Дуалізм-етерналізм

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Класичний (субстанційний) дуалізм. Етерналізм та креаціонізм

Дуалізм-етерналізм говорить, що душі – це особливі елементи реальності, які не виникають і не зникають, а існують вічно – у минулому й майбутньому. Перевага такої теорії очевидна: не потрібно пояснювати те, чого пояснити неможливо: як виникли людські душі? Відповідь етерналізму проста: вони ніяк не виникли, вони завжди існували. Як саме і де вони існували, невідомо: можливо, в іншому тілі, можливо, в якомусь іншому, паралельному світі. Головна проблема для дуалізму-етерналізму: як так могло трапитися, що душа, яка існувала собі десь в іншому світі (принаймні, до зародження життя і набуття ним досить складних форм, пов’язаних з появою мозку, на Землі їй важко знайти місце) і мозок, який сформувався в результаті чисто фізичних процесів біологічної еволюції, які спрямовувалася природним відбором (згідно з теорією Дарвіна), виявилися так тісно припасованими одне до одного, що протягом земного життя душа невіддільна від цього конкретного мозку, що всі наші відчуття і психічні стани настільки сильно залежать від фізичних станів мозку, що мозок так чітко вловлює і слухняно виконує усі наші бажання по управлінню тілом?

Етерналізм мусить припустити, що існують якісь особливі духовні закони, що управляють усіма паралельними світами, зв’язком між душею й мозком і (всупереч Дарвіну) спрямовують сам процес біологічної еволюції в напрямку формування мозку, потрібного для душі. Можна припустити, що в цьому процесі душі розвиваються разом з біологічною еволюцією (можливо, колись наші душі були душами тварин). Але навряд чи цю ідею можна застосувати до того часу, коли на Землі не було життя, − хіба що прийняти ідею панпсихізму про те, що атоми, електрони, фотони і т.д. теж мають свідомість. Але ця ідея створює набагато більше проблем і незрозумілостей, аніж розв’язує.

До наступного розділу: Дуалізм-креаціонізм

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии