Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Ми називаємо себе християнськими демократами. Але чи існує взагалі політика, яку можна назвати християнською у прямому розумінні? А якщо вона існує, як вона може стати придатною для більшості, як вона може привабити до себе людей, які не є християнами, які, можливо, є атеїстами або належать до нехристиянської релігії?

Християнської політики у найточнішому смислі слова не існує. В Євангелії не має жодної політичної програми, хіба що у нагірній проповіді бачать соціальну або політичну програму. Ні, Ісус Христос надає великого значення тому, щоб відмежувати себе від пануючих на той час політичних уявлень про Месію. Євреї очікували месію як політичного вождя, який звільнить їх від ярма римського панування. Вчення Христа, навпаки, строго скеровано на надприродне спасіння людини, на особистісну етику.

На противагу християнській релігії, іслам містить у Корані, в хадисах (перекази), сунах (звичаї Мухамеда та його соратників) і в шаріаті (ісламське право) велику кількість конкретних вказівок щодо суспільного і правового устрою. Релігія і держава, а також релігія і політика утворюють одне ціле, якого не може уникнути жоден громадянин. Оскільки висловлювання Корану розуміються як достовірне і незмінне Слово Боже, якому людина повинна підкорятись (іслам означає „підкорення”), то в ісламській державі лише тільки терплять релігійно інакомислячих людей, вони є громадянами другого класу. Також і Старий Заповіт містить об’ємні кодекси, які регулюють широкі сфери приватного і суспільного життя. Євангелія, навпаки, дає лише непрямі вказівки щодо суспільного життя, як, наприклад, стосовно питання про податки або про шлюб.

Але з цього не можна робити висновок, що Ісус Христос був аполітичною людиною, яку не цікавили політичні питання його часу. Він був громадянином, який дуже добре слідкував за політичними подіями. Одні з його притч натякають на актуальні політичні умови і змусили його слухачів прислухатись, навіть якщо саме послання і стосується надприродного. Так, наприклад, у Євангелії від Святого Луки 19, 12-14 – у цій притчі він починає з епізоду, який трапився насправді: син Ірода Великого поїхав до Риму, щоб добитись визнання свого королівського звання з боку цезаря. Цьому намагались перешкодити впливові опозиційні групи, які зі свого боку, плазуючи, домагалися його невизнання.

Але повернемось знову до постановки питання. Чи можна взагалі говорити про християнську політику? Християнська теологія розрізняє два одкровення: надприродне і природне одкровення. Надприродне одкровення містить учення Ісуса Христа, про яке ми нічого не знали би без слів Ісуса Христа, та навіть взагалі нічого не могли б знати, оскільки істину не осягнути лише тільки однією силою розуму, наприклад, істину про Найсвятішу Трійцю, про тайну нашого спасіння та істину про нас як дітей Божих.
Природне одкровення охоплює, навпаки, все Творіння, яке лежить перед нами відкрита книга, яке ми можемо пізнати силою нашого розуму. Воно є доступне для наших наукових досліджень.

Коротко кажучи, творіння є вираженням Божих дій, а надприродне одкровення є вираженням Божого Слова. Бог не може суперечити сам собі, тобто не існує протиріччя між природнім і надприроднім одкровенням. Віра і наука не суперечать одна одній, а якщо здається, що таке протиріччя існує, то потрібно продовжувати аналіз далі і тоді ми констатуватимемо, що помилково допущене протиріччя знімається.

Який можна зробити висновок з цих розмірковувань? За допомогою наукових методів метафізики, соціології, економічних наук і т.д. ми можемо пізнавати, аналізувати та відкривати те, що є істинною сутністю людської природи, суспільства, справедливості, свободи і т.д. Якщо пізнання є істинним, то у цей момент воно знаходиться також у відповідності зі Словом Божим і Думками Бога, коли Він це творив. Це пізнання не залежить від надприродної віри і може однаковою мірою осягатись як істинне всіма людьми, як християнами і так нехристиянами.

Християнської політики у тому розумінні, що її можна вивести безпосередньо з Євангелії, не існує, але неодмінно існує політика, яку роблять люди, які інспіруються християнською вірою.

Кожна людина – чи то християнин, чи то нехристиянин – може прийняти політику з християнської інспірації, навіть атеїст може приєднатись до неї, оскільки така політика будується на природному пізнанні, на більш ніж тисячолітній філософській традиції, чиї принципи розвивались століттями, пройшли випробування на конкретній практиці і не мають ідеологічної природи.

До наступної глави