Проблема привиду

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Чи можуть душі мати просторове розташування?


На думку Коліна Мак-Гіна, одна з головних проблем, з якою зіштовхується дуалізм – “проблема привиду”.

З точки зору дуалізму, свідомість може існувати без мозку: “Розутілення стає реальною можливістю, а не лише кумедною фантазією”.
Чому б і ні? Мак-Гін визнає, що “деякі люди можуть вітати такий результат”, але “для інших, більш науково налаштованих, такий результат буде важко "проковтнути"”. Ну що ж, долати стереотипи завжди нелегко, – то й що з того?

Звичайно, ми знаємо, що в цьому нашому житті в нормальних станах свідомість невіддільна від мозку. Але з цього логічно не слідує, що вона взагалі, в принципі не може існувати без мозку. Багато людей, які перебували у стані клінічної смерті і повернулися до життя, описують свої “поблизусмертні переживання”, одним з головних моментів яких є відокремлення від власного фізичного тіла, спостереження за ним та іншими людьми зі сторони. Можна цьому вірити або не вірити, але немає ніяких логічних підстав виключати таку можливість.

Мак-Гін звертає увагу на те, що “розутілену свідомість важко зв’язати з фізичним світом”: “Як може така свідомість бути розташована десь без прив’язки до тіла? Як вона може впливати на фізичний світ? Як ми можемо вибрати й описати одну розутілену свідомість, а не іншу? Ми навряд чи можемо вказати на розутілену свідомість. Коли ми уявляємо привид, ми створюємо в уяві суперечливу мішанину нематеріального і тілесного, істоту, яку можливо побачити, але якої неможливо доторкнутися, яка може проходити крізь стіни, але може й піднімати речі, що продукує звуки без голосового апарату, що має поверхню, але не має внутрішніх органів...”

Усе це майже так, але в цьому немає нічого принципово (логічно, уявно) неможливого. Справді, розутілена свідомість не може бути “розташована десь без прив’язки до тіла”; на свідомість неможливо показати пальцем, – адже свідомість сама по собі, як свідомість, не характеризується просторовим розташуванням. Проте цілком можливо уявити, що свідомість, залишивши звичайне фізичне тіло, залишається пов’язаною з деякою його подобою – так званим “тонким тілом”, яке звичайна людина у звичайних умовах не може побачити чи відчути на дотик, але яке може побачити і почути сама “розутілена” свідомість і, можливо, інші “розутілені” свідомості. Можливо навіть, що в деяких ситуаціях “розутілена” свідомість може явитися комусь із звичайних людей – як внутрішній голос, з візуальним образом або без нього.

Звичайно, усе це дуже далеко від нашого звичайного, повсякденного досвіду і від наукового знання, – але чому ми повинні вважати, що не існує нічого за межами нашого звичайного, повсякденного досвіду та наукового знання?

Проте припущення про можливість існування розутіленої свідомості викликає ряд питань, що становлять для дуалізму серйозну проблему:

“Чому ми взагалі маємо складний мозок, якщо функціонування нашої свідомості можливе і без нього? Чому пошкодження мозку знищує психічні здібності, якщо свідомість не завдячує своїм існуванням мозку?.. Чому усі психічні стани в дійсності супроводжуються змінами в мозку? Факт полягає в тому, що свідомість глибоко закорінена в мозку. Вона не є просто тимчасовим мешканцем мозку, як кочовики в пустелі... Свідомість не просто займає мозок, вона якимось чином утворюється мозком. Ось чому свідомості різних видів живих істот відрізняються, чому свідомість розвивається з мозком, чому Ваша свідомість так залежить від здоров’я Вашого мозку. ...мозок є кров’ю, джерелом життєвої сили свідомості.”

Мак-Гін визнає незадовільність матеріалізму, але в той же час наголошує, що взаємозв’язок між свідомістю та мозком настільки тісний, що можливість відокремлення свідомості від мозку видається майже настільки ж неправдоподібною, як і тотожність між свідомістю й фізичними процесами в мозку. Його висновок: “свідомість залежить від якоїсь природної, але недоступної для пізнання властивості мозку”; і матеріалізм і дуалізм “переоцінюють наше знання свідомості й мозку, припускаючи, що наші наявні концепції достатньо багаті, щоб "схопити" суть зв’язку свідомості й мозку. Я стверджую, що нам потрібний якісний стрибок і нашому розумінні свідомості й мозку, але я також вважаю, що це такий стрибок, на який наші "інтелектуальні ноги" не здатні”

Іншими словами, на думку Мак-Гіна, мозок є чимось не зовсім тим, чим він видається нам крізь призму фізичних категорій; в ньому є якийсь нефізичний аспект, якась “властивість, відповідальна за свідомість”, яка не вписується в “концептуальний каркас” фізики; більше того, наша свідомість влаштована таким чином, що вона взагалі неспроможна осягнути цей аспект нашого мозку (і природи).

В контексті питань, поставлених Мак-Гіном, зауважу наступне.

В будь-якому, разі свідомість виявляється чимось, відмінним від мозку у звичайному, фізичному розумінні поняття мозку. Точка зору Мак-Гіна – це теж певна форма дуалізму. Виглядає, що це – дуалізм властивостей (property dualism) – вчення, згідно з яким, одна й та ж “річ” має два типи властивостей (станів) – фізичні та психічні, які взаємодіють між собою.
Такою фізично-психічною “річчю”, за Мак-Гіном, є мозок. Питання: чи ця формула наближає нас до розуміння проблеми свідомості? Навряд чи. Скоріше, вона просто приховує альтернативу матеріалізму та дуалізму, зберігаючи її в собі нерозв’язаною:

1) Якщо мозок є лише системою фізичних елементів (молекул, атомів, тощо), жоден з яких не має здатності суб’єктивних переживань (не є Я, суб’єктом переживань), то він є чисто фізичною системою, без ніяких психічних станів.
2) Якщо в мозку, крім фізичних елементів, є щось, що має здатність суб’єктивних переживань (Я, суб’єкт переживань), – то ми повертаємося до звичайного дуалізму-інтеракціонізму – між цим Я та мозком як фізичною системою.

В чому Мак-Гін, здається, правий, так це в тому, що зв’язок між свідомістю й мозком залишається таємницею, від осягнення якої ми поки що настільки далекі, що виникає сумнів, чи людські інтелектуальні здатності взагалі придатні для того, щоб здійснити потрібний для адекватного розуміння “якісний стрибок”.

Головне питання, що утворює цю загадку: як могло статися так, що свідомість, будучи чимось нефізичним і неподільним (Я) настільки тісно пов’язана з мозком – чимось фізичним і подільним, що здається невіддільною від нього?

Можна припустити, що сама природа свідомості є такою, що вона може функціонувати лише у взаємодії з відповідним мозком. Але цілий ряд питань залишаються таємницею: як свідомість “приєднується” до відповідного мозку? що з нею стається після того, як цей мозок припиняє функціонування? де вона була до народження і де буде після смерті? чи вона може після смерті “переселитися” в інший мозок? чи вона взагалі не може функціонувати без мозку чи з якихось незрозумілих причин потрапляє в залежність від мозку на період земного життя?

А якщо ми припускаємо, що свідомість є не лише у людей, але й у тварин, і що людський організм виник в результаті біологічної еволюції (на користь чого наука дає дуже вагомі свідчення), то таємниця проникає в сам цей еволюційний процес: він мусить бути чимось більшим, ніж це виглядає в перспективі теорії Дарвіна, – чимось, що має не лише фізичний, а й духовний аспект. В такому разі доведеться припустити, що уся природа утворюється не просто з фізичних об’єктів, а з чогось, що має психічні властивості і потенціал для їх розвитку.

Але (детально про це ми будемо говорити в наступному розділі) такий підхід, панпсихізм, породжує більше проблем, ніж розв’язує.

До наступного розділу: Скільки Я мешкає в моєму тілі?

Примітки:

1. McGinn C. The Mysterious Mind. – p.27

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии