Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: Кінець 80-х: нові горизонти

Подібні питання постають перед нами в Латинській Америці. У 60-ті значна кількість футурологів та політичних аналітиків очікувала, що християнська демократія домінуватиме в майбутній Латинській Америці, точніше, поставало питання вибору між християнською демократією та комуністичною ідеологією. На підставі цього уявлення, християнсько-демократичним рухам Латинської Америки було надано широку підтримку, як моральну, так і матеріальну.

Але, тим не менше, очікування справдились лише обмеженою мірою. Внутрішні сили Латинської Америки так само не мали достатньої впевненості в тому, що християнська демократія стане ефективним захистом від впливу комуністичних сил і тому обрали шлях “національної безпеки”. Або, керовані особистими інтересами, вони знехтували тими уявленнями, що були провідними у вченнях Кайпера, Де Гаспері, Стурцо та Фрея: лише обираючи незахищені верстви населення, бідних, ображених, соціальні реформи, тобто болісний шлях, можна уникнути класової боротьби. Це твердження було сприйняте небагатьма. З іншого боку, багато хто не поділяв думки про уникнення класової боротьби, наприклад марксисти, структуралісти та деякі прибічники теології звільнення. Вони твердили: “класова боротьба уже іде, і нам необхідно вийти з неї переможцями”.

Християнська демократія опинилася між молотом правої диктатури та наковальнею революційних прогресистів, що було значно гірше, ніж драма іспанської християнської демократії 30-х рр. За цим настало протистояння християнських традиціоналістів та революційного лівого руху, на сьогодні – протистояння християнського руху за Батьківщину, родину та власність з одного боку, та християнами за соціалізм – з іншого. Таким чином, діалог між новими теологами християнського третього світу та християнською демократією припинився.

Ідеологія “національної безпеки” не змогла пережити своєї бездумності та економічної неспроможності. Радикальний варіант теології звільнення, здається, також зник з політичного обрію. Хто отримає новий шанс у теперішньому демократичному вакуумі?

Уроки Піренейського півострова, Франції і, особливо, Латинської Америки красномовно свідчать про те, що християнська демократія процвітає лише в тому разі, коли пропонує ефективний захист від порушень прав людини, як правих, так і лівих, і якщо водночас вона має власну соціальну програму, яка пропонує альтернативне вирішення більшої частини проблем суспільства.

У наші дні, це, перш за все, означає, що для багатьох політиків християнсько-демократична альтернатива починає втрачати свою привабливість через поступове послаблення позицій комуністичної ідеології. Це – нова можливість для розвитку християнської демократії в Італії (де останнім часом спостерігається активізація лівого руху) і, можливо, причина, чому в Іспанії християнська демократія отримує менше підтримки, аніж це очікувалось. Це, однозначно, також є мотивом, чому церква на сьогодні надає менше підтримки християнській демократії, аніж це було у повоєнні роки.

Водночас, страх перед поверненням тоталітарного режиму не дуже сильний у західних країнах. Натомість спостерігаємо відродження фашизму в регіонах, для яких характерний політичний націоналізм у поєднанні з масовим безробіттям, а також відновлення військової диктатури у державах, де цивільні уряди виявилися неспроможними розв’язати економічні проблеми, подолати гіперінфляцію та всемогутність організованого криміналітету.

До наступного розділу: Новий ідеологічний вакуум