Візит Всесвітнього Патріарха до Києва залишив у суспільстві безліч питань. Ніяких радикальних подій у ці дні не відбулося. Не виправдалися ані надії (чи побоювання) особливо радикальних політиків і церковників про те, що буде зроблено конкретні кроки до створення помісної української Церкви. Але це тільки на перший погляд нічого не сталося. Можливо, цей візит згодом назвуть "історичним".Велика поразка Москви
Уже сам по собі приїзд Всесвітнього Патріарха став величезною перемогою України. І не випадково реакція Москви була такою істеричною. Як пише Інтернет-видання "Обком", зрозуміти її можна: "Алексій за роки повновладного царювання на пострадянському просторі звик до свого виняткового імперського статусу. А тут якась Україна набралася нахабства розставити патріархів у порядку їхньої іменної нумерації: Варфоломій І – перший, Алексій ІІ – другий. Інакше як приниженням та образою жоден московський діяч епохи Путіна–Медведєва – чи то кремлівський чиновник, гебіст, глава правління "Газпрому" а чи Патріарх всієї Русі – вважати подібне за визначенням не може.
Чи був візит Варфоломія "неканонічним"? З цього приводу РПЦ могла б обурюватися, протестувати, якби не особиста участь у ньому Патріарха Московського, що зробив подібні протести непереконливими.
Москва потрапила в пастку: 21 лютого ідею святкування 1020-річчя хрещення Київської Русі озвучив президент України Віктор Ющенко. Саме він на зустрічі в Москві офіційно запросив Алексія до Києва. Алексій 14 квітня зустрівся з Путіним й одержав благословення на поїздку в Україну. "Православна єдність слов'янських народів", візит московського патріарха до своїх нерозумних київських чад – картинка намалювалася росіянам цілком райдужна. З цього моменту все святкування у Києві подається як суто російська ініціатива, а Алексій – не гість українського президента, а мало чи не повноправний господар "загальноправославного" свята.
І тут раптом виявляється, що на урочистості "підступний" Ющенко запросив духовну особу, яка своїм суто формальним статусом у православній церковній ієрархії змінює ситуацію на 180 градусів. Що найцікавіше, Московський патріархат сам загнав себе у пастку, оскільки відповідно до православних канонів запросив делегацію Константинополя на свою "канонічну територію". Варфоломій, який уже отримав особисте запрошення від Ющенка, радо пропозицію РПЦ прийняв і сам очолив делегацію. Після цього будь-які протести й обурення РПЦ виглядають жалюгідними.
Поразка в Києві може мати тяжкі наслідки для Москви і у всесвітньому масштабі. Не надто розуміючись на тонкощах константинопольської церковної дипломатії, Патріарх Алексій Другий парадоксальним чином зміцнив позиції Всесвітнього патріархату в тих країнах, серед тих православних народів, які традиційно перебували в орбіті впливу Москви. Сила "прецедентного права" у православній традиції велика – і якщо Московський Патріарх один раз "проковтнув" "агресивний учинок" Всесвітнього Патріарха, то зробити таке вдруге буде куди простіше. Тим паче, що (і це визнають у самій Москві) домінуючою тенденцією сучасного "світового православ'я" є ослаблення позицій Московського патріархату. Стратегічними союзниками Москви за останні роки перестали бути Румунська, Болгарська, Еллінська Церкви і символічно дуже значимий Ієрусалимський патріархат.
Важливі слова
Аналізуючи офіційні тексти і публічні заяви Всесвітнього Патріарха в Україні, слід відзначити їхню повну тотожність з політичною позицією нинішнього українського керівництва. Патріарх Варфоломій не сказав нічого "на підтримку Москви", навпаки – вживав на її адресу вельми різкі висловлювання, аж до "анексії". Він також не дав жодних зобов'язань стосовно відмови від контактів з "розкольниками", навпаки – постійно заявляв про своє бажання (і можливості) взяти участь у подоланні українських церковних розділень.
Українське керівництво змогло налагодити ефективний діалог з Константинопольським патріархатом, що враховує і його непросте політичне положення в сучасній Туреччині, і його зв'язки з греками діаспори, і його вікові протиріччя з Москвою.
Константинопольський патріархат віддав належне конструктивним зусиллям української влади, заявивши в особі Патріарха Варфоломія, що Москва анексувала Україну в XVІІ столітті і що передача Київської митрополії під владу Московської патріархії не була канонічною і добровільною. Власне, ця позиція, як ми вже неодноразово писали напередодні візиту Варфоломія до Києва, офіційно виражена в багатьох документах Константинопольського патріархату, передусім – у Томосі про автокефалію Православної Церкви в Польщі (1924 р.), переважно на землях давньоруського Галицького князівства, що включає древні Перемишльську і Кременецьку єпархії Київської митрополії та об'єднує здебільшого етнічних українців.
Що далі?
Безумовно, наївними були побоювання Московської патріархії і надії особливо нетерплячих українців, що Патріарх Варфоломій проголосить у Києві автокефалію Української Церкви і піде на конфлікт із РПЦ МП. Важливим є те, що домовленості, досягнуті ним 14 липня в Константинополі з Патріархом Філаретом і Митрополитом Мефодієм, залишаються в силі. Вони поклали початок процесу інтеграції УПЦ КП і УАПЦ у "світове православ'я", який може розтягтися на роки, і ще не факт, що він неодмінно приведе до розколу з РПЦ МП.
Ключик до відповіді на питання про можливий подальший розвиток подій дають домовленості, досягнуті 27 липня Патріархами Варфоломієм та Алексієм на зустрічі "за зачиненими дверима". Головна домовленість – відновити переговорний процес між двома Церквами, перерваний з ініціативи Москви. Предметом переговорного процесу, як пояснив глава ОВЦС УПЦ МП архімандрит Кирило (Балакун), має стати не що інше, як створення в Україні єдиної помісної Церкви. Константинополь не квапить події – логіка геополітичного розвитку сучасного світу, зокрема й особливо Східної Європи, сама неминуче веде Україну до сфери впливу Константинопольського патріархату.
Усе це приводить найбільш одіозних представників РПЦ у стан справжньої істерії. Промосковська "православна громадськість" змагалася в образах на адресу Всесвітнього Патріарха, називаючи його "єретиком", "розкольником", "агентом ЦРУ" і "предтечею антихриста". Навіть біля святої брами Києво-Печерської лаври Алексія Другого зустрічали з плакатами: "Ніколи не будемо молитися з Варфоломієм! Наш Патріарх – Алексій!" Скандально відомий диякон РПЦ Андрій Кураєв дійшов у своїх обвинуваченнях до відвертого маразму: "У нього (Варфоломія) база захисту в США, там грецьке лобі. Як польський президент – провідник американських ідей у політиці, так Константинопольський патріарх – провідник американських ідей у релігії ба навіть більше, ніж папа Римський".
Якщо навіть Константинопольський Патріарх не прийме безпосередньо під свій омофор найближчим часом представників українських церков, то його візит на багато років залишиться значимим для України символом, що благословив "немосковський" шлях розвитку цієї країни. Ім'ям Всесвітнього Патріарха, "який був тут", "який говорив з нами і підтримував нас", буде зроблено дуже багато кроків убік духовного відокремлення України від Московського патріархату. А гучна демонстрація нечисленних активних прихильників Московського патріархату, яку увесь світ спостерігав у дні візиту Патріарха Алексія до Києва, якось не переконує, що ці прихильники зможуть на щось серйозно вплинути. Перед Москвою стоїть однозначний вибір: або стати учасником процесу, який у будь-якому випадку завершиться створенням незалежної української церкви і зберегти дружні відносини з українським православ'ям, або мати справу зі структурою, котра народилася в боях з Москвою, з усіма подальшими наслідками.
Питання автокефалії – це не питання кількох днів чи тижнів. Церква мислить зовсім іншими часовими категоріями. І нетерплячим політикам та мирянам варто це розуміти.
Архів 2008 року
Газета "Християнський Демократ"
Російськомовна версія статті: Визит Патриарха: без эмоций и поспешности
0 коментарів