УПРАВЛІНСЬКІ ЧЕСНОТИ МЕНЕДЖЕРА У СУЧАСНОМУ ПІДПРИЄМНИЦТВІ. ПРО ВІДНОШЕННЯ МІЖ ЕТИКОЮ І ЕСТЕТИКОЮ В ІДЕАЛІ

Норберт Нойгауз. Цінності Християнської Демократії

До попередньої глави

Альберто Гіль


За класичним розумінням людини вона має дві сили, які складають її „людський капітал”: розум і волю. Отож, гідне людини управління не виключає, з одного боку, раціональності співпрацівників, оскільки через це могла б втратитись їх творчість, а творчість є чимось споконвічно властивим для людини.

Звісно, не достатньо мати лише кращу інформацію про цілі і завдання підприємництва. Філософська етика вчить, що одне тільки усвідомлення того, що є добро, не спонукає до дій. Добро потрібно також розглядати як мету, потрібно хотіти діяти добре. Таким чином, для керівного працівника це означає, з іншого боку, що він повинен переконати і зацікавити людину. Досвід показує, що для такої мотивації керуючому працівнику не достатньо лише займати високу посаду. Переконливим є лише такий керівник, чия „посадова влада” (potestas) доповнюється його авторитетом (auctoritas) бездоганної особистості, тому що авторитет діє знизу, позаяк він ґрунтується на довірі.

По суті, керуючий працівник є затребуваним всією своєю особистістю. Як писав Марк Сімонс: „Не економічна система потребує етики, а ті люди, які роблять економіку”. Поставлено високу планку, але, безсумнівно, що це зобов’язує керівника. Тим не менш напрошується питання: Хто допоможе насправді зробити стрибок? Удосконалені техніки керування або скоріш духовна і життєва позиція? Здається, це вона вказує шлях. Проте одне є безсумнівним: Ніхто не стрибає через планку без тренування.

Тренування для лідера: чесноти

Знову і знову отримуємо однаковий досвід: професійну етику, котру трактують як нагально необхідну, не можна відділити від загальної етики особи. Навіть якщо під час виконання роботи або при керуванні справами або людьми висуваються наперед специфічні питання – у плані етики розмежування приватної та професійної сфери неможливе.

Отож, коли у подальшому, навіть якщо лише у вигляді ключових слів, розрізняти чесноти, які характеризують зразкову особистість, та специфічні чесноти керування, то це відбувається лише з методологічних міркувань. Але що стосується чесноти, то спочатку потрібно покінчити з її невірним тлумаченням: Протягом довгого часу „чеснотливій людині” хибно приписували вчинки, що відірвані від життя. Можливо, що відповідальним за це є надто формалізоване вчення етики. Насправді ж, „чеснотою” є щось інше. За класичним визначенням вона є легкістю, яку набуто для добрих вчинків. Її можна порівняти з основним капіталом підприємства: він поступово накопичується від хорошої підприємницької діяльності, і коли він вже є, то він дійсно дає можливість успішно вести надалі справи. Отже, за цією аналогією можна стверджувати, що чеснота робить людину сильною. У методичному плані ми ставимо собі наступні два запитання:

Які якості має зразкова особистість?

На це запитання можна відповісти дуже коротко: лідер має харизму. Це слово є поняттям з християнської теології, котре означає „(Божественний) дар” і було уведено Максом Вебером у соціологію стосовно лідера. Отож, лідером є така людина, яка має особливий дар.

В американській літературі зустрічаємось з поняттям харизми, розкладеним на п’ять складових частин:

а) Впевненість у собі: лідер вірить у себе. Він впевнений, що може досягати своєї мети; б) Власне призначення: лідер у своїй діяльності не дозволяє „опитуванням думки” чинити на нього тиск, а ворожим обставинам - паралізувати його діяльність. Він знає, чого він хоче і непохитно йде до своєї мети; в) Знання людей: лідер добре знає своїх співпрацівників. Він знає, що у них на серці і де їх межа. Він вміє відрізняти вимоги від завищених вимог; г) Дружні помисли: лідер любить своїх співпрацівників, а вони люблять його. Це сприяє тому, що співпрацівники не рідко перевершують самих себе; д) Безконфліктність: лідер не опутаний власними психологічними проблемами. Він не виносить назовні ніякої внутрішньої боротьби і ніяких конфліктів, які паралізують його діяльність. Він є чистим з самим собою.

Які чесноти керують практикою управління?

Як показує досвід, керування складається з трьох моментів, як знаходяться у тісній взаємодії: діагностування, рішення, здійснення. Кожний параметр можна оптимізувати деякими чеснотами наступним чином:

а) Для оптимізації діагностування – розум, що є здатністю розрізняти і знаходити вірні засоби для виконання відповідної цілеспрямованої діяльності. Крім цього, лідер має бачення, тобто він вміє випередити майбутнє, розробити проекти, скерувати цілі. – Правдивість - ця чеснота, як відомо, є узгодженістю думки, слова та дії. Лідер живе цією єдністю. Він нічим не вводить в оману ні себе, ні інших, він може реалістично дивитись на речі.

б) Для оптимізації рішення – великодушність, яка є класичною чеснотою у розумінні стійкості, активного елементу сміливості, суть якого у тому, щоб прагнути до великого і не задовольнятись невеличким городиком власної та чужої посередності. Лідер не є самозадоволеним обивателем. – Сміливість – це готовність йти на ризик. Вона є первісною чеснотою підприємця. – Оптимізм: не втрачаючи зв’язку з реальністю, лідер має оптимістичні життєві позиції. Оптимізм є незамінним, щоб могти приймати рішення. – Дух колегіальності: він змушує тримати під контролем своє „Я” і завдяки цьому приймати розумні рішення.

в) Для оптимізації здійснення – готовність служити іншим. Георг Гільдер одного разу сказав, що альтруїзм є основою капіталізму. Служіння справі та людям намічають маршрути, які ведуть до доброї та успішної діяльності. – Скромність: хто завжди все хоче зробити сам, той дуже обмежує коефіцієнт своєї корисної дії. Але довіряти іншим і передавати їм виконання певних обов’язків можливо лише тоді, коли лідер є досить скромним, щоб відійти з центру на задній план. – Терпіння: є люди і ситуації, яких потрібно терпіти довший час, якщо в найближчий час не намічається ніяких змін. Лідер може чекати і терпіти. А втім, хто вміє страждати (терпіти), той спроможний любити. – Самодисципліна: хто виявляє розуміння по відношенню до інших людей, той має достатню силу характеру, щоб багато вимагати від самого себе. „Слабкі місця” (пияцтво, сварливість, „стрибки у гречку” і т.д.) можуть надовго зламати внутрішню безконфліктність лідера. Самодисципліна захищатиме його від цього. – Сила духу означає не уникати будь-якою ціною зовнішніх конфліктів. Сила духу необхідна для внесення поправок там, де є цьому потреба. При цьому лідер не дає себе збити через зовнішній тиск або через труднощі з того шляху, який він визнав вірним шляхом. – Персоналізація: дружні помисли ведуть лідера до керування не анонімною масою, а кожною окремою людиною, тобто дружні помисли ведуть його до служіння. Особистісні відношення до співпрацівників уможливлюють доречну похвалу, зацікавлення думкою співпрацівників, прийняття до відома приватної сфери відповідних осіб і т.д.

Етика є привабливою: про відношення між етикою і естетикою

Ми щойно спробували навести лад з уявленням про чеснотливу людину не від світу сього. Те саме стосується етики у цілому. Як буття не зрозуміти без цілісності, істини та краси, так і „добрі вчинки” не відділити від „красивих вчинків”. Не існує непривітних чеснот. Етика і естетика утворюють одне ціле. Це твердження у подальшому потрібно пояснити детальніше. Етичним вчинкам завжди передує рішення з доброї волі. При здійсненні цієї свободи відбувається інновація і творчість, тобто поняття природи естетики. У той час коли добре не завжди сприймається безпосередньо, а часто є результатом самоаналізу, красиве має безпосередню дію. Для керівника це означає, що він повинен прикладати зусилля для того, щоб добре ставало помітним (деякі плутають цю помітність з виставлянням самого себе у вигідному світлі). Переконаність у значенні естетики відображається у багатьох прагненнях до покращення підприємницької структури. Вона починається від агітації за манери поведінки у колективі для оптимізації організаційних процесів та організації робочих місць і сягає аж до одягу і манер поведінки за столом.

Наступним усвідомленням важливості естетичних методів на підприємстві є зростаюча роль формування риторики у менеджерів. Тут особливо корисною є класична концепція риторики. Як Цицерон, так і Квінтіліан ніколи не відділяли мистецтво риторики від етичного виміру оратора. „Eloquentia“ (красномовство) визначалось трьома параметрами: знанням справи (оскільки інакше людину не сприйматимуть серйозно); етичною якістю оратора (без неї відбуватимуться лише маніпуляції); лише на третьому місці стоїть опанування ораторською технікою та невербальною комунікацією.

Тези Квінтіліана „oratur nisi bonus“ (тільки добра людина може бути оратором) або „ubi iniusta causa est, ibi rhetorice non est“ (там, де несправедливо розбираються справи, ораторське мистецтво є зайвим), засвідчують утвердження естетичних аспектів по створенню іміджу у загальній естетичній структурі особистості.

Ґрунтуючись на такому розумінні, естетична направленість етичних дій є настійливим побажанням. Тому що лише за таких умов можливі такі взірці, які мають привабливу дію: нова аристократія духу і вчинку, до чого можна відноситись з повагою. І така еліта є необхідною. Точніше кажучи, без справжнього керівного прошарку, який втілює мету, наше суспільство нагадує купу мурашок, які хоча і багато працюють та виконують свої обов’язки, все ж є збіднілими на ідеали. Не в останню чергу у цій функції взірця полягає соціальна відповідальність підприємця, яка так часто підкреслюється: одного матеріального багатства недостатньо. Людина більше, ніж матерія. У тих своїх взірцях, які можуть результатами роботи вказувати їй шлях, людина повинна знаходити втілення тих цінностей, які відповідають її гідності.

Підсумовуючи, можна, таким чином, констатувати: естетика без етики стає маніпуляцією і руйнує довіру. Через це дійсність стає інсценуванням. Але сам етичний дискурс досягає лише тих, які вже живуть за етичними нормами. Етика без естетики була б недієвою і залишалась би мертвою.

До наступної глави

0 комментариев