Дуалізм-креаціонізм

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Дуалізм-етерналізм

Дуалізм-креаціонізм, здається, дає прості відповіді на всі питання, які становлять труднощі для етерналізму: всемогутній Бог створив душі і Він же спрямовує процес біологічної еволюції так, щоб зрештою виник мозок з потрібними властивостями. Усе просто і зрозуміло. Занадто просто. Проти дуалізму-креаціонізму можна заперечити, що він лише створює видимість пояснення, насправді нічого не пояснюючи і породжуючи дуже серйозну додаткову проблему. Поясню ці заперечення детально у формі діалогу:

Креаціоніст: Я знаю, як пояснити тісний взаємозв’язок між душею й мозком: Бог створив душі і Він же спрямовував процес еволюції так, щоб в результаті утворився мозок, потрібний для душі.

Агностик: Думаю, що це пояснення не годиться. Якщо ми вважаємо, що людське Я (душа) не може просто виникнути з нічого (всупереч емерджентизму), а також що воно не може утворитися з чогось іншого – ані з якогось неодушевленого матеріалу (матерії), ані з інших Я (поєднання кількох Я – це кілька різних Я, а не одне складне Я, і навпаки, не можна “відрізати” від якогось Я шматочок, і отримати таким чином інше Я), то воно також не може бути створене, − ані з нічого, ані з неодушевленого матеріалу, ані з “частинки Бога” (таким чином, біблійне висловлювання про те, що Бог “вдихнув” у людину душу, що душа – це “дихання Бога”, в якості пояснення не годиться).

Креаціоніст: Бог Всемогутній, для нього усе можливо, у тому числі те, що людям видається неможливим.

Агностик: Те, що є справді неможливим, неможливе справді, навіть для Бога. Давно відомий “парадокс всемогутності”: чи може Всемогутній Бог створити камінь, якого не зможе підняти? а намалювати квадратне коло? Всемогутність може бути лише в межах можливого. Але якщо творення (Богом) душі з нічого чи з чогось іншого можливе (лише видається нам неможливим), то так само мусить бути можливим і її вічне існування (етерналізм) або виникнення (емерджентизм) відповідно до якихось невідомих і незрозумілих (можливо, навіть недоступних для людського розуміння) нам аспектів устрою самої дійсності (без Бога). Тож ідея Бога зайва. Твердження: “Це лише ми не можемо зрозуміти, як вічне існування душі узгоджується з відомою нам науковою картиною світу, але насправді вони узгоджуються у якийсь незрозумілий для нас спосіб” (етерналізм) або “Це лише нам видається, що душа не може виникнути з нічого або з чогось неодушевленого, ми просто не можемо зрозуміти, як вона може виникнути з нічого або з чогось неодушевленого, але насправді вона може з нього виникнути” (емерджентизм) – анітрохи не гірше. Відповідно до принципу леза Оккама, вони навіть кращі.

Креаціоніст: Але ж припущення про існування Бога пояснює узгодженість між душею й мозком?

Агностик: Не думаю. Якщо навіть припустити, що існує якась могутня істота, яка створила світ таким, яким він є, і задала той напрям, в якому відбувається його розвиток, то питання “Чому світ є таким, яким він є, а не якимось іншим?”, отримує пояснення, яке насправді нічого не пояснює, а лише видозмінює початкове питання на інше “Чому цій могутній істоті захотілося зробити світ таким, яким він є, а не якимось іншим?”

Креаціоніст: Воля Бога і її причини незбагненні. Він просто так вирішив, і все.

Агностик: Але чим ця відповідь краща, аніж аналогічне твердження без посилання на Бога: “Причини того, що світ влаштований так, а не якось інакше, незбагненні. Просто світ так влаштований, і все”? З точки зору принципу “леза Оккама” друга відповідь краща, оскільки не вводить зайве суще (Бога), яке нічого не пояснює.

Загалом, спроба пояснення будь-чого ідеєю Бога досить вдало охарактеризована Д.Ходжсоном: це спосіб філософування, що ґрунтується на принципі: “Стверджуй, що дещо, про що ти нічого не знаєш, є поясненням усього іншого.”

До того ж, припущення про існування Бога як Всемогутнього Всеблагого Творця всесвіту створює іншу, на моє переконання нерозв’язну проблему – добре відому проблему існування зла: як може Всемогутній і Всеблагий Бог допускати усі страждання, жорстокості, інше зло, яке твориться на Землі?

Креаціоніст: Але ж багато теологів давали відповідь на це питання?!

Агностик: Не можу визнати жодну з цих відповідей задовільною. Більше того, на моє переконання, задовільна відповідь на це питання (крім визнання, що Бога як Всемогутньої Всеблагої Істоти не існує) в принципі, логічно неможлива. Усі наявні і можливі спроби виправдання Бога в контексті проблеми існування зла є, по суті, запереченням реальності зла. Усі вони зводяться до одного: якщо Всемогутній Всеблагий Бог допускає зло, то це необхідно для якогось вищого блага; якби Бог не допустив цього зла, то було б гірше. Але якщо “зло” є необхідним для більшого добра, то це означає, що воно лише видається злом, а насправді, в кінцевому рахунку (в божественній перспективі вічності), є не поганим, а добрим, а отже, не є злом.

Креаціоніст: А якщо ми будемо розуміти поняття Бога якось інакше? Можливо, Він і не є Всемогутнім? Чимало людей вважають що Бог – це якесь таємниче духовне начало, яке неможливо пізнати раціонально, але яке присутнє в світі і відчувається людиною, що знаходить вираз в релігії, поезії, музиці...

Агностик: Припустимо, що я теж вірю в те, що дійсність має якийсь такий таємничий духовний аспект. Але хіба це допомагає у вирішенні нашої проблеми? Якщо це таємниче духовне начало не є особою, то твердження про творення душі Богом перетворюється на емерджентистське твердження про те, що душа просто якимось незбагненним чином виникає з нічого за певних фізичних умов (наявність певної фізичної системи − мозку) під дією якихось невідомих законів природи (назвемо їх духовними законами) – і під дією тих же законів зникає, перетворюючись у ніщо, коли потрібні фізичні умови більше не виконуються.

Якщо ж це духовне начало є особою – хай навіть і не всемогутньою, але дуже могутньою (принаймні настільки, що може створювати душі і спрямовувати процес біологічної еволюції), то ми повертаємося до проблеми існування зла: Бог, якщо він є не лише могутнім, але й добрим, мусив би в межах своєї могутності робити усе можливе, щоб зменшити кількість зла. Він міг би, наприклад, запобігти жахам другої Світової війни та Освенцимів, викликавши “випадковий” смертельний серцевий приступ у Гітлера, міг би врятувати мільйони жертв сталінських репресій в СРСР та Великого Голодомору в Україні, викликавши вчасно такий же приступ у Сталіна, або ще раніше у Леніна. Невже його могутності не вистачило навіть для таких дрібничок? Чи він в цей час був зайнятий іншими, більш важливими і невідкладними справами?

В будь-якому разі, пояснення існування людських Я як результату незбагненного для нас творчого акту Бога є не кращим, а гіршим, аніж пояснення їх існування тим, що просто світ є таким, що в ньому людські Я вічно існують (етерналізм) або за певних умов виникають і зникають (емерджентизм) незбагненним для нас чином.

До наступного розділу: Пропетивний дуалізм та емерджентизм

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии