А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

ВСТУП

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

У політиці йдеться не тільки про владу, власну кар’єру, вплив та гроші, як це може здаватись, якщо прослідкувати за щоденними повідомленнями у газетах і електронних засобах масової інформації: «Меркель проти Шредера, Мюнтеферінг проти Штойбера» або якісь там «підступні стратегії та хитрощі». Політика є не тільки «брудною справою», від якої потрібно триматись якомога далі.
Предметом політики є організація нашого співіснування. Політикою є те, що стосується нас усіх (Аристотель), вона не є справою лише деяких спеціалістів. Політичні рішення мають зворотній вплив на наше щоденне конкретне життя. Ми не можемо уникнути цьому впливу, навіть якщо всупереч обставинам ми все ще так сильно бажаємо усамітнитись у нашій приватній комірчині.

Цей відступ у приватне життя був навіть однією з стратегій виживання у Німецькій Демократичній Республіці або у Третьому Рейху – триматись від суспільного життя настільки далеко, наскільки це було лише вже можливим. Адже партія так чи інакше всім управляла.
Оскільки рішення щодо організації співіснування стосуються кожної окремої людини, то людина також повинна брати участь у прийнятті рішень. У представницькій демократії це відбувається, з одного боку, шляхом регулярних виборів депутатів, а з іншого боку – шляхом активної співучасті у прийнятті спільних рішень і шляхом активної співпраці у публічних дискусіях, з допомогою громадянських ініціатив, через членство в якійсь партії, а також - чому би і ні? - шляхом вступу на державну посаду в об’єднаннях, спілках, профспілках, закладах соціального забезпечення, у комунальному самоуправлінні або на державному рівні.

При цьому діє етичний принцип: там, де я маю вплив, я маю і відповідальність! А відповідальність зростає у міру впливу, що я маю або що я можу зробити на основі моїх знань і здібностей або ж ще на основі моїх матеріальних можливостей і суспільного положення.
У демократії кожен виборець має принаймні можливість впливати своїм голосуванням. Якщо він так не робить, то він діє безвідповідально. Він довіряє іншим не тільки свою долю, але також і долю своєї країни/ свого народу. При голосуванні йому варто було б точно зважити, кому він довіряє. Приклад з Молдавією у лютому 2001 року повинен стати прикладом застереження, коли комуністів було обрано переважною більшістю голосів, а ці, на подив багатьох, почали з «систематичного переходу назад до радянського режиму» та з порушення свободи, правової державності та прав людини. Подібним прикладом є демократичне захоплення влади Гітлером у Німеччині у 1933 році з усіма його жахливими наслідками.

Але якщо ми говоримо про відповідальність, то про відповідальність перед ким? Звідки ми беремо критерії для прийняття рішень? Що взагалі означає «гарне рішення»? Хороше рішення те, що приносить користь моїм інтересам? Чи є щось таке як суспільне благо, де враховується і моє особисте благо? Або, коротко кажучи, як потрібно організувати співіснування? Звідки ми беремо критерії для хорошої організації співіснування?

Різні партії і світобачення пропонують нам різні суспільні проекти. Відмінності іноді є явно помітними, тому що вони є протилежними, але іноді їх можна розпізнати лише з допомогою витонченого сприйняття, але попри те вони мають далеку перспективу.
В основі кожної суспільної думки, навіть кожної суспільно-політичної програми лежить відповідь на питання: що таке людина? Навіть якщо ця відповідь часто дається тільки завуальовано, оскільки соціально-організаційні програми і пропозиції виходять на перший план. Зрештою, відносно всіх структурно визначальних пропозицій, які стосуються суспільної політики, принципового устрою економіки і навіть культурної політики, потрібно поставити запитання: яке уявлення про людину, щастя і зміст життя стоїть за всім цим? Йдеться про чисто матеріальне задоволення потреб, про забезпечення, як, наприклад, у державі всезагального благополуччя? Йдеться про ідеологічну мобілізацію як при комуністах або націонал-соціалістах? Відносно всіх пропозицій потрібно ставити перед собою запитання, яке бачення суспільства, культури і людини стоїть за цими пропозиціями.

Тому що невірне уявлення про людину, про зміст життя автоматично призводить до неправильного розвитку у суспільному, економічному і культурному житті.

Щоправда, людина може спробувати довільно конструювати ці уявлення у власному дусі та з власної волі, але у кінцевому рахунку його конструкти все ж зіштовхуються з дійсністю того, що є людина, суспільство, культура, коротко кажучи, вони зіштовхуються з реальністю сотворіння світу, з реальністю буття. Німецький сучасний філософ Йозеф Піпер у своєму трактаті про хоробрість, що фундаментальною працею для християнського руху опору проти націонал-соціалізму у Німеччині, з цього приводу пише: «З невірних і неповних тлумачень реальності буття з усією неминучістю виникають хибні цільові установки і фальшиві ідеали. Власне, як усі обов’язки ґрунтуються на бутті, так і всі бачення, якими керується наша діяльність, коріняться у пізнанні дійсності».

Мірилом для усієї політичної діяльності, таким чином, є дійсність. Дійсність виявляє, чи високі ідеали справді відповідають також реальності людини, реальності її буття. Політика як мистецтво можливого повинна дотримуватись об’єктивних законів не тільки природи і економіки, але й рахуватись з особливою реальністю того, що є людина, інакше політика приречена на поразку. Це нам чітко показують обидві тоталітарні ідеології минулого століття – фашизм і комунізм. Попри всі спроби створити нову людину шляхом диктатури виховання, примусом та ідеологічною індоктринацією, вони зазнали краху через саму ж людину. Ідеали розбились об реальність буття і залишилась вузьколоба диктатура номенклатури, яка добивалась за будь-яку ціну зберегти свої привілеї і не гребувала переслідуваннями. Творчість людини, її моральна чистота і навіть сам економічний розвиток зазнали поразки.

Таким чином, якщо ми хочемо мати успіх і політиці, добре і дуже корисно знайти для себе час і замислитись над таким питанням: що означає людська і суспільна реальності? Зумовлена часом дійсність? І навіть більше того: що є сутністю людини і суспільства, що є ціллю і змістом життя? З таких роздумів про часову і позачасову реальність беруть свої початки пізнання, які є корисними для бачення нашої практичної діяльності та організації і роблять нас здатними розробляти політику на благо людини.

До наступної глави книги

0 коментарів