Освіта, ЗМІ, охорона здоров’я та інші неприбуткові ініціативи


Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: Родина та релігія

Освіта

Освіта дітей і передача їм своїх переконань та цінностей є найпершим із батьківських обов’язків. Вагомим чинником є атмосфера у школі, що мусить відповідати клімату виховання вдома. Батьки та всі, хто тою чи іншою мірою залучені до цього процесу, повинні мати вирішальний голос у формуванні та передачі норм і цінностей у шкільних програмах. Церкви та інші релігійні установи повинні мати доступ до процесу виховання та навчання. Існує також потреба виховання учнів, здатних пристосуватись до роботи в умовах зміни економічного клімату. У стратегічному ж розрізі освіта повинна стати базою підготовки громадян 1) до участі на ринку праці, 2) до активної участі в організованих громадських ініціативах та 3) до лояльного та критичного громадянства в демократичній державі.

Засоби масової інформації

Засоби масової інформації, особливо телебачення, стали вагомими мотивуючими джерелами доби Революції 1989-1991 рр. Картини падіння Берлінського Муру стимулювали демонстрантів у Празі, що, в свою чергу, знайшло відгук у Тимішоарі та Бухаресті. Але водночас засоби масової інформації становлять певну загрозу існуванню фундаментальних цінностей. Однією з таких загроз є, наприклад, зростаюча комерціалізація мас медіа у нинішній час. Якщо преса, радіо й телебачення зосереджені в руках великих комерційних підприємств (типу Springer, Murdochs, Berlusconi та ін.), ЗМІ мають усі шанси стати механізмами культури капіталістичного зразка, що відображатимуть тенденцію до нехтування універсальними цінностями та звуження відповідальності особи до одновимірності. Так, держава повинна гарантувати телерадіомовним організаціям можливість подавати інформацію, базуючись на культурних цінностях, щоб забезпечити широке та плюралістичне висвітлення суспільних культурних процесів. Релігійне вираження повинно так само мати доступ до ЗМІ.

Охорона здоров’я та інші неприбуткові ініціативи

Сприянню розвитку громадянського суспільства перешкоджають декілька чинників. Багато неприбуткових організацій Центральної та Східної Європи походять із неформальних груп опору соціалістичним режимам. Подібні організації і донині змушені протистояти явищам, з якими боролись під час свого перебування в опозиції (такими як, скажімо, централізоване планування та забюрократизована організація державної влади). Їм бракує досвідченого персоналу, інфраструктури, інформації, коштів. Ці об’єднання функціонують у правовому полі, яке все ще залишається не до кінця визначеним щодо статусу та джерела фінансових ресурсів неприбуткових організацій. Багато організацій апелює до держави як до основного джерела прибутку, оскільки отримання фінансової підтримки від підприємств або фізичних осіб є досить проблематичним.

Також існують відмінності між ситуацією у великих містах, особливо у столицях, та в сільській місцевості, де ступінь організованості є значно нижчим. Зважаючи на всі ці фактори залучити кваліфікований персонал до роботи в неприбуткових організаціях видається досить тяжким завданням: більшість із тих, хто брав активну участь в опозиційних рухах 80-х, не розглядає цей сектор суспільства як придатний для успішної кар’єри, орієнтуючись більшою мірою на політику, державну службу або комерційні підприємства.

Позитивним моментом є те, що уряди нарешті починають реально оцінювати можливий партнерський внесок неприбуткових приватних організацій у здійснення їхньої реформаторської політики. “Третій сектор” пропонує реальну альтернативу централізованому та неефективному бюрократизму, будучи ближчим до зацікавлених груп, менш бюрократичним та більш гнучким. З метою зменшення дефіциту бюджету та подолання економічної кризи, уряди деяких центральноєвропейських країн готові співпрацювати з приватними організаціями у сфері послуг як з агентствами або виконавчими комітетами або навіть делегувати їм деякі свої повноваження.

Скажімо у сферах, таких як соціальне забезпечення та охорона здоров’я побутує зацікавлення західноєвропейськими зразками автономних приватних установ, які можуть фінансуватися державою і до складу правління яких входять урядові представники. З іншого боку, в деяких державах існує негативна тенденція підтримувати лише ті організації, що поділяють політичний ухил керівних партій або угруповань.

Для подальшого вивчення
Залишаються невирішеними багато питань. Вище проаналізоване є філософським підгрунтям, реалізація якого наштовхується на численні перешкоди. Наприклад, бракує традиції та досвіду при роботі з незалежними формами приватних ініціатив та плюралізмом. Багато країн на Сході мали лише незначні можливості в їхніх історіях, щоб розвинути плюралістичну та відповідальну культуру, внаслідок тривалих періодів іноземного домінування та диктатури. Головне завдання на найближче майбутнє полягатиме в подоланні цих перешкод, що уповільнюють створення клімату відповідальності. Важливо також визначити фактори, що стимулюватимуть визнання людиною своєї відповідальності.

Отже, наостанок варто підкреслити ключові питання:

• Як концепція громадянського суспільства може стати мотивуючим джерелом для відновлення відповідальності в Центральній та Східній Європі? Як перетворити її природу зі стратегії опору на стратегію відповідальності? Яку роль повинна відігравати християнська демократія в цьому процесі?
• Яким є зв’язок між відбудовою економіки та відновленням ціннісно орієнтованої ініціативи у неприбутковій сфері? Що має бути первинним? Чи повинні ці сфери розвиватися одночасно? Як це політично реалізувати?
• Наскільки важливим є моральний вимір концепції громадянського суспільства у нинішній час? Чи відчуваємо ми, що існує ризик, що люди насамперед зосередяться на покращенні матеріального стану і не зважатимуть на моральні цінності? Якщо так, то яким чином цьому можна запобігти? Які заходи вже довели свою успішність?
• Чи знаємо ми про позитивний досвід із приватними та ціннісно орієнтованими ініціативами? Яким чином вони узгоджуються з концепцією громадянського суспільства? Чи є вони успішними? Чому вони зазнають поразки? Чи можуть вони бути корисними для нас? Чи маємо ми засоби, щоб подолати перешкоди?
• Хто і яку участь повинен взяти у відновленні відповідального суспільства: церква, засоби масової інформації, освіта, безпосередньо громадяни?

Досвід реформування системи охорони здоров’я в Угорщині може служити зразком ідеалів та проблем, що значно сприяють відповідальності в неприбутковому секторі. Реформи, здійснювані Міністром соціального забезпечення Ласлом Сурйаном, демонструють, наскільки складним може бути перехідний період у Центральній та Східній Європі. В Угорщині право для кожного громадянина на безкоштовне медичне обслуговування було замінено на рівноцінне право на страхування здоров’я. Держава більше не відіграє ключової ролі, але має завданням гарантувати доступ до мінімального медичного обслуговування для кожного громадянина. Це лише частина ширшої програми реформування угорської системи охорони здоров’я, що дозволить модернізувати лікарні та устаткування, а також дозволить лікарям розпочати власну практику.

Система, яку пропонує Сурйан, являє собою карти страхування, що дозволяють людям обирати власного лікаря. Поточні видатки на лікування фінансуються Фондом Страхування Здоров’я. Робота лікарів оплачується відповідно до кількості карт, які вони отримали від пацієнтів, вікового розподілу цих пацієнтів та кваліфікації лікаря. Таким чином, виникає конкуренція, що безпосередньо впливає на якість надання медичних послуг. Роботодавці і працівники роблять внески до Фонду Страхування Здоров’я, який разом із Пенсійним Фондом відокремлено від державного бюджету.

Через спадщину минулого та економічні ускладнення сьогодення, реформи Сурйана зустрічають на своєму шляху величезні перешкоди. В цілому здоров’я угорського населення є одним із найгірших у Європі, і цей факт перш за все може бути пояснений прихованими соціальними проблемами та напруженими стосунками, одержаними у спадок від колишнього режиму. Спостерігається також велика нестача коштів на кожному рівні сфери охорони здоров’я. Офіційна зарплата персоналу – одна із найнижчих серед інтелектуальних верств населення, що в свою чергу спричиняє хабарництво. Ця система ображає лікарів та перешкоджає здійсненню реформ, що мають своєю метою моральну реконструкцію служби охорони здоров’я.

До наступного розділу: Християнство і демократія в світі

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии