Відкрите суспільство: етика та раціональність
До попередньої глави: Свобода та проблема смислу
Людвіг фон Мізес про лібералізм та духовність
“Лібералізм часто звинувачували в чисто зовнішньому та матеріалістичному ставленні до земного та плинного. Життя людини, як кажуть, складається не лише з їжі та напоїв. Існують більш високі та важливі потреби, ніж харчування та вода, житло та одяг. Навіть найбільші земні багатства не можуть дати людині щастя: вони не зачіпають її внутрішнього "я", залишаючи душу незадоволеною та порожньою. Найсерйозніша помилка лібералізму полягала в тому, що він нічого не міг запропонувати більш глибоким та шляхетним прагненням людини.
Але критики, що висловлюються в такому ключі, лише демонструють своє хибне та матеріалістичне розуміння цих вищих та шляхетних потреб. Наявними засобами соціальної політики можна зробити людей багатими або бідними, але не можна зробити їх щасливими або задовольнити їх глибинні прагнення. І ніякі зовнішні засоби не приносять тут успіху. Єдине, що може зробити соціальна політика, це знищити зовнішні причини болю та страждання. Вона може розвивати систему, яка дає їжу голодним, одяг - неодягненим та житло - бездомним. Щастя та задоволення залежать не від їжі, одягу та житла, а, крім усього іншого, від того, що людина плекає всередині себе. ...саме високе та глибоке в людині не може бути затронуте ніяким зовнішнім регулюванням. ...внутрішні, духовні багатства можуть прийти до людини не ззовні, а лише з глибини її власного серця.” [1]
З «Легенди про Великого Інквізитора» Федора Достоєвського.
Сюжет:
Дія відбувається “...в Іспанії, в Севільї, в самий страшний час інквізиції, коли во славу Божу в країні щоденно палали вогнища і у величних автодафе палили злих єретиків.”
Ісус Христос, зглянувшись на пристрасні молитви людства, вирішив знову відвідати своїх чад. Але не так, як провіщається про друге пришестя “у всій славі небесній і яке буде раптовим, "як блискавка, що блискає від сходу до заходу"”, а “у тій самій подобі людській, у якій ходив три роки між людьми п'ятнадцять століть назад”. “Він з'явився тихо, непомітно, і от усі – диво – упізнають його... Народ непереможною силою тягнеться до нього...” Біля паперті Севільського Собору він воскрешає маленьку дівчину. “У народі сум'яття, лемент, ридання, і от, у цю саму хвилину раптом проходить повз собор по площі сам кардинал великий інквізитор... Він простирає перст свій і наказує сторожі узяти його. І от, така його сила і настільки вже привчений, покірний і тремтливо слухняний йому народ, що юрба негайно розсувається перед сторожею, і та, серед гробової мовчанки, що раптом настала, накладає на нього руки і уводить його. Юрба моментально, уся як одна людина, схиляється головами до землі перед старцем інквізитором...” Вночі Великий Інквізитор приходить до в’язниці і звертається до Ісуса.
З промови Великого Інквізитора:
“...завтра ж я засуджу і спалю тебе на багатті, як найлютішого з єретиків, і той самий народ, що сьогодні цілував твої ноги, завтра ж по одному моєму помахові кинеться підгортати до твого багаття вугілля, знаєш ти це? ...Чи не ти так часто тоді говорив: «Хочу зробити вас вільними». Але ось ти тепер побачив цих "вільних" людей... П'ятнадцять століть мучилися ми з цією свободою, але тепер з цим скінчено і скінчено міцно. ...тепер і саме нині ці люди впевнені більш ніж будь-коли, що вільні цілком, а тим часом самі ж вони принесли нам свободу свою і покірно поклали її до ніг наших... Тому що тепер тільки... стало можливим помислити вперше про щастя людей. Людина була влаштована бунтівником; хіба бунтівники можуть бути щасливими? Тебе попереджали, ...але ти не послухав попереджень, ти відкинув єдиний шлях, яким можна було улаштувати людей щасливими, але, на щастя, відходячи, ти передав справу нам...
...великий дух говорив з тобою в пустелі... І чи можна було сказати хоч щось більш істинне від того, що він провістив тобі у трьох питаннях, і що ти відкинув..? ...Тому що в цих трьох питаннях неначе сполучена в одне ціле і передвіщена вся подальша історія людська і виявлені три образи, у яких зійдуться всі нерозв'язні історичні протиріччя людської природи на всій землі...
...Пригадай перше питання; ...зміст його такий: "Ти хочеш йти у світ... з якоюсь обітницею свободи, якої вони... не можуть і осмислити, якої бояться вони і страшаться, – тому що нічого і ніколи не було для людини і для людського суспільства нестерпніше свободи! А чи бачиш ці каміння в цій голій розпеченій пустелі? Оберни їх на хліби, і за тобою побіжить людство як отара, вдячне і слухняне, хоча й вічно настрашене, що ти віднімеш руку свою і припиняться їм хліби твої". Але ти не захотів позбавити людини свободи і відкинув пропозицію, тому що яка ж свобода, розсудив ти, якщо слухняність куплена хлібами? ...але скінчиться тим, що вони принесуть свою свободу до ніг наших і скажуть нам: "Краще поневольте нас, але нагодуйте нас"...
...Прийнявши "хліби", ти б відповів на загальну і віковічну тугу людську як одноособової істоти, так і цілого людства разом – це: "перед ким схилитися?" Немає турботи більш постійної та болісної для людини, ніж, залишившись вільним, відшукати якнайшвидше того, перед ким схилитися. Але шукає людина схилитися перед тим, що вже безперечне, настільки безперечне, щоб усі люди разом погодилися на загальне перед ним поклоніння. Тому що турбота цих жалюгідних створень не в тім тільки полягає, щоб відшукати те, перед чим мені чи іншому схилитися, але щоб відшукати таке, щоб і усі увірували в нього і схилилися перед ним, і щоб неодмінно усі разом. Ось ця потреба спільності поклоніння і є найголовніша мука кожної людини одноосібно і як цілого людства зпередвіку. Через загальне поклоніння вони винищували одне одного мечем. Вони творили богів і волали один до одного: "Киньте ваших богів і прийдіть поклонитися нашим, або смерть вам і богам вашим!"
...немає в людини турботи більш пекучої, ніж знайти того, кому б передати скоріше той дар свободи, з яким ця нещасна істота народжується. Але опановує волею людей лише той, хто заспокоїть їхню совість. ...якщо ...хтось опанує її совістю крім тебе – о, тоді вона навіть кине хліб твій і піде за тим, хто звабить його совість... Тому що таємниця буття людського не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого жити. Без твердого уявлення, для чого їй жити, людина не погодиться жити... Немає нічого звабливішого для людини, ніж свобода її совісті, але немає нічого і боліснішого. І от замість твердих основ для заспокоєння совісті людської раз та назавжди... Замість того щоб опанувати людською волею, ти помножив її й обтяжив її муками душевне царство людини навіки. Замість твердого давнього закону – вільним серцем повинна була людина вирішувати надалі сама, що добро і що зло, маючи лише в настанову твій образ перед собою...
Є три сили, єдині три сили на землі, що можуть навіки перемогти і полонити совість цих слабосильних бунтівників, для їх щастя, – ці сили: диво, таємниця й авторитет. ...ми вправі були проповідувати таємницю й учити їх, що не вільне рішення сердець їхніх важливе і не любов, а таємниця, якій вони коритися повинні сліпо, навіть всупереч їхній совісті.
...ти б міг ще і тоді взяти меч кесаря... Прийнявши цю третю раду могутнього духу, ти здійснив би усе, чого шукає людина на землі, тобто: перед ким схилитися, кому вручити совість і яким чином з'єднатися нарешті усім у безперечний загальний і згідний мурашник, тому що потреба всесвітнього з'єднання є третя й остання мука людей.
...У нас же усі будуть щасливі і не будуть більше ні бунтувати, ні винищувати один одного, як у свободі твоїй, повсюдно. О, ми переконаємо їх, що вони тоді тільки і стануть вільними, коли відмовляться від свободи своєї для нас і нам скоряться... Одержуючи від нас хліби, звичайно, вони ясно будуть бачити, що ми їхні ж хліби, їхніми ж руками добуті, беремо в них, щоб їм же роздати, без усякого дива, побачать, що не обернули ми каменів на хліба, але воістину більше, ніж самому хлібу, раді вони будуть тому, що одержують його з рук наших! Тому що занадто добре будуть пам'ятати, що колись, без нас, самі хліби, здобуті ними, оберталися в їхніх руках лише на каміння...
І поки люди не зрозуміють цього, вони будуть нещасливі... Але отара знову збереться і знову скориться і вже раз назавжди. Тоді ми дамо їм тихе, смиренне щастя, щастя слабосильних істот, якими вони і створені. О, ми переконаємо їх... що вони тільки жалюгідні діти, але що дитяче щастя солодше над усе. Вони стануть боязкі і стануть дивитися на нас і притискатися до нас у страху, як пташенята до квочки. Вони будуть дивуватися і жахатися нами і пишатися тим, що ми такі могутні і такі розумні, що могли втихомирити таку буйну тисячомільйонну отару. Вони будуть розслаблено трепетати гніву нашого, розум їх стане боязким, очі їх стануть слізливими, як у дітей та жінок, але настільки ж легко будуть переходити вони за нашим помахом до веселощів і до сміху, світлої радості і щасливої дитячої пісеньки. Так, ми змусимо їх працювати, але у вільні від праці години ми улаштуємо їм життя як дитячу гру, з дитячими піснями, хором, з безневинними танцями... І не буде в них ніяких від нас таємниць. Ми будемо дозволяти чи забороняти їм жити з їх дружинами і коханками, мати чи не мати дітей – усі судячи з їх слухняності – і вони будуть нам скорятися з веселістю та радістю. Найбільш болючі таємниці їхньої совісті – усі, усі понесуть вони нам, і ми усе вирішимо, і вони повірять рішенню нашому з радістю, тому що воно звільнить їх від великої турботи і страшних теперішніх мук рішення особистого і вільного. І усі будуть щасливі, усі мільйони істот, крім сотні тисяч тих, хто управляє ними...” [2, 267-286]
Філософія смислу Віктора Франкла
...Епоха Фрейда була періодом напруги, викликаної пригніченням сексуальних проявів в масовому масштабі. Нині ми живемо в епоху ослаблення напруги, і зокрема в сексуальній сфері. [87, 63-64] ...Сьогодні ми, по суті, маємо справу вже з фрустрацією не сексуальних потреб, як у часи Фрейда, а з фрустрацією потреб екзистенційних. Сучасний пацієнт вже не стільки страждає від почуття неповноцінності, як в часи Адлера, скільки від глибинного почуття втрати смислу, яке поєднане з відчуттям порожнечі, - тому я й кажу про екзистенційний вакуум.
...Ми зустрічаємося тут з феноменом, який я вважаю фундаментальним для розуміння людини: з самотрансценденцією людського існування. ...людське буття завжди орієнтоване назовні на щось, що не є ним самим, на щось чи на когось: на смисл, який необхідно здійснити, чи на іншу людину, до якої ми тягнемося з любов'ю. У служінні справі чи любові до іншого людина здійснює сама себе. Чим більше вона віддає себе справі, чим більше вона віддає себе своєму партнеру, тим у більшій мірі вона є людиною і тим у більшій мірі вона стає самим собою.
...принцип насолоди в кінцевому рахунку руйнує сам себе. Чим більше людина прагне до насолоди, тим більше вона віддаляється від мети. Іншими словами, саме "прагнення до щастя" заважає щастю. Ця саморуйнуюча властивість прагнення до насолоди лежить в основі багатьох сексуальних неврозів. Знову й знову психіатру доводиться спостерігати, як і оргазм, і потенція порушуються, коли вони перетворюються в мету... У нормі насолода ніколи не є метою людських прагнень. Вона є і повинна залишатися результатом, точніше, побічним ефектом досягнення мети. Досягнення мети створює причину для щастя. Іншими словами, якщо є причина для щастя, щастя випливає з неї автоматично і спонтанно. І тому не потрібно прагнути до щастя, не потрібно про нього турбуватися, якщо в нас є підстава для нього. Більш того, прагнути до нього не можна. В тій мірі, в якій людина робить щастя предметом своїх устремлінь, вона неминуче робить його об'єктом своєї уваги. Але тим самим вона випускає з уваги причини для щастя, і щастя вислизає.
...те, що було сказано вище про щастя як побічний ефект, настільки ж вірно і по відношенню до сексуальної насолоди: чим сильніше людина змагається до насолоди, тим сильніше вона від неї вислизає. Десятиріччя клінічного досвіду дають мені сміливість стверджувати, що порушення потенції та оргазму в більшості випадків зводяться саме до подібної схеми реагування. Іншими словами, сексуальність порушується в міру того, як посилюється свідома спрямованість та увага до неї. Чим більше увага зміщується з партнера на сам статевий акт, тим більшої шкоди завдається статевому акту. ...сьогодні ми зіштовхуємося з сексуальною інфляцією, яка, як і будь-яка інфляція... йде пліч-о-пліч з девальвацією. Сексуальність знецінюється в тій мірі, в якій вона знелюднюється. Адже людська сексуальність - це більше, ніж просто сексуальність, і більшим, ніж просто сексуальність, вона є в тій мірі, в якій вона - на людському рівні - виступає носієм позасексуальних, особистісних відносин.
...Мені повідомили цікаві статистичні дані, отримані при опитуванні 60 студентів Університету штату Айдахо після подібних спроб самогубства. У них найдокладніше з'ясовувалося усе, що зв'язано з мотивом цього вчинку, і от що було виявлено: 85 відсотків з них не бачили більше у своєму житті ніякого смислу; при цьому 93 відсотка з них були фізично та психічно здорові, жили в гарних матеріальних умовах і в повній злагоді зі своєю родиною; вони активно брали участь у суспільному житті і мали всі підстави бути задоволеними своїми академічними успіхами. Це тим більше змушує нас поставити собі питання: що має бути невід’ємною частиною "condition humainе", щоб колись привести людину до такого вчинку, як спроба самогубства, незважаючи на задоволення повсякденних потреб? Це можливо уявити лише в тому випадку, якщо людина як така... змагається до того, щоб знайти в своєму житті смисл та здійснити його. ...Як відомо, існує так звана - що сама себе так називає - "глибинна психологія". Але де ж "вершинна психологія", що включає в поле свого зору прагнення до смислу?
...Фрейд писав в одному зі своїх листів: "Коли людина ставить питання про смисл та цінність життя, вона нездорова, оскільки ні того, ні іншого об'єктивно не існує; поручитися можна лише за те, що в людини є запас незадоволеного лібідо". Я вважаю специфічно людським проявом не тільки ставити питання про смисл життя, але й ставити під питання існування цього смислу.
...Тож чи можемо ми дати сучасній екзистенційно фрустрованій людині смисл? ...Смисл не можна дати, його потрібно знайти.
...Люди трансцендують себе в напрямку смислів, і ці смисли є щось інше, ніж самі ці люди; смисли не є просто виявом самості людини, вони - більше, ніж проекції самості. Смисли виявляються, а не придумуються. Це протилежно твердженню Жана-Поля Сартра, що ідеали та цінності видумуються людиною....Смисл має бути знайдений, але не може бути створений.
...Смисл не тільки має, але й може бути знайдений, і в пошуках смислу людину направляє її совість. ...совість - це орган смислу. Її можна визначити як здатність знайти той єдиний і унікальний смисл, що криється в будь-якій ситуації.
Смисл - це завжди також і конкретний смисл конкретної ситуації. Це завжди "вимога моменту", що, однак, завжди адресована конкретній людині. І як неповторна кожна окрема ситуація, так само унікальна і кожна окрема людина. ...немає такої речі, як універсальний смисл життя, є лише унікальні смисли індивідуальних ситуацій.
..Кожен день і кожна година пропонують новий смисл, і на кожну людину очікує інший смисл. Смисл є для кожного, і для кожного існує свій особливий смисл.
З усього цього випливає, що смисл, про який йде мова, має змінюватися як від ситуації до ситуації, так і від людини до людини. Однак смисл всюдисущий. Немає такої ситуації, у якій нам би не була надана життям можливість знайти смисл, і немає такої людини, для якої життя не тримало б напоготові якусь справу. Можливість здійснити смисл завжди унікальна, і людина, що може її реалізувати, завжди неповторна. ...можливість знайти в житті смисл не залежить від статі, від інтелекту, від рівня освіти, від того, релігійні ми чи ні і якщо так, те яку віру сповідуємо.
...Якщо говорити в цьому контексті про цінності, можна розділити їх на три основні групи. Я називаю їх цінностями творчості, цінностями переживання та цінностями відносин. Цьому ряду відповідають три основних шляхи, якими людина може знайти смисл у житті. Перший - це те, що вона дає світу у своїх творіннях; другий - це те, що вона бере від світу у своїх зустрічах та переживаннях; третій - це позиція, яку вона займає по відношенню до свого важкого становища в тому випадку, якщо вона не може змінити свою важку долю. Ось чому життя ніколи не втрачає смислу, - адже навіть людина, що позбавлена цінностей творчості та переживання, усе ще має смисл свого життя, що чекає на здійснення, - смисл, що міститься в праві пройти через страждання, не згинаючись. ...Здійснюючи смисл, людина реалізує сама себе. Здійснюючи ж смисл, що міститься у стражданні, ми реалізовуємо найлюдяніше в людині.
...будучи професором у двох областях, неврології та психіатрії, я добре усвідомлюю, до якої міри людина залежить від біологічних, психологічних та соціальних умов; але, крім того, що я професор у двох областях науки, я ще людина, що вижила в чотирьох таборах - концентраційних таборах, - і тому є свідком того, до якої несподіваної міри людина здатна кинути виклик найважчим умовам, які тільки можна собі уявити. Зіґмунд Фрейд одного разу сказав: "Давайте спробуємо поставити деяку кількість самих різних людей в однакові умови голоду. Зі зростанням голоду всі індивідуальні відмінності зітруться, і замість них з'явиться одноманітний вияв неприборканого бажання". В концентраційних таборах, однак, істинним було протилежне. Люди стали більш різними. Маски були зірвані з тварин - і зі святих. Голод був одним і тим самим, але люди були різні. В рахунок йшли не калорії.
...Людина – це більше, ніж психіка: людина – це дух. [3]
До наступної глави: Свобода в футуристичній теорії Карла Маркса
Примітки:
1. Мизес Л. Либерализм в классической традиции. - М.: Начала-Пресс, 1994.
2. Достоевский Ф. Братья Карамазовы: Роман в 2 т. Т.1. - К.: Борисфен, 1994
3. Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990.
0 коментарів