виникнення – Великий Вибух;
2) після Великого Вибуху цей непросторовий “вимір” якось був присутній у просторовому Всесвіті, якось приховуючись за простором і матерією, аж поки
3) ця матерія організувалась у мозок, який створив умови для прояву цього непросторового “виміру” у властивих йому непросторових формах – формах людської свідомості: “Непросторовий "вимір" був, так би мовити, воскрешений мозком і прибрав вбрання свідомості.”
Замініть словосполучення “непросторовий "вимір"” на “Абсолютний Дух” і отримаєте теорію Гегеля.

З моєї точки зору, ця теорія має один великий недолік – вона не пояснює виникнення людської свідомості – моєї чи Вашої свідомості. Загалом, недолік багатьох теорій свідомості полягає в тому, що вони розглядають свідомість як якусь “свідомість взагалі”, а не як те, чим будь-яка свідомість є насправді – як індивідуальну (мою, Вашу чи Мак-Гіна) свідомість. Свідомість мислиться по аналогії з матерією – як якась універсальна речовина, з якої можна сформувати багато різних речей. Взяли шматочок “Абсолютного Духу”, відрізали, – і отримали свідомість ось-цієї людини. (Цікаво, що сам Мак-Гін буквально за кілька сторінок до формулювання цієї гіпотези слушно доводив, що зрозуміти виникнення свідомості з якоїсь нематеріальної речовини так само неможливо, як і з матеріальної.) Свідомість – це Я, духовний індивід, від якого не можна відрізати кілька шматочків і скомпонувати їх в нове Я. Тому і виникнення людських Я з якогось духовного першоначала так само незрозуміле, як і їх виникнення з матерії, – якщо тільки під духовним першоначалом ми не розуміємо вимір реальності, в якому ці Я вже присутні як психічні індивіди. Але якщо ми будемо розуміти “непросторовий "вимір"” Мак-Гіна у такий спосіб, то ми повертаємося до звичайного дуалізму: з одного боку, є простір і матерія, з іншого – людські Я (душі), що належать до “непросторового "виміру"”; просторовий і непросторовий "виміри" взаємодіють, що проявляється у взаємодії свідомості й мозку.

Гіпотезу Мак-Гіна можна розглядати як щось подібне до окресленої перед цим інформаційної версії ідеалізму: матерія і простір може бути специфічним проявом чогось більш фундаментального, що проявляється у вигляді матерії й простору, але може існувати й у інших формах (і, можливо, існувало у цих формах до Великого Вибуху). Але в будь-якому разі, крім цього “чогось” і різних форм його прояву, існують ще й реальності іншого типу, – людські Я, здатні суб’єктивно сприймати, усвідомлювати, розуміти різні прояви цього “чогось” і власні суб’єктивні стани. Дуалізм повертається – лише в інших термінах.

До наступного розділу: Піфагорійський дуалізм

Примітки:

1. МсGinn C. The Mysterious Flame. – C.119.

2. Лоу C. Откуда появилась Вселенная // Философский тренинг. – С.35.

3. Див., наприклад: Lane Craig W. The Kalam Cosmological Argument and the Anthropic Principle.

4. МсGinn C. The Mysterious Flame. – C.119.

5. Popper K., Eccles J. Self and Its Brain. – p.150.

6. Ці цикли не мусять повторювати один одного в усіх деталях. Лише в деяких найзагальніших рисах структури усіх циклів (закони природи, темпи розгортання-згортання Всесвіту, виникнення галактик, зірок, планет, можливо, виникнення життя і еволюція на деяких із цих планет) мають бути однаковими. Деталі можуть відрізнятися від циклу до циклу. Така можливість добре гармоніює з індетермінізмом сучасної фізики: відкриття квантової фізики говорять про те, що фізичні події не детерміновані цілковито попередніми фізичними подіями і станами, що кожна фізична ситуація об’єктивно містить у собі не одну-єдину можливість майбутнього розвитку подій, а цілий спектр таких можливостей, кожна з яких має деяку, більшу або меншу об’єктивну ймовірність реалізації. А отже, і сценарій розгортання-згортання Всесвіту не є однозначно детермінованим в усіх деталях; у кожному циклі ці деталі можуть бути різними. А це чимало: конкретне розташування галактик, зірок і планет, а тим більше будь-які події на якійсь окремій планеті, якщо тільки вони не суперечать законам природи, є, в масштабах Всесвіту, дріб’язковими деталями.

7. Вайнберг С. Первые три минуты. – С.148.

8. Вайнберг С. Первые три минуты. – С.12.

9. McGinn C. The Mysterious Flame. – p.121

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии