А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

«Під час Майдану релігійні діячі отримали добрий досвід громадської дії»

Архів 2005 р.

'«ПідТарас Антошевський,
директор Релігійно-інформаційної служби України:


— У лютому 2006 року виповнюється 5 років від дня створення Релігійно-інформаційної служби України. З якою метою вона створювалася і які завдання ви ставите перед собою сьогодні?

— Так, РІСУ скоро виповниться 5 років. Служба створювалася з метою об’єктивного інформування користувачів мережі Інтернет про релігійне життя в Україні. Ми вважали за необхідне заснувати таке інтернет-видання, яке б подавало інформацію про ці процеси не з позиції якоїсь однієї Церкви, як переважно досі було, а позаконфесійно. Ми маємо українську, англійську, німецьку, російську та італійську мовні версії сайту. Сьогодні щодня нас відвідує в середньому понад дві з половиною тисячі читачів, що для релігійного сайту є доволі високим показником.

Ми насамперед дбаємо про якісне наповнення сайту. А це актуальні новини, коментарі, аналітика, інтерв’ю, анонси видань і подій, довідки про релігійні конфесії та їхніх лідерів, релігійний калейдоскоп, статті на духовно-мистецьку й релігієзнавчу тематику, різноманітні ресурси й каталоги, дайджести ЗМІ тощо. РІСУ здійснює підбірку новин та статей на гарячі теми. Також ми надаємо інформаційні довідки та проводимо певні дослідження.

Позаконфесійний характер ми забезпечуємо також тим, що залучаємо до співпраці представників різних конфесій та релігій. Наприклад, якщо в редакції у нас переважно працюють греко-католики, то кореспондентами в регіонах є православні та протестанти, а в Криму – мусульмани.

— РІСУ виконує дослідження-моніторинг релігійної свободи в Україні? Які аспекти цієї проблеми є особливо актуальні сьогодні?

— Цього року особливо актуальними будуть такі аспекти державно-конфесійних відносин, як питання повернення майна релігійним організаціям, виділення ділянок під будівництво храмів тощо. А для більшості релігійних організацій ці питання є невід’ємними частинами їхньої діяльності. Тобто їх невирішеність призводить до порушення їхнього права на вільне здійснення релігійного культу.
Метою цього нашого дослідження є не просто збір інформації, але й використання ресурсів РІСУ та інших мас-медій для ознайомлення віруючих людей з їхніми правами. Також ми вважаємо, що в більшості випадків порушники релігійної свободи думають, що про їхні вчинки мало хто знатиме, а тому їм це зійде з рук. Тому ми намагаємося зі свого боку формувати прозоре суспільство в Україні і таким чином запобігати порушенню прав людини. З цією метою ми створили на своєму веб-порталі окремий підсайт: «Релігійна свобода в Україні».

Ми також побачили, що практика захисту релігійних прав у судах наразі в нас ще не поширена. Думаю, що для політичних партій, які сповідують християнську соціальну ідеологію, захист інтересів релігійних організацій у судах та інших органах влади може стати одним з пріоритетів діяльності.

— Чи можна сказати, що за останній рік після помаранчевої революції відбулися зміни у церковно-державних відносинах?

— Зміни однозначно відбулися. Зросла роль Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій як дорадчого органу при главі держави. За розпорядженням Президента створюються міжконфесійні ради в регіонах. Інше питання: наскільки ефективно вони працюють? А це вже залежить не тільки від голів облдержадміністрацій, але й від самих духовних отців.

Гадаю, що під час Майдану релігійні діячі отримали добрий досвід громадської дії і зрозуміли великі переваги міжконфесійної співпраці. І вже цього року вони знову побачили, наскільки ефективніше можна відстоювати свої інтереси, коли діють гуртом, наприклад, під час обговорення питання релігійної етики у школі. Це, до речі, також був добрий досвід для Церков: наскільки голосніше прозвучали їхні заяви й протести, подані через ЗМІ, в тому числі й через РІСУ, а звідси і значно більший ефект цих заяв.
Але є ще речі, які не зазнали таких суттєвих і потрібних змін. Зокрема, так і не доведено до логічного кінця працю над концепцією державно-конфесійних відносин, над якою трудилися науковці й представники Церков у минулі роки. А ця концепція мала би визначити основи таких відносин, бути фундаментом для оновлення релігійного законодавства.

Пізніше не відбувся процес деполітизації релігії. Тут вину я бачу насамперед на самих релігійних організаціях. Навіть досвід минулих виборів не навчив деяких довколацерковних політиканів, що, зловживаючи авторитетом Церкви, вони здобувають мало політичних дивідендів, натомість серйозно підривають сам цей моральний авторитет Церкви. Сьогодні не може не дивувати той факт, що на офіційному сайті Української Православної Церкви здійснюється відвертий і примітивний піар таких «православних» діячів, як Вітренко, Корчинський чи Симоненко. Чи відповідальний за цей сайт товариш Василь Анісімов, прес-секретар Предстоятеля УПЦ, справді вважає, що ці комуністичні та провокаційні діячі побудують християнське суспільство в Україні? Слава Богу, що такі особи представляють світогляд далеко не всього загалу своєї Церкви. Минулі вибори засвідчили, що політичні погляди віруючих часто не відповідають політичним симпатіям їхніх церковних єрархів.

— Як Ви оцінюєте процес об’єднання українського православ’я?

— Ніхто в Україні з християн, у т.ч. православних, не скаже, що нам непотрібна єдність. Зрештою, це нам заповів сам Христос. Але до розуміння потреби цієї єдності необхідно дозріти. Обов’язковою запорукою об’єднавчого процесу має стати смиренність, готовність до певної самопожертви владними амбіціями, усвідомлення і взаємне прощення гріха розколу та бажання діяти відповідно до закону. Єдність не має бути метою, єдність має стати засобом для кращого служіння Церкви. Можна бути в окремих конфесіях, але разом творити спільноту християн, а можна бути в одній церковній організації, та не бути по духу разом. І однозначно не можна політичними засобами вирішувати такі справи.

На жаль, як на мене, чергова спроба об’єднання УПЦ КП і УАПЦ від початку була не дуже вдалою і не рівномірною. Навіть не входячи у глибокі перипетії їх переговорного процесу, можна сказати, що цьому зближенню бракувало багатьох речей. Чомусь у центрі опинилося не питання канонічного зв’язку зі Вселенською Патріархією, а хто буде Предстоятель і т.п.

— Як на Вашу думку вже як члена ХДС, які перспективи християнсько-демократичної ідеї в Україні?

— Як на мене, в Україні християнсько-демократична ідея ще не здобула широкого розголосу з кількох причин. Насамперед багато людей вважають політику аморальною за своєю природою і помиляються не з власної вини, а через те, що такі реалії в Україні.
Отож християнські демократи передовсім мають показувати приклад морального політика й працювати на майбутнє, а не на вибори, популяризувати свою ідеологію.

Вважаю, що більшість членів ХДС такими і є. Партійний з’їзд у березні цього року засвідчив успішний розвиток структур партії в різних областях, зокрема на півдні України. Отже, перспектива у нас є.

Варто відмовитися від популістських заяв і акцій. Не треба озиратися на громіздкі й дорогі проекти – праця по парафіях не обов’язково має включати їх спонсорування. Бажання партійців працювати на ідею – ось запорука розвитку.

Архів 2005 року
Газета "Християнський Демократ"


Російськомовна версія статті: "Во время Майдана религиозные деятели получили опыт общественного действия"

0 коментарів

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии