Що робити?

Архів 2009 року

Криза ходить по світу та й прибрела в Україну. Засоби масової інформації розкручують психоз та істерію. Це їм вдається. Коли я читаю або слухаю сучасних «оракулів» від політики про скрутні часи, про необхідність «затягнути паски» та інше, стає сумно за сучасний стан світогляду людей. Стає сумно від того, що більшість громадян нашого суспільства «ведуться» на таку просту, однак лукаву філософію. Для українських сучасних політиків світова фінансова криза – це така добра нагода списати всі свої прорахунки і просто бездарність керувати державою.

Чому так думаю, тому що, по-перше, для більшості пересічних громадян України криза є звичним явищем за останні 19 років. Це для інших держав світу сталася криза. А в Україні вона жила, живе і, мабуть, житиме.

По-друге, у всьому світі це фінансова криза, а у нас системна криза всього, що можна тільки перелічити (духовна, світоглядна, моральна, політична, фінансова, соціальна, культурна). Хоч би в який вимір суспільства зазирни, там уже багато років живе така хвороблива бабуся, яка прозивається «кризою».

Звісно, що постають одвічні питання: «Хто винуватий? Що робити?»

На перше питання відповідь проста. Для цього потрібно просто чесно поглянути в недалеке минуле. Усе XX століття наш народ сіяв у бездуховність, у безбожжя. Так, були героїчні сторінки спротиву. Але в цілому нація зазнала непоправних втрат. Тепер настав час «збирати врожай». І хочу підкреслити непопулярну думку, що ми, всі українці, мусимо зрозуміти і визнати, що більшість народу активно брала участь у тому процесі, який призвів до сьогоднішніх наслідків. Ми повинні зрозуміти, що живемо в час, коли катастрофа уже сталася в наших душах. Це явище іменується як криза духовності, ментальності, світогляду. Усе інше – наслідки.

Ми живемо в державі, яка має християнську історію, християнське минуле.

Підкреслюю, минуле. Але мало що залишилось від християнських чеснот в сьогоденні. Якщо чесно аналізувати якісний стан українського суспільства, то дуже складно стверджувати те, що ми живемо в державі, фундаментом якої є християнський світогляд. Таке ствердження очевидне. Сім`я та освіта є головними чинниками формування світогляду. Кожен читач може сам визначитися. Треба тільки чесно відповісти на деякі питання: хто і скільки витрачає часу в нашому освітньому процесі на формування християнської свідомості? Скільки відсотків сімей є свідомими християнами? З 1990 року виросло нове покоління. У їхній свідомості сталися радикальні зміни, які можна було б визначити як зародження християнського світогляду? Чому не відбувається ніяких процесів, які б приводили до внутрішнього оновлення, до переосмислення, до радикальних змін молодого покоління? Досить трохи поміркувати і з`явиться відповідь. Ми як народ не маємо такої якості загальнонаціональних лідерів, організацій, політичних партій, які б свідомо взяли на себе посвячення і відповідальність відродити християнську свідомість народу. Чи то не має розуміння глибини проблем, чи то заважає велике бажання володарювання країною.

Запропоную шановним читачам своє бачення розв’язання проблем нашої країни. Суспільство є світом цінностей. Перш за все треба усвідомити фундамент загальнонаціональних цінностей. Якщо ми держава, яка будується на християнських цінностях, то треба це відтворити у найрізноманітніших проявах організації суспільства. На жаль, цього не скажеш про сьогодення. Декларації про християнські цінності існують, їх дуже багато, і на різних рівнях. Стало навіть модно вести інтелектуальні бесіди про духовність. Але, на жаль, у житті нічого практично не відбувається, щоби формувати християнську віру як першопричину християнської свідомості.

Досить поглянути на досвід мусульманських держав. Вони знають, усвідомлюють свій фундамент, свій корінь. Наполегливо будують і підтримують свою релігійну свідомість. Результатом стало те, що дедалі більше наших сучасників приймають мусульманство. Це явище стало вельми поширеним у Європі та й серед слов’ян починається такий процес. Соціальні здобутки мусульманських держав усе більше приваблюють людей у наш буремний та суєтний час.

На мій погляд, центральною проблемою є взаємовідносини держави і церкви. Наше суспільство продовжує жити правилом: «Церква відділена від держави». Розуміння та реалізація цього правила залишились такими, якими вони були започатковані комуністичною ідеологією. Минуло майже століття, а змін у розумінні цих взаємовідносин майже немає. Візьму на себе сміливість заявити таку думку: без радикальних змін у взаємовідносинах держави і церкви успіху в розбудові України не буде. Суспільство ще не звільнилося від негативного, а інколи й ворожого ставлення до християн. Це історичне надбання дуже живуче і тягне суспільство назад. У комуністичному розумінні держава і церква вороги. Змінилися часи, інша держава, різноманітним стало християнство в Україні. Але майже не змінилися відносини. Сьогодні вони формально традиційні. Суспільство докорінно має змінити своє ставлення до церкви. Суспільство і церква повинні стати партнерами. Церква має стати тим суспільним інститутом, який наполегливо будуватиме фундамент держави, світом єдиних цінностей, тобто світоглядом. Це важка і кропітка робота. Її неможливо зробити одразу. Але треба зрозуміти й інше, якщо стан і місце церкви залишаться такими, якими вони є зараз, то суттєвих змін світогляду годі очікувати. Так не буває. Настане час, і суспільство це зрозуміє. Але втрачаємо дорогоцінний час. Треба пам`ятати, що існує своєрідна конкуренція націй. Без духовності, без високої моралі суспільство загниває. Суспільство хворіє, і в цій невидимій конкуренції націй є можливість програти назавжди. Бо перемогу отримують здорові та енергійні нації.

Таким чином, передовсім необхідно взятися за відбудову християнського світогляду українців. І вже на базі цього світогляду будувати інші аспекти суспільства. Як можна пропагувати ідеологію християнських демократів, коли більшість суспільства не є носіями християнської свідомості? Так не може бути. Кожна політична партія повинна мати своєю основою людей, які об`єднані одним або дуже близьким за змістом світоглядом. Та й до того ж цей світогляд має бути готовим сприйняти ідеї християнських демократів. Тому необхідно задіяти всі можливості партії, щоб створювати на всіх можливих рівнях: освітніх, просвітницьких, законотворчих, юридичних – необхідні умови для розбудови нових стосунків суспільства та церкви.

Бог допомагає тим, хто робить якусь справу і просить допомоги.

Викладач Таврійського Християнського Інституту
М. Баланенко, м. Херсон.


Архів 2009 року
Газета "Християнський Демократ"


Російськомовна версія статті: Что делать?

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии