Післямова

Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення

До попереднього розділу: Оперативні стратегії

Питання про вплив сучасних засобів маніпулювання на громадсько-політичну поведінку великих груп населення не є новим у соціальній психології. Поява публікацій про поведінку людей у великій групі (зокрема, у натовпі) пов’язана з досить частим формуванням великих груп людей, яке супроводжувалося їх підвищеною емоційною напругою й відбувалося в часи різноманітних заворушень, революцій та інших різких змін у їхньому соціально-політичному житті. Тому Г. Ле Бон й інші автори розглядали багато аспектів поведінки великої маси людей саме на цих прикладах, зокрема, на прикладах поведінки натовпу за часів французької революції. Технології управління великими масами людей стають актуальним у період правління різноманітних диктаторських і тоталітарних режимів а також у карїнах транзитарної демократії. Це, зокрема, пов’язано з полегшенням управління (маніпуляції) організованими великими групами населення, порівняно з масою розрізнених людей. Тому під час дії диктаторських режимів у ХХ столітті (у СРСР, Німеччини, Італії тощо) велика увага приділялася створенню різноманітних колективних рухів. Такий стан справ яскраво описує Э.Радзинский у книзі «Сталін»: «І всюди маса, колектив. Він [Сталін] створив країну колективів. Усе – колективно. Колектив на роботі й дома, адже переважна більшість квартир були комунальними. Колектив на відпочинку – недільні виїзди на природу. Колективні свята – День шахтаря, День будівельника, День металурга ... Всі професії мали своє свято, щоб колективи в цей день могли вдосталь (і головне – разом) п’яно повеселитися. … Ця постійна масовість від з’їздів до відпочинку, це розчинення особистості в колективі породило саме цінне – колективну совість. Особиста відповідальність померла – є колективна.

Протягом багатьох років проблема управління великими масами людей досить широко обговорюється в літературі. Її вирішення пов’язують з чималою кількістю відомих імен: Г. Ле Бон, Г.Тард, З.Фрейд, В.М.Бехтерев та ін. Ще в 1895 році французький дослідник Г.Ле Бон публікує книгу «Психологія натовпів». У цій праці, положення якої широко використовуються сучасними вченими, автор пояснює поведінку маси людей психологічними факторами, розглядаючи три основних проблеми: психологію людей, які складають натовп; психологію натовпу як єдиного утворення й психологію вождів, керуючих натовпом шляхом імплантації йому своїх ідей. Підкреслюючи, що єдність натовпу визначає «душу натовпу» він доходить висновку, що людина в натовпі переходить у такий стан, коли втрачається її воля, а місце волі в регуляції поведінки одразу займають інстинкти.

Дискутуючи з Г. Ле Боном французький соціолог Г.Тард стверджував, що ХХ століття є не «ерою натовпу», а «ерою публіки». У своїх численних працях: «Закони наслідування» (1885), «Думка і юрба» (1892), «Думка й влада» (1910) тощо, Г.Тард сформулював положення про розходження понять натовп і публіка, підкреслюючи більшу однорідність, більшу терпимість останньої . Втім, ці розходження є в певній мірі умовними оскільки, на його думку, сильно збуджена публіка може породити фанатичний натовп. Г.Тард виділив певні закономірності, які сприяють формуванню натовпу. Серед них важливим є його твердження про те, що прагнення збиратися у натовп (юрбитися) зростає в період повного розквіту молодості, а з віком поступово вгасає. Цікаво також його спостереження про вплив сонячної активності, що розпалює юрбу, оскільки улітку натовпи мають набагато більш «гарячий» характер, ніж узимку. Г.Тард виявив парадокс у поведінці натовпу й людини. Якщо окрема людина здатна мислити й діяти раціонально, то в людей, тих, які зібралися в натовп, здатність мислити знижується й почуття реальності стирається. Розробляючи теоретичні питання поведінки великих мас людей, Г.Тард став одним із засновників теорії масової комунікації.

Ще один представник французької школи соціологів С.Сігеле написав книгу «Злочинний натовп. Досвід колективної психології» (1892). Для теми, розглянутої в цій роботі, цікавим є аспект, пов’язаний зі складом злочинного натовпу. Автор показав, що: «Натовп становлять нереважно люди особливих категорій: ті, що перебувають у стані алкогольного сп’яніння, психічно хворі, а також авантюристи, бандити, розбійники, які є ініціаторами й винуватцями будь-якої різанини.» . Толпа, на його думку, являє собою людський агрегат різнорідних елементів (стать, вік, класовий і соціальний склад, рівень моральності й культури) і утворюється без попередньої згоди, спонтанно. Для пояснення її непередбаченої поведінки він ділив всіх людей на чотири типи по дихотомічних шкалах: «добро-зло» і « активність-пасивність». Залежно від складу людей натовпу, який набуває ту або іншу спрямованістю поведінки, а також від їхньої чисельності можна судити про можливу поведінку натовпу.

У сучасній соціальній психології на основі вивчення робіт попередників і нових досліджень виділяють провідні механізми формування поведінки великих груп людей. Вважається, що у натовпі багаторазово підсилюється ефект соціальної фасилітації, коли оточуючі люди є самим значимим стимулом для людини, особливо в тих випадках коли цих людей, а отже, стимулів, що впливають, багато. Це, у свою чергу, сприяє здійсненню свідомістю окремої людини помилок у розрізненні стимулів. Цей ефект підвищує нервово-емоційна напруга, формує й підсилює домінантну реакцію поза залежністю від того правильна вона чи ні. У цьому механізмі головною є реакція наслідування як основного виду реалізації поведінки людини у натовпі. Дія такого механізму полягає в тому, що свідомість виділяє тільки подібні поведінкові ознаки, автоматично змушуючи велику кількість людей бути подібними один одному в манері поведінки. Будь-які відмінності в поведінці сприймаються свідомістю як далекі, оскільки не відповідають критеріям ідентичності ознак.

Трохи інші механізми розглядав З.Фрейд у книзі «Масова психологія й аналіз людського Я» (1921). Постулюючи, що особистість складається з динамічно зв’язаних між собою елементів свідомості: свідомого й несвідомого, він стверджував, що в надрах натовпу придушення несвідомих тенденцій зменшується, моральні заборони елімінуються, а повною мірою проявляється інстинкт і емоційність. Тому людина маси діє як автомат, позбавлений своєї волі, що свідчить про регресію її психіки в масі. Причому вплив маси полягає у появі новостворених прихильностей її учасників один до одного, які З.Фрейд позначав терміном «ідентифікація».

Сучасний дослідник Г.Блуммер у книзі «Колективна поведінка» уперше розділив поняття «юрба» і «маса», уважаючи, що маса складається з людей, які беруть участь у масовій поведінці, яка спровокована подіями національного масштабу. Відмітними ознаками маси є:

- відсутність безпосередньої фізичної взаємодії й обміну переживаннями між людьми;
- відсутність одночасності й погодженості дій;
- розходження в майновому, суспільному становищі, професій та інших узагальнюючих ознак елементів маси;
- анонімність індивідів маси;
- об’єднання елементів у масу тільки по ознаці однаковості поведінки.

Такі особливості формування маси істотно впливають на становлення суспільної думки, що є центральною тенденцією, яка визначається в боротьбі між протилежними думками. Однак, зазначимо, що при наявності сучасних засобів масової комунікації (зокрема, інтернету й мобільних телефонів) описані розходження між юрбою й масою в значній мірі елімінуються.

У своїй роботі Г.Блуммер підкреслює, що соціальне зрушення, яке супроводжує рішення проблем національного масштабу, сприяє появі нових духовних і моральних установлень. Воно породжує форму колективної поведінки, яка може бути названа круговою реакцією, тобто такою реакцією, коли дії одного індивіда приводять до зрушення іншого. Така взаємодія здобуває кругову форму, при якій відбувається відображення певного настрою й постійна передача його один одному. М.Блуммер виділяє відмітні риси соціального зрушення: хаотичний характер, підвищений загальний рівень, психічна нестійкість людей, завдяки якій вони стають придатними до впливу інстинктів і емоцій.

На думку ще одного сучасного дослідника С.Московічі саме психологія натовпу, як одна з наук про людину, може пояснити головні події сучасності. Натовпи являють собою специфічну колективну форму життя, яку потрібно вивчати із застосуванням особливих позицій, не пов’язаних тільки із психологією індивіда. Концепція С.Московічі, спрямована на пояснення поведінки натовпу зводиться до наступного:

- натовп – це людська сукупність, яка володіє психічною спільністю;
- психологія індивіда в натовпі терпить істотну трансформацію, коли критичне й логічне мислення, що діє за законами розуму й доказу, заміняється автоматичним, де панують стереотипні асоціації, кліше, конкретні образи;
- натовп консервативний й завжди прагне до більше значимого для нього минулого, у більшій мері ігноруючи сьогодення;
- натовп має потребу в управлінні й підтримці вождя, який має якості беззавітної, остаточної віри в сповідувану ним ідею, переваги сміливості над інтелектом і об’єднуючу ці властивості тверду переконаність і вперту відвагу, що створює його авторитет, його харизму;
- для натовпу властиве бажання сприйняття ірраціональних ідей, основа пропаганди яких лежить у площині застосування мови алегорій, образів, формульованих за допомогою простих і наказових звротів, гасел, що впливають на глибинні шари психіки й сприятливому запуску автоматизмі у поведінці людини;
- найважливіший спосіб керування натовпом – вселяння, що спирається на якусь вищу мету.

Таким чином, численні дослідження, що розглядали поведінку людини в натовпі, дозволили досить повно розкрити проблему формування гнатовпу й розкрити механізми трансформації його поведінки. Проте, дотепер ця проблема ще далека від остаточного наукового рішення. У найбільшій мірі це стосується питання про моделювання складних процесів поведінки великих груп людей. Справа в тім, що описана розмаїтість механізмів впливу на людину в масі є причиною багатогранної діяльності цієї маси як цілісного «організму», дослідження якої утруднене внаслідок великої складності процесів, що відбуваються в ній. Тому для глибокого розуміння явищ, що відбуваються в масі взаємодіючих людей, їх необхідно досліджувати, застосовуючи сучасні методи системного підходу.

З погляду системного підходу процес формування активності великої групи людей може бути представлений у вигляді системи, яка складається з великої кількості підсистем, що перебувають на різних організаційних рівнях. Реакції окремих підсистем, переплітаючись на цілісному рівні, координують її діяльність, створюють складну картину поширення хвиль зрушення. Однак складність різних керуючих впливів у такій системі настільки велика, що побудова впорядкованих гіпотез про її функціонування неможливо без застосування методу математичного моделювання.

Для такого складного об'єкта, яким є велика група людей, можна розробити велику кількість моделей як проекцій цього об’єкта. Однак цю кількість у даній науковій праці було різко зменшене за рахунок того, що вивчався вплив тільки обмеженого числа найбільш важливих функціональних властивостей окремої людини, яка перебуває у складі великої групи. Серед них рівень активації, що задається метою агрегації даного співтовариства людей, його мотивами, рівнем зацікавленості окремих членів, успішністю впливу лідера групи тощо.

Кожна з описаних моделей може враховувати тільки певні риси поведінки людини в групі, розглядаючи їх під спеціальним кутом зору. У цьому дослідженні проводився різнобічний аналіз впливу на поведінкову активність великої групи рівня нервово-психічної активації її членів, а також різних характеристик, тісно пов’язаних з передачею й циркуляцією активності від людини до людини. Висока, низька активація, взаімостимуляція активності, полярність проведення зрушення й інших властивостей, що проявляються на рівні натовпу як цілісного об’єкта, знайшли відбиття в розглянутих у цій роботі моделях.

Математична модель виконує тільки деякі обмежені функції природного об’єкта дослідження. Отже, не можна очікувати, щоб робота моделі повністю відповідала функціонуванню досліджуваного об’єкта. коріше за все, варто говорити тільки про опис якісної структури процесів, що відбуваються, про візуалізацію тільки деяких механізмів поведінкової активності натовпу. Однак у кожному випадку повинна досягатися адекватність, яка відповідає розв’язуваному завданню, моделі оригіналу. На жаль, верифікація запропонованих моделей не може бути здійснена на реальному об’єкті через неможливість проведення настільки масштабного експерименту й наявність об’єктивних труднощів реєстрації активності окремих людей у натовпі. Однак, якісна подоба роботи моделей і поведінки натовпу вселяє надію у наявність певного ізоморфізму в функціонуванні цією моделі реального натовпу.

Моделі, які імітують функціонування великої групи людей, складалися з елементів, об’єднаних певним чином в однорідну мережу.
Така структура модельованої групи, хоча й носить елемент значного спрощення, всеж має аргументи на користь свого існування. У реальній великій групі увесь час здійснюється пересування людей. Однак воно не зовсім хаотичне, а підлягає відповідним закономірностям: більше активні люди пересуваються до її ядра, а пасивні, навпаки, віддаляються від нього. Такий процес дозволяє підтримувати певну однорідність за параметрами мотивації й рівня екзальтованості найближчих сусідів (відбувається соціальна ідентифікація й, завдяки цьому, вирівнювання властивостей людей равноудаленных від ядра групи). З іншого боку, природно утвориться досить плавна зміна зазначених якостей у людей при розгляді великої групи у ще більшому масштабі, тобто формується гетерогенність властивостей елементів цього утворення.

Дослідження функціонування моделей з детермінованою передачею зрушення від елемента до елемента показало, що у натовпі після певного перехідного періоду спонтанно виникає незатухаюча періодична активність.

У випадку вивчення найпростіших форм передачі зрушення на аналітичній моделі вдалося знайти вираження, яке описують характер поширення хвиль активності. Показано, що ширина хвилі зрушення в мережі елементів істотно залежить від параметрів цієї мережі, які відбивають збудливість її окремих елементів і характер загасання, що поширюється в мережі подразливого сигналу. Хвиля активації в цій моделі поширюється ніби стрибками, тобто одночасно збуджується не один, а кілька шарів навколишніх сусідніх елементів. Причому якісно поведінка моделі не змінюється при великому або малому декременті дії подразливих сигналів.

У моделі з найвищою збудливістю елементів хвилі активації поширюються в мережі, що має форму квадрата, й імітують активність щойно сформованої великої групи людей. Тому початковою умовою запуску активності є зрушення невеликого числа випадково розкиданих по досліджуваній мережі елементів. На такій моделі показане спонтанне виникнення специфічної «осередкової» активності мережі, що характеризується формуванням чітко зафіксованих ланцюжків елементів, які збуджуються (ефект «крутіння» активації, «кільцевої активності» у натовпі).

У більш складній моделі, яка розглядає імовірнісну природу передачі зрушення від людини до людини в натовпі, було показано, що взаємодія людей у натовпі призводить до утворення в ньому характерних за площею зон активності. Утворення й функціонування подібних зон контролюється рівнем збудливості її елементів, що може коливатися у відомих межах й істотно залежить від стану навколишніх ділянок мережі. Тут уже немає суворо певної траєкторії циркуляції зрушення, а рівень активної поведінки елементів дослідженої мережі залежить від ефекту взаємної стимуляції сусідів. Запуск активності розглянутої моделі вже не може бути здійснений зрушенням одиничного елементу або пухко розкиданих по мережі елементів. Авторитмична активність в мережі виникає тільки у випадку порушення певної критичної маси щільно упакованих у мережі елементів. Однак, у випадку низької збудливості елементів, активність мережі важко або взагалі неможливо «запустити». При досить високій збудливості елементів відбувається стабілізація їхньої поведінки за допомогою реалізації зворотного зв’язку через зовнішнє середовище. При цьому зовнішнім середовищем для кожного елемента є навколишні йому найближчі елементи мережі, а тривалість активності елементів у певних ділянках мережі залежить від рівня й можливості пристосування кожного окремого елемента до збудливості свого оточення.

Проведені на моделі гетерогенної мережі дослідження показали, що в ній мимовільно утворюється впорядкована активність – так би мовити «полярний датчик ритму», що не має постійної, структурно оформленої локалізації. Виникнення впорядкованих хвиль активності має ймовірнісну природу. Елементи, які хаотично збуджуються у всій мережі, породжують дифузійну хвилю активності. Ця хвиля, поширюючись переважно в одному напрямку (по градієнті зміни мотивації людей натовпу), збирає й поєднує окремі острівці зрушення в цілісну хвилю, за якої слідує зона рефрактерності (незбудливості людей). Такий рефрактерный «хвіст» відокремлює хвилю, яка просувається, від наступної, сформованої спонтанно активними елементами на ділянці простору мережі, елементи якої перебувають у стані спокою. Полярність (анізотропія) властивостей мережі перетворює активність окремих збуджених острівців у єдиний цілісний процес утворення й проведення хвиль зрушення по всій її масі. Отже, для утворення впорядкованої активності в мережі збудливих елементів необхідна наявність двох таких якостей, як: анізотропність проведення хвиль зрушення й спонтанна активність елементів у мережі. Такий механізм генерації хвиль активності досі не описаний жодним з авторів, які досліджували поведінку натовпу.

Великий вплив на характер поширення хвиль активності в мережі здійснює неоднорідність її властивостей. Причому безперервність структури мережі є необхідною умовою поширення зрушення. Поява в тканині неоднорідності по тривалості рефрактерності (обумовлене різною мотивацією й іншими якостями людей, що перебувають на різній відстані від центра групи) призводить до ртансформации ритму хвиль, які поширюються. Зміна щільності хвиль зрушення здійснюється як на межах неоднорідності властивостей елементів (якщо такі є), так і при плавній зміні цих властивостей. Зміна рівня збудливості елементів веде до формування складної картини активності в мережі. Збільшення цієї активності привзеде до надійного виникнення й подальшої значної синхронізації поширення хвиль активності. Низький рівень збудливості збільшує випадковий компонент у функціонуванні мережі, веде до десинхронізації хвиль зрушення.

Аналіз механізмів синхронізації функціонування елементів збудливого середовища на декількох простих імітаційних моделях має певну перевагу в пізнанні автохвильових процесів у великій групі людей. У цьому випадку можна розглядати вплив кожної з виділених властивостей мережі та її елементів окремо, ізолюючи його від впливу багатьох інших факторів, досліджуючи їх у досить широкій області зміни параметрів. При експериментуванні ж зі складними моделями важко оцінити внесок кожної з досліджуваних якостей об’єкта.

Тому в представленій роботі на різних моделях проводився аналіз впливу рівня збудливості (висока, середня, низька) елементів, а також різних характеристик, тісно пов’язаних з передачею збудливих стимулів від елемента до елемента (область зв’язності елементів, взаєморегуляція тривалості зрушення шляхом взаємостимуляції елементів, полярність проведення хвиль активації) на поведінку однорідної мережі.

За допомогою експериментів на розроблених моделях, установлений ряд механізмів, які характеризують якісні процеси поведінки модельованої маси взаємодіючих людей. Установлено, що синхронізація активності елементів у збудливому середовищі може здійснюватися декількома шляхами, кожний з яких має самостійне значення. Однією з причин існування паралельних механізмів регуляції функціонування мережі може бути необхідність досягнення цим цілісним утворенням потрібного результату найбільш ефективним способом. Множинність шляхів синхронізації сотень (тисяч, десятків і сотень тисяч) людей у великій групі веде до того, що зменшення впливу одного або декількох механізмів слабко відбивається на реальному функціонуванні групи. Перерозподіл ступеня впливу кожного з виділених механізмів координації активності елементів під дією рівня їхньої збудливості служить тонким керуючим механізмом, на дії якого ґрунтується різноманіття проявів поведінкової активності великої групи людей.

Доцільно ще раз звернутися до матеріалів сучасних досліджень, які підтверджують деякі виявлені механізми синхронізації поведінкової активності великої групи людей. Узагальнивши велику кількість наукових джерел Л.Г.Почебут виділила 12 характеристик поведінки «людини юрби»:

1. Зменшення або повне припинення вербальної комунікації людей у натовпі;
2. Прояв хаотичної фізичної й рухової активності з низьким контролем за їхньою координацією й схильністю до стереотипних рухів, високим зрушенням, агресивністю;
3. Формування високої імпульсивності в діях учасників натовпу зі швидким відгуком на заклики лідера;
4. Наслідування поведінковим реакціям лідера й більш активних учасників натовпу;
5. Появою високого емоційного зрушення учасників натовпу, що характеризується нервозністю, поривчастістю рухів, відсутньому (рухливому) погляді, частими вигуками окремих фраз, слів, гасел;
6. Частою полярною зміною настрою (лють, гнів, захват), що підкреслює високу емоційну лабільність «людей юрби»;
7. Високою категоричністю в проведених оцінках, думках, судженнях, що супроводжується відсутністю почуття міри;
8. Потребою в наявності простих, часто автоматичних рішень поставлених питань, не потребуючі застосування значних розумових зусиль;
9. Нездатністю до творчих дій;
10. Можливістю виникнення у найбільш екзальтованої частини учасників натовпу слуховых, зорових, нюхових ілюзій, що супроводжується частим перепитуванням, уточненням змісту сприйманого, які є одним з механізмів зараження ілюзіями інших;
11. Можливістю виникнення у деяких психічно й нервовохворих учасників натовпу нападів й інших проявів незадовільного самопочуття;
12. Схильністю учасників натовпу збиватися у більше щільну групу.

Усі наведені відомості про поведінкові реакції учасників натовпу переконують, що вони стає більше примітивним, автоматичним, детермінованим і можуть бути описані невеликим числом дискретних станів, що й зроблено при моделюванні поведінки натовпу із застосуванням теорії збудливих середовищ.

На думку ряду авторів одним з механізмів формування натовпу є деіндивідуалізація його учасників, коли кожна людина втрачає уяву про самому себе як про окрему особистість. Такий ефект робить теорію збудливих середовищ із однаковою автоматичною поведінкою її елементів придатною для виявлення механізмів поведінки натовпу.

Деякі з цих механізмів відомі вже досить давно. Так, Ф.Оллпорт виявив у натовпі так звану «кільцеву реакцію», яка постулює, що учасник натовпу стимулює своєю поведінкою іншого учасника й сам стимулюється від нього до ще більш високого рівня активності. Аналогічного бачення механізму формування поведінки натовпу дотримується А.П.Назаретян, який пропонує пояснення, згідно якого у натвопі існує емоційне крутіння або циркулярна реакція, що сприяє взаємному зараженню шляхом передачі емоційного стану від людини до людини. Такі ж замкнуті ланцюжки передачі зрушення були виявлені при передачі зрушення від елемента до елемента в детермінованих моделях поведінки збудливої мережі. Однак на представлених моделях були виявлені й інші механізми синхронізації елементів мережі, які дозволяють підтримувати її незатухаючу активність. Очевидно, для їхнього виявлення в поведінці реального натовпу необхідне проведення масштабних експериментів, що в цей час є досить проблематичним.

Таким чином, використання імітаційних моделей, функціонування яких підпорядковується закономірностям теорії збудливих середовищ, дало можливість авторам цього дослідження виділити ряд механізмів, які дозволяють наблизитися до розуміння складних просторово-часових процесів, які відбуваються у великих групах людей. Це дає діючі важелі для розробки методів управління масовою поведінкою людей.

Актуальність імплементації результатів запропонованого дослідження у вітчизняну теорію й практику громадсько-політичного процесу та діяльності системи державного управління пов’язана, перш за все, з наявністю в сучасному українському суспільстві перманентно-високого рівня соціально-політичної напруги, спричиненого активним державотворенням й формуванням сталої демократії та розвиненого громадянського суспільства. Розуміння особливостей інформаційно-комунікаційних процесів у формуванні громадсько-політичної поведінки великих груп населення України та дії механізмів регулювання цих процесів стає неодмінною складовою в розробленні та реалізації державної політики.

До наступного розділу: Література

Примітки:

1. Радзинский Э. Сталин. – М.: АСТ МОСКВА, 2007. – 750 с. – С. 495.

2. Ле Бон Г. Психология толп // Психологяя толп. – М., 1998. – С. 15-257.

3. Тард Г. Мыісль и толпа // Психологяя толп. – М., 1998. – С. 257-408.

4. Сигеле С. Преступная толпа. Опыт коллективной психологии // Преступная толпа. – М., 1998. – С. 13-119.

5. Почебут Л.Г. Социальная психология толпы. – Спб: Язык, 2004. - 240 с.

6. Фрейд З. Массовая психология и анализ людского «Я» // Психология масс. – Самара, 1998. – С. 131-195.

7. Блуммер Г. Коллективное поведение // Психология масс. – Самара, 1998. – С. 535-588.

8. Московичи С. Век толп. – М., 1996. – 476 с.

9. Почебут Л.Г. Социальная психология толпы. – Спб.: Язык, 2004. – 240 с.

10. Аронсон Э. Общественное животное. Введение в социальную психологию. – М., 1998. – 516 с.;

11. Глейтман Г., Фридлунд А., Райсберг Д. Основы психологии. – Спб., 2001. – 248 с.;

12. Флестингер Л. Теория коллективного диссонанса. – Спб., 1996. – 288 с.;

13. Ньюком Т.М. Социально-психологическая теория: интеграция индивидуального и социального подходов // Современная зарубежная социальная психология. – М., 1984. – С. 16-31. тощо.

14. Рощин С.К. Психология толпы: анализ прежних исследований и проблем современности психологический журнал, 1990. – Т. 11. – № 5. – С. 3-17.

15. Назаретян А.П. Психологія стихійного масового поводження. – М., 2001. – 275 с.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии