Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Реально дуалістичний нематеріалістичний матеріалізм-панпсихізм Галена Строусона

Проекти псевдомоністичного “розв’язання” проблеми відношення свідомості та фізичної реальності, які зводяться до твердження про те, що ми не знаємо, що таке свідомість та фізична реальність (якою є їх “справжня”, прихована природа, невідомі “сутнісні властивості”), характерні не лише для Строусона і знаходять чимало прибічників. Далі ми побачимо це на прикладі концепції Коліна Мак-Гіна. А ось, наприклад, схвальний коментар Деніела Столджара:

“В надзвичайно багатій праці Строусона є принаймні один елемент, який видається мені слушним і важливим, і Строусон абсолютно правильно на ньому наголошує. Це – те, що філософи свідомості виходять з припущення, ніби вони знають, чим є фізичні факти, якщо не в деталях, то хоча б в загальних рисах: “…вони вважають, що багато знають про природу фізичного”. Це припущення хибне, або неправдоподібне, або необґрунтоване. Робити таке припущення, пише Строусон, є “дуже великою помилкою. Можливо, що це найбільша Декартова ... помилка...”.”

На мою думку, міркування Строусона, Столджара та Мак-Гіна (див. наступний підрозділ) ґрунтуються на дуже впливовому хибному підході, який Карл Поппер називав методологічний есенціалізм. Поппер піддавав цей підхід гострій (і, на мою думку, слушній) критиці і протиставляв йому методологічний номіналізм.

Поппер пояснював відмінність між цими двома підходами через характерний для них спосіб прочитання-тлумачення визначень. Припустимо, що ми маємо справу з визначенням “Х − це {описова частина визначення}”. Есенціаліст тлумачить це так, ніби є якесь конкретно-дане щось, що називається Х, а описова частина визначення розкриває, чим це конкретно-дане щось (Х) “є насправді”, якою є природа, сутність Х. Натомість, номіналіст читає визначення як пояснення (конвенція, попередження) про те, що мається на увазі, коли в тексті використовується слово (чи словосполучення) 'Х'. В якомусь смислі можна сказати, що методологічний номіналіст читає визначення “справа наліво” − як попередження про те, що надалі заміть опису в правій від тире частині буде вживатися (для зручності й стислості) слово чи словосполучення 'Х'. З цієї точки зору, визначення є попередженням про те, що надалі 'Х' вживатиметься як скорочення замість опису у правій від тире частині.

Методологічний есенціалізм ґрунтується на наївному “оречевленні” понять – тому, що Фрідріх фон Гаєк описував і критикував як “наївний реалізм, який некритично припускає, що там, де є загальновживані поняття, мусять бути цілком конкретні "дані" речі, що ними описуються”. Гаєк критикував наївний реалізм по відношенню до суспільних понять, але деякі його зауваження показують, що його критика застосовна і до понять з царини природничих наук. Розглянемо, наприклад, відношення між маятниками та поняттям маятника. З точки зору наївного реаліста справа виглядає так, ніби деякі "дані" конкретні речі називаються маятниками. (Так, наприклад, як мене звуть Дмитром.) Спочатку є певна конкретна множина речей, а потім їм дається назва 'маятник'. Насправді ж усе навпаки: визначальним є поняття маятника. Чи є щось маятником чи ні, – визначається тим, чи це щось відповідає поняттю маятника. Маятник – це не конкретна річ, названа маятником, а щось, що відповідає поняттю маятника. Поняття маятника виступає як інструмент мислення, з допомогою якого з цілісної реальності виокремлюються маятники. Ті або інші речі є маятниками остільки, оскільки вони є носіями певних властивостей, наявність яких передбачається поняттям маятника, і оскільки вони розглядаються у світлі цього поняття. У світлі іншого поняття, що охоплює інші властивості, та ж сама річ може бути шматком металу чи дзеркалом: “Усі важелі або маятники, які ми спроможні уявити, мають хімічні та оптичні властивості; але коли ми говоримо про важелі або маятники, ми не говоримо про хімічні чи оптичні факти...” “Одна й та ж сама річ може бути для однієї науки маятником, для іншої – шматком бронзи, а для третьої – увігнутим дзеркалом.”

У нашому випадку, методологічний есенціалізм (наївний реалізм) виступає як уявлення про те, ніби є якась конкретна річ, звана матерією або фізичною реальністю, і є щось таке, що есенціалісти називають сутністю або природою цієї речі; тож щоб дізнатися, чим матерія (фізична реальність) “є насправді”, нам потрібно виявити її сутність (природу).

Методологічний номіналізм заперечує цей погляд: не існує відмінності між тим, чим матерія “є насправді” і тим, що означає поняття матерії (відповідно до того смислу, у якому воно звичайно вживається у контексті обговорюваної нами проблематики). Зрозуміло, що це стосується не лише матерії, але й будь-чого іншого. Будь-яке Х є тим, що означає слово (чи словосполучення) 'Х' в даному контексті.

Можливе заперечення, що базується на таких прикладах як: “вода є сукупністю молекул H2O”, “теплота є кінетичною енергією руху молекул” тощо. Можна сказати, що ці висловлювання говорять про те, чим вода і теплота є “насправді” – на відміну від того, як вони “являються” нашій свідомості безпосередньо у досвіді. Це можна назвати також “сутністю” чи “природою” води та теплоти, на відміну від її “явища”.

Відповідь: Справді, у подібних випадках таке розрізнення має сенс. А саме: воно є доречним тоді, коли йдеться про можливість пояснення одних властивостей (властивостей більш поверхового рівня, більш феноменологічно навантажених) в термінах (структурованого поєднання) більш фундаментальних або вільних від феноменологічного навантаження властивостей. Але ототожнення певного явища з чимось більш фундаментальним має сенс лише у випадку, якщо це “щось більш фундаментальне” є доступним для розуміння, тобто якщо його можливо описати в термінах деяких знайомих нам властивостей. Так, будь-яка фізична редукція (зведення певних спостережуваних явищ до фізичних процесів на мікрорівні) є поясненням, що в кінцевому рахунку, на найбільш фундаментальному рівні, зводиться до просторово-часових відношень (таких, як відстані, швидкості, прискорення тощо), їх шаблонів та регулярностей.

Можна пояснювати знайомі властивості на більш поверховому рівні як результат структурованого поєднання інших знайомих властивостей більш фундаментального рівня. (Наприклад, колір можна пояснювати в термінах просторово-часового розподілу величини прискорення електрично заряджених елементів.) Але неможливо нічого пояснити з допомогою припущення про існування глибинного рівня реальності з цілком незнайомими нам властивостями − властивостями, які неможливо описати в термінах знайомих нам властивостей. Неможливо пояснити найбільш фундаментальні зі знайомих нам властивостей – феноменологічні та просторово-часові (з яких утворюються усі фізичні) через постулювання якогось ще більш фундаментального рівня, властивості якого не є ані феноменологічними, ані просторово-часовими, а є такими, що ми їх взагалі не можемо уявити.

Будь-які властивості, які можливо собі уявити, мають бути концептуально зводимими до найбільш фундаментальних із знайомих нам властивостей – тобто до просторово-часових відношень або/та феноменологічних властивостей (суб’єктивних переживань). Властивості, яких неможливо уявити й описати в термінах якихось знайомих властивостей, не можуть мати ніякого пояснювального застосування. Неможливо щось пояснити з допомогою чогось-такого-не-маю-жодного-уявлення-якого. Тож не може існувати ніяких властивостей, що являли б якийсь пояснювальний інтерес. і були б принципово відмінними від (концептуально незводимими до) усіх знайомих властивостей.

До наступного розділу: Таємниця, але не там: “містеріанізм” Коліна Мак-Гіна

Примітки:

1. Stoljar D. Strawson’s Realistic monism // http://philrsss.anu.edu.au/~dstoljar/onlinepapers/Strawson.pdf

2. Хайек Ф. Контрреволюция науки. – С. .....

3. англ. essense – звідси есенціалізм

4. Усі такі пояснення зводяться до операцій одного або обох з двох типів:
1) пояснення того, як фізичні властивості складних об’єктів можуть утворюватися (структурованим) поєднанням фізичних властивостей їх складових елементів. Наприклад, у випадку води, пояснення того, як фізичні властивості води на макрорівні утворюються структурованим поєднанням фізичних властивостей таких її складових елементів на мікрорівні як молекули H2O).
2) у випадках, коли якесь поняття означає причину певного типу суб’єктивних переживань, виявлення наявності причинного відношення між певним явищем та суб’єктивним переживанням даного типу. Наприклад, якщо поняття теплоти означає “причина відчуття теплоти/холоду”, то виявивши, що відчуття теплоти/холоду визначається (спричинюється) кінетичною енергією руху молекул, ми тим самим з’ясували, що теплота – це кінетична енергія руху молекул. (Зауважимо, що при цьому саме відчуття теплоти, на відміну від теплоти як його причини, залишається непоясненим.)