Вода та H20

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Єдинороги

Ми знаємо, що вода – це сукупність молекул H20. Кріпке стверджує, що це – необхідна, хоча й апостеріорна істина. Апостеріорна, оскільки ця істина била виявлена в результаті емпіричних досліджень і не могла бути виявлена інакше; ми не могли дізнатися про неї без таких досліджень, шляхом концептуального аналізу. Люди колись не знали, що вода – це сукупність молекул H20; вживаючи слово 'вода', вони мали на увазі (а зазвичай і зараз мають на увазі) рідку прозору речовину, яка є в річках, озерах, морях, океанах, яка має два різновиди – солоний та прісний, причому прісну воду можна пити і вона вгамовує жагу тощо. (В подальшому замість цього опису ми будемо вживати скорочене позначення − 'водяниста речовина'.) В усьому цьому описі немає нічого, з чого логічно слідувало б, що вода мусить бути сукупністю молекул H20. Могло б так виявитися, що вода – це не H20, а, наприклад, XYZ, і тоді вода була б XYZ, а не H20. В такому разі чому ж істина про те, що вода – це H20, є, за твердженням Кріпке, необхідною? Тому, що слово 'вода' означає “ось-цю речовину”, і оскільки виявилося, що ця речовина є сукупністю молекул H20, то те, що означає слово 'вода' не може не бути H20 − ось-ця речовина не може не бути ось-цією речовиною. За Кріпке, буття сукупністю молекул H20 є сутнісною властивістю більшої частини тієї речовини, яку історично називали водою; тому ця властивість є визначальною для природного виду води.

Оскільки те, що вода є сукупністю молекул H20, є необхідною істиною, то будь-яка речовина, яка не є сукупністю молекул H20, не може бути водою, навіть якби вона точно відповідала повсякденним уявленням про воду (водяниста речовина). Наприклад, говорячи про деякий уявний (логічно можливий) світ, в якому водяниста речовина виявилася б не сукупністю молекул H20, а, наприклад, сукупністю молекул XYZ, неправильно називати цю речовину водою.

Ми детально розглядали ідею апостеріорної необхідної істини в попередньому розділі. Зокрема, було показано, що ця ідея є порожньою тавтологією: вона означає лише, що певна річ є тим, чим вона є, і оскільки вже вона цим є, неможливо, щоб вона цим не була. “Необхідність” апостеріорних істин на зразок “Вода є сукупністю молекул H20” зводиться до логічної неможливості того, щоб були істинними обидва твердження: “Ця річ є Х” та “Ця річ не є Х” (або “Ця річ має властивість Х” та “Ця річ не має властивості Х”). Але в цьому смислі усі істини є необхідними!

Моя інтерпретація ситуації з водою та H20 зовсім інша. Слово 'вода' не означає якусь псевдоконкретну ось-цю речовину. Воно означає речовину, що відповідає ідеї-поняттю-концепції води, що має властивості, які передбачаються цією концепцією.
Варто ще раз зауважити, що слово 'вода' у повсякденній мові наділяється смислом не через чітке визначення, а через множину якісних асоціацій, що формують загальне уявлення, яке не має абсолютно чітких “кордонів” і не може бути цілком точно, чітко, однозначно зафіксоване у визначенні. В повсякденному мовленні слова не мають абсолютно чітких смислів; їх смисли є значною мірою розмитими.

Це стосується і наукових понять, хоча й дещо меншою мірою. Наукові поняття часто вводяться через визначення. А проте це не усуває розмитість, а, в кращому разі, зменшує її, переміщуючи її на рівень тих слів, які утворюють тіло визначення. Якщо, наприклад, воду визначити як сукупність молекул H20, то далі можна поставити питання про те, як визначити смисл понять 'сукупність', 'молекула', ' H20'. Якщо визначити ці поняття, то постане питання про визначення тих понять, через які їх визначено. І так далі до нескінченності.

З урахуванням цього можна виділити два основних смисли, у яких вживається слово 'вода':

1) первинний, повсякденний смисл звичайної мови: 'вода' означає водянисту речовину;
2) спеціальний науковий (хімічний) смисл: 'вода' означає речовину, що складається з молекул H20.

Слово 'вода' може вживатися в будь-якому з цих смислів залежно від зручності в тому або іншому контексті. Важливо лише, щоб в тих контекстах, в яких відмінність між цими смислами може стати джерелом плутанини, співбесідники розуміли це слово в одному й тому самому смислі. Якщо слово 'вода' вживається у першому смислі, то водяниста речовина є водою, навіть якщо вона не складається з молекул H20. Якщо слово 'вода' вживається у другому смислі, то водяниста речовина, яка не складається з молекул H20, не є водою; більше того, щоб бути водою, зовсім непотрібно бути водянистою речовиною − достатньо складатися з молекул H20.

Якщо говорити про смисл слова 'вода' у повсякденному вжитку, то воно зовсім не передбачає необхідно однаковість хімічного складу. Речовини з двома різними хімічними складами могли б називатися водою в повсякденному смислі, якби вони обидві мали усі ті властивості, які є важливими для наших уявлень про воду (зокрема, ті властивості, які задають найважливіші для нас можливості використання води).

Те, що в принципі одне й те саме слово – не лише слово у повсякденному вжитку, але навіть наукове поняття – може означати різні реалізації на найбільш глибинному, фундаментальному рівні (в термінах есенціалізму їх слід було б кваліфікувати як речі чи явища з різною сутністю, сутнісними властивостями) можна проілюструвати на прикладі наукового поняття температури. У фізиці немає єдиного визначення цього поняття; натомість, вважається, що існує кілька фізичних реалізацій температури: для газів температура – це кінетична енергія молекул; для металів – щось інше, для плазми – щось третє.

Так само, в принципі, могли б існувати кілька хімічних реалізацій води. Інша справа, що наскільки ми знаємо, устрій природи є таким, що за наявними законами природи жодна інша речовина не може мати таких властивостей (зокрема, не може мати тих властивостей, які роблять воду придатною для пиття, що є, мабуть, найголовнішим для нашого поняття-концепції води).

Проілюструю мою думку наступним уявним експериментом.

Уявімо, що природа влаштована інакше, ніж це є насправді, а також що історія розвивалася дещо інакше. Уявімо, що відкриття Колумбом Америки відбулося майже одночасно з відкриттям хімічного складу води. Америка, подібно до Європи, має в ріках, озерах, морях, океанах навколо водянисту речовину з точно такими властивостями й можливостями використання, як водяниста речовина в Євразії та Африці, яку називають водою. Спочатку нікому і в голову не приходило, що американська водяниста речовина може бути не водою. Але ось було проведено хімічний аналіз, і виявилося, що більша частина європейської водянистої речовини складається з молекул H20, а більша частина американської водянистої речовини – з молекул Х2Y.

В цьому уявному світі природа має такі незвичні властивості: 1) в організмах живих істот молекули H20 та Х2Y є взаємозамінними без якихось суттєвих наслідків; 2) внаслідок якогось специфічного закону природи молекули H20 мають тенденцію переміщуватися до Старого Світу (Євразія, Африка), а молекули Х2Y – до Америки. Кількість цих молекул в цілому у світі приблизно однакова, але в районі Євразії та Африки у річках, озерах, морях, океанах переважають молекули H20, а в районі Америки − молекули Х2Y. Усі важливі для людини “макровластивості” водянистої речовини, яка складається з молекул H20, та водянистої речовини, яка складається з молекул Х2Y – однакові.

Спочатку європейську та американську водянисті речовини ніхто не розрізняв. І те, й інше називали водою. З точки зору теорії природних видів Кріпке, це було помилкою. Насправді водою є лише більша частина європейської водянистої речовини і менша частина американської, оскільки в європейській мовній спільноті історично водою називали ту речовину, більша частина якої, як згодом з’ясували хіміки, має “сутнісну властивість” складатися з молекул H20.

Тож перед європейцями постало питання: що як називати? Чи називати (як має бути відповідно до теорії Кріпке) водою лише більшу частину європейської водянистої речовини і меншу частину американської? Чи називати усю європейську і американську водянисту речовину водою, ввівши, для деяких спеціальних цілей (зокрема, в науці хімії) додаткове розрізнення (наприклад, в термінах 'європейська вода' та 'американська вода')?

Як Ви думаєте: як би люди, в таких умовах, насправді вирішили це питання? Я думаю, що вони обрали б другий варіант. Якщо це так, то це суперечить теорії природних видів Кріпке і відповідає концептуалістській теорії значень родових назв.

Спробуймо застосувати підхід Кріпке до таких родових назв як 'пиво', 'вино', 'горілка'. Виявляється, що оскільки в усіх цих напоях вода складає більше 50%, то “насправді” (згідно з теорією природних видів) усі ці напої є чистою водою.

До наступного розділу: Загальний висновок

Примітки:

1. Пор.: Д.Чалмерс: “Такі біологічні феномени як крила можуть бути реалізовані у багато різних способів… Насправді, як відзначають Вілсон (1985) та Чарчленд (1986), багато фізичних феноменів ... (наприклад, температура) насправді мають множинну реалізацію.” (Chalmers D. The Conscious Mind. – p.364.)

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии