ГЛОБАЛІЗАЦІЯ

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

В останні десятиліття світ став тіснішим в економічному відношенні завдяки сучасним телекомунікаційним та інформаційним технологіям, а також завдяки вигідній по вартості системі транспорту та логістики. Особливо створення всесвітньої мережі Інтернету з його World Wide Web (www) зробило весь світ одним «віртуальним селом». Мережа пропонує різноманітні можливості зустрічатись та обмінюватись інформацією за межами континентів, зв'язок з якими можна без проблем встановлювати з власного письмового столу в режимі реального часу. Радіус дій як приватної, так і ділової сфери збільшується для окремих осіб і малих спільнот і уможливлює діловий розвиток, який досі залишали за собою право лише великі підприємства з всеохоплюючою мережею експорту та розподілу доходів.

Найвиразніше цей розвиток проявив себе у фінансовому секторі. Сучасні засоби комунікації у поєднанні з лібералізацією і відміною державного регулювання ринків капіталу дозволили виникнути в останні десятиліття глобальному ринку фінансів і капіталу, але він має нагальну потребу у більш дієвих рамках порядку, щоб позитивно оцінювана свобода капітальних потоків унаслідок фінансових і валютних спекуляцій не могла обернутись проти загального блага багатьох народів (наприклад, криза у Південно-Східній Азії наприкінці 90-х років).

Тут беруться до справи критики, які голосно виступають проти глобалізації і цим самим ризикують обмовити дуже диференційований процес світового економічного розвитку одним колючим словом. З іншого боку, це саме колюче слово служить обґрунтуванням суворих структурних реформ, які глибоко проникають у соціальну мережу і докорінно змінюють умови життя людей, але не завжди це здійснюється за належними правилами, як це виявляє детальніший аналіз причин і мотивів.

Глобалізація не є новим феноменом. Вже про Карла V (1500-1558), німецького імператора та іспанського короля, можна було сказати, що в його імперії сонце ніколи не заходить.

Сировинні та енергетичні ринки вже давно є далекосяжними глобальними ринками, як це показують біржові котирування на міжнародних ринках сировини.

Також дискусії щодо всіх «за» і «проти» глобалізації не є новими. В 19 столітті ці дебати велись між прибічниками вільної торгівлі та їхніми опонентами, які хотіли захистити національні економіки від іноземної конкуренції з допомогою захисних митних зборів і протекціоністських заходів.

Прибічники вільної торгівлі виходять з того, що від усунення торгівельних перешкод, захисних митних зборів та обмежень у конкуренції матимуть користь усі сторони, тому що цим самим стає можливим, на їх думку, більш ефективне хазяйнування. По суті йдеться про розширення міжнародного розподілу праці, при чому кожна країна, кожен регіон, кожне підприємство концентруватимуться на такому виробництві, в якому вони найбільш обізнані і де таке виробництво є найбільш продуктивним. Економічно-теоретичну основу утворює тут «Теорія порівняльного розподілу коштів», яку розвинув Давид Рікардо (1772 - 1823). За цією теорією міжнародна торгівля і міжнародний розподіл праці є вигідними навіть для тих країн, які можуть виробляти всі товари з меншими витратами, ніж закордонні країни. Вони повинні спеціалізуватись лише на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти відносно (порівняно) з найменшими витратами для себе. Давид Рікардо разом з Адамом Смітом (1723 - 1790), які обидва є британськими спеціалістами в галузі політичної економіки, належать до отців-засновників економічного лібералізму.

Абсолютний постулат вільної торгівлі заперечував німецький економіст-теоретик Фрідріх Ліст (1789 – 1846), оскільки економічно менш розвиненим країнам на їх ранніх стадіях розвитку це дає хороші підстави з допомогою митних зборів та інших торгівельних перешкод захищати свою власну економіку в період її зародження (аргумент з протекціоністськими митними зборами) до тих пір, поки вони, виходячи із свого базового капіталу, не стануть спроможними організаційно і технічно приймати виклик суворої міжнародної конкуренції. Але труднощі з протекціоністськими митними зборами полягають у тому, що індустрія звикається з протекцією, і потребується міцна воля правлячих кіл, щоб у певний період часу фактично відмінити також і колись запроваджені системи протекціонізму в інтересах примноження загального блага та прискорення економічного процесу.

Наскільки відповідає дійсності аргумент з протекціоністськими митними зборами, проявляється у економічному розвитку Східної Німеччини після падіння стіни. Із уведенням німецької марки у травні 1990 року на пристрасні вимоги населення Східної Німеччини, індустрія Східної Німеччини з дня на день знаходилась під ударами абсолютної міжнародної конкуренції з тим наслідком, що вижила лише третина підприємств і виникли глибокі структурні зміни в індустріальному ландшафті Східної Німеччини, які ще і сьогодні проявляються у формі високого безробіття і недоліків у структурі економіки. Також зрозуміле в емоційному плані політичне рішення посткомуністичних держав розпустити РЕВ (Раду економічної взаємодопомоги) і здійснювати зовнішньо-торгівельні операції у твердій валюті мало подібний ефект і практично одним махом ліквідувало налагоджені відношення поставок у межах Східного Блоку. Потрібно визнати, що ці відношення поставок були однобічно прилаштовані на користь Радянського Союзу, але раптове припинення діяльності розірвало традиційні зв’язки поставок, при чому підприємства не були підготовлені до цієї нової ситуації у продуктивно-технічному, організаційному і капітальному відношенні і не могли прилаштуватись належним чином у перехідний період до нових вимог. Західній Європі після війни потребувалось майже десять років, щоб зруйнованій війною європейській економіці надати можливість знову підвестись на ноги, перш ніж мусити повною мірою прийняти виклик суворої міжнародної конкуренції, тобто виклик американських конкурентів.

Подібним чином це стосується і країн, що розвиваються. Потрібен час, поки підприємства місцевого значення заснуються, організуються і зміцняться стосовно свого капіталу та «ноу-хау», щоб витримати міжнародну конкуренцію. Але це також передбачає і те, що у відповідних країнах зі сторони держави проводиться цілеспрямована стратегія розвитку, яка дійсно робить можливим і утворення ефективної ринкової економіки. Тут потрібно поставити багато знаків запитання. У багатьох країнах через бажання зберегти владу, з причин корупції та «кумівства» серед правлячих кланів не запроваджуються потрібні структурні реформи в економіці та суспільстві, які є нагальними у справі подолання бідності та примноження загального блага для всіх жителів.

Друга половина 19-го століття до Першої світової війни вважається фазою глобалізації торгівлі та «золотим віком» для вільної торгівлі. Ренесанс глобалізації торгівлі розпочався у 50-х роках двадцятого століття. Створення Європейської економічної спільноти – це історія успіху; одне тільки створення Європейського внутрішнього ринку дало поштовх для великого стрибка у розвитку всієї Європи, а вісім багатосторонніх циклів лібералізації у рамках ГАТТ (Генеральна угода про тарифи і торгівлю) призвели до значного підйому світової економіки особливо серед індустріальних країн. Із зміною у 1995 році ГАТТ на Світову торгову організацію (ВТО) з резиденцією у Женеві повинні більше враховуватись також інтереси країн, що розвиваються.

Істотними рисами «нової» глобалізації є бурхливий розвиток інформаційних технологій, посилене формування глобальних підприємств або глобальних підприємницьких мереж, інтернаціоналізація ринків фінансів та капіталу і зростаючий «міжнародний оборот» всілякого роду послуг (починаючи від міжнародних центрів прийому, опрацювання і переправлення телефонувань та центрів резервування, продовжуючи виробництвом програмного забезпечення „Software” та досягненнями інженерії, і закінчуючи сектором логістики). Тому ОЕСР (Організація економічної співпраці і розвитку з резиденцією в Парижі - об’єднання великих індустріальних держав) дає визначення глобалізації як процесу, за допомогою якого ринки і виробництво у різних країнах все більше стають залежними одне від одного завдяки динаміці торгівлі товарами та послугами і завдяки руху капіталу і технологій.

Особливою ознакою цього процесу є швидкість його проходження. Досі у першу чергу імпортувались або експортувались фізичні товари (глобалізація торгівлі). Національна конкурентоздатність залежала при цьому від структури товарного виробництва і технічних інновацій, від співвідношення валют, мережі збуту товарів та вправності національних підприємств вчасно налаштовуватись на попит на ринках експорту. Звичайно, це діє як і раніше, але завдяки Інтернету в міжнародну конкуренцію входить новий вимір: та людина, яка має у своєму розпорядженні знання, може з будь-якого місцезнаходження пропонувати свої послуги прямо у режимі реального часу по всьому світі; такій людині більше не потрібно робити обхідний шлях через фізичний продукт, який лише згодом потрібно транспортувати до закордонного клієнта. Наприклад, у такий спосіб інженер з програмного забезпечення в Індії безпосередньо конкурує зі своїм колегою у Німеччині або в Америці, але тільки з тією різницею, що одна тисяча американських доларів в Індії є великими грошима і така сума вже представляє собою гарну основу для забезпечення свого існування, а в Америці або у Німеччині цієї суми вистачить якраз на квартирну плату. Цей приклад чітко показує, що завдяки технологічному розвитку виникають нові, безпосередні конкурентні відношення, які можуть призводити до значних перерозподілів. Вже тепер можна констатувати, що у країнах, які відносно достатньо забезпечені капіталом і кваліфікованою робочою силою, доходи з капіталу тенденційно збільшуються інтенсивніше, ніж трудові доходи, а розходження заробітків між простим і кваліфікованим працівником зростають. Особливо менш кваліфікована робоча сила у секторі роботи з низькою заробітною платнею – та й не тільки вона – ризикує не витримати конкуренції. З цього може виникати соціальна напруга як всередині країн, так і між країнами. Особливо соціальна держава західного зразка стоїть перед дилемою, оскільки посилене оподаткування капіталу може спричинити відтік капіталу за кордон, а високі витрати на соціальні потреби і надалі обмежуватимуть простір дій у сфері політики заробітної платні (демографічні причини, які колись не були враховані через зміщення діаграми вікового складу населення). Цю дилему в загальному характеризують як «пастку глобалізації». Конкуренція на місцях стає гострішою, а уряди повинні у своїй економічній і соціальній політиці дотримуватись рамкових умов глобальної економіки. Витрати на виробництво на місці залежать і від таких жорстких факторів як кошти, готовність і якість/продуктивність робочої сили, транспортні сполучення, витрати на енергію, податки і т.д., і також від таких гнучких факторів як якість життя та витрати на життєвий побут, правові рамкові умови, бюрократичні перешкоди, перевага зв’язків завдяки особливому стану справ у сфері економіки і знань та завдяки загально сприятливому економічному та інноваційному клімату. У цьому контексті нового значення набувають освітня політика, модернізація управління, зменшення державного втручання у вільну конкуренцію та повне дотримання принципу субсидіарності у суспільній і соціальній політиці. Держава всезагального процвітання у своєму дотеперішньому вигляді з однобічним обтяженням трудових витрат просто не може проводити так надалі свою політику. Криза у західних індустріальних країнах загострюється ще й демографічним розвитком - розвитком, куди вони себе переважно самі загнали поширенням практики абортів або пропагуванням ментальності запобігання вагітності. Суспільство занедбало підвищення значення сімейного життя і повагу до сім’ї, а ведення одинокого життя аж до життя в одностатевих шлюбах, навпаки, у суспільстві розваг та насолод пропагуються як шик.

Тісні міжнародні зв’язки не є участю, що не піддається контролю, навпаки, вони є далекосяжним результатом державних рішень (лібералізація зовнішньої торгівлі, зменшення державного втручання у вільну конкуренцію всередині країни), а також результатом технічного розвитку (зокрема, стосовно отримання, збереження і передачі інформації) у поєднанні із зменшеними транспортними витратами та уніфікованими технічними нормами. Міжнародні економічні зв’язки забезпечують мир і сприяють взаєморозумінню між народами. Вільна торгівля принципово вигідніша для всіх, аніж протекціонізм. Навіть у країнах, що розвиваються, багатонаціональні підприємства виявляються більш надійними роботодавцями з кращими умовами праці та заробітної платні, ніж місцеві підприємства. Також страх перед соціальним демпінгом і знеціненням навколишнього середовища в цілому виявився необґрунтованим. Звичайно, що багатонаціональні підприємства інвестують туди, де це для них найвигідніше. Але що конкретно означає «вигідно», оцінюється за великою кількістю факторів і лише рідко за одним єдиним фактором.

Хоча процес економічної інтеграції відбувається на великому просторі, переходячи міждержавні кордони, та все ж він не є необмеженим і універсальним. Країни, які через брак внутрішніх адміністративних здібностей або через недостатнє прагнення досі не створили передумов для функціонування ринкової економіки, які не надають гарантій правової державності, а у технічному відношенні також не мають у своєму розпорядженні необхідних всеохоплюючих комунікаційних технологій, ризикують бути витиснутими на узбіччя.

Все більш міцніючі міжнародні зв’язки мають зворотній вплив на здатність держави проводити податкову політику і на суверенітет окремої держави. Національні держави все більше залежать від міжнародного співробітництва. Особливо це відкриває нові шанси маленьким державам. Без інтеграції у Європейський Союз Велике Герцогство Люксембург, наприклад, не мало б шансів бути почутим на спільному виступі світових держав. Завдяки місцю і голосу у Раді міністрів ЄС уряд Великого Герцогства відразу набуває значення міжнародного партнера по переговорам.

Але ще глобалізація має зовсім неочікувані наслідки для держави та їх фінансування, яке рано чи пізно вимагатиме управління: якщо, наприклад, європеєць замовляє в Америці комп’ютерну програму, яка на компактному диску відсилається з Америки до Європи, то з точки зору державної казни світ ще в порядку: цілком нормальна експортна операція! Прибуток оподатковується в США, мито та податок на ввізні предмети споживання сплачуються в Європі. Але що, коли комп’ютерна програма скачується прямо з Інтернету, а сервер, з якого можна скачувати американську комп’ютерну програму, знаходиться на Бермудах? Або Яким чином і, насамперед, Де буде оподатковуватись біржовий прибуток, який отримує діюча міжнародна брокерська фірма, коли персонал у Токіо вирішує купити певні акції, колеги з Франкфурта приймають рішення провести ці акції, а 18 годин після їх покупки колеги з Нью-Йорка продають ці акції з прибутком? Своїми рішеннями всі внесли свою частку в отримання прибутку. Лише два цих приклади показують, що держави повинні хоча би у власних інтересах прагнути до тіснішої кооперації і що потрібно знайти належні рамки порядку.

Світові концерни можуть успішно не піддаватись суспільному контролю - таким є аргумент проти глобалізації, але своїми рішеннями вони впливають у світовому масштабі на малі економіки. Але тут також проявляються межі. Так, світові концерни також можуть через загальні позови на зразок Америки потрапити у вкрай скрутне становище, як показують останні приклади.

Лунають скарги, що культурна ідентичність втрачається перед лицем тріумфальної ходи «Макдоналдсу», «Кока-Коли», західного стилю життя, кіно і телебачення. Мовляв, країни Заходу практикують імперіалізм цінностей та культури. Безперечно, що з допомогою збуту продукції по всьому світі – як товарів споживання, так і сировини і напівфабрикатів – справляється вплив на відповідну цивілізацію, але ж цей вплив не є дорогою з одностороннім рухом. Життя стає яскравішим, а у мирному знайомстві з культурами та цивілізаціями знаходиться шанс для збагачення. Між іншим, що стосується імперіалізму культури, то більшість фільмів, зрештою, випускаються не у Голівуді, а в Індії, а саме для телевізійних каналів Близького Сходу, Азії та Африки.

Згадані вже можливості валютних спекуляцій, такі факти, що міжнародний тероризм також використовує знаряддя, які надає у розпорядження «глобалізація», а також загрози у сфері охорони природи і навколишнього середовища та соціальні переломи чітко показують, що потрібно зайнятись темою глобалізації у значенні створення функціонуючих міжнародних рамок порядку та інституцій. Ні ринок не регулює все сам від себе так би мовити невидимою рукою, ні глобалізація не може бути повернута назад. З економічною глобалізацією має бути пов’язана побудова суспільного і мирного ладу, який створюється на основі прав людини з допомогою «колективного методу» (з відмовою від імперських методів минулого) та принципу субсидіарності. Європейський Союз може слугувати при цьому гарним прикладом, як при залученні принципів соціальної ринкової економіки можна створити ефективніші рамки порядку, які поважають власні права і культурну ідентичність народів і всім відкривають шанси для розвитку.

До наступної глави

0 комментариев