Правовий захист: стосується кожного

До попередньої глави: Правовий захист. Вступ

Мислення — це особлива ідеальна діяльність людини, яка виникає, формується, розвивається в суспільстві, коли людина перебуває у певному соціокультурному середовищі.

Нестандартність визначається, зокрема, як невідповідність стандарту, стійкому уявленню людей про те чи інше явище природи, суспільства, мислення. Нестандартність — це унікальний принцип юридичної деонтології. Деонтологічні норми мають найбільшу цінність саме у нестандартних умовах, коли практично неможливо застосувати традиційний підхід, що доволі часто трапляється в юридичній практиці. Нестандартне правове мислення є нічим іншим як здатністю юриста віднаходити нові незвичайні способи вирішення юридичних справ. Ступінь оволодіння здатністю нестандартного мислення залежить, в першу чергу, від наполегливості самої людини, оскільки суспільство, як правило, схильне до сковування нестандартних рис особистості, які присутні, без винятку, у кожному з нас. Саме тому, суспільство, за влучним висловом Ю.Л.Трофімова, має бути насичене духом визначених соціальних очікувань для того, щоб з’явився потрібний геній.

Винайденню нестандартних рішень практичних проблем надзвичайно сприяє метод „мозкового штурму”. Цей метод відомий також під багатьма іншими назвами, серед них такі: метод Осборна, фабрика ідей, ярмарок ідей, серія нових ідей, конференція ідей та ін. Мозковий штурм іноді називають технікою групового творчого мислення (Е.Вітковский), В.Оконь відносить цей метод до групи дискусійних.

Метод „мозкової атаки” („мозкового штурму”) – це вишукування ідей і пропозицій задля вирішення поставленого завдання, що здійснюється, як правило, групою осіб з 5-12 чоловік. При цьому діють такі правила роботи групи:

вільне висловлювання максимальної кількості ідей, в тому числі й повністю фантастичних;
заборона критики; схвалення всіх оригінальних ідей;
доопрацювання всіх висловлених ідей.

Для кожного виступу дається до двох хвилин. Доповідач, що є досить важливим, має висловлювати свою думку так, щоб остання була зрозуміла навіть для пересічної особи.

Позитив нестандартності юридичних вчинків проявляється насамперед у тому, що за їх допомогою є можливість привернути до себе увагу суб’єктів процесу. Для прикладу, під час одного з семінарів, суддя господарського суду Київської області А.Верховець зазначив, що постійний розгляд однотипних справ призводить до втрати сприйняття кожної справи як індивідуальної.

Пригадаємо випадок з практики. Після пред’явлення позову про визнання права власності відповідач, розуміючи безперспективність вирішення справи на свою користь, обрав дуже просту тактику захисту: ухилятися від отримання судових повісток, так як фактично проживав у двох місцях (за місцем роботи та за місцем реєстрації). Ця обставина справи допомогла б йому при оскарженні рішення, ухваленого без його участі.

Прийнявши участь у процесі, автор книги, відразу ж подав клопотання про постановлення заочного рішення, хоча й усвідомлював, що суддя на це не погодиться, оскільки ще не були використані всі, передбачені законом, способи повідомлення. Таким чином, позивач по справі, по-перше, підтвердив свою рішучість у вирішенні спору, по-друге, продемонстрував, що готовий діяти нестандартно. Все це, в кінцевому рахунку, надало справі індивідуальної забарвленості, виокремило її з інших аналогічних справ.

Для характеристики позитивного впливу нестандартного підходу наведемо ще один приклад. В цивільній справі, яка тягнулася протягом двох років (вирішення правового конфлікту супроводжувалося адміністративним тиском), представником позивача було подано клопотання про проведення в залі судового засідання відеозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по телебаченню, які допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі (ч.8 ст.6 ЦПК України). Позивач висловлював на це свою згоду, а також вказував, що один з місцевих телеканалів має бажання використати даний матеріал у одній зі своїх передач. При цьому розрахунок позивача був не стільки на процесуальний ефект цього клопотання, скільки на психологічний вплив на сторону конфлікту.

До наступної глави: