Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Дуалізм та панпсихізм

Девід Чалмерс, загалом прихильний до панпсихізму, але у дещо специфічній емерджентистській версії, висував і обґрунтовував припущення, що будь-яка система, яка здійснює якусь обробку інформації, має свідомість. Простою системою такого типу є термометр. За Чалмерсом, термометр може мати три інформаційні стани; власне, йдеться не про стани, а про способи інформаційного реагування: 1) рух верхньої межі рідини вгору; 2) рух верхньої межі рідини вниз; 3) перебування верхньої межі рідини на місці. Оскільки Чалмерс нероздільно пов’язує свідомість з функціональністю системи, а функціональність з обробкою інформації, а також вважає, що свідомість не залежить від матеріального субстрату (силіконовий мозок зі структурою й функціональністю звичайного мозку, на думку Чалмерса матиме таку ж свідомість), то він вважає, що спускаючись від свідомості людини вниз, до більш примітивних організмів, логічніше припустити, що свідомість не зникає раптово на якомусь рівні, а просто її феноменальні стани стають усе більш і більш бідними, і цей процес можна продовжити навіть за межі живої природи – аж до примітивних систем обробки інформації типу термометра. З цієї точки зору ймовірно, що термометр має свідомість з дуже бідними феноменологічними станами.

Важливий наголос: свідомість не слід плутати з самосвідомістю. Термометр не усвідомлює, що він щось відчуває, але він щось відчуває. До речі, переважна більшість науковців вважають, що самосвідомість властива лише людині і, ймовірно, у зародковому стані − найбільш розвиненим з мавп. Тут знову напрошується питання, подібне до того, яке ми обговорювали напочатку розділу 14: чи слід вважати, що тварина справді щось відчуває (в смислі суб’єктивних переживань, а не лише рухів нервових клітин та нейронів мозку), якщо вона не усвідомлює, що вона щось відчуває і не здатна до такого усвідомлення? Можливо, справжня свідомість (суб’єктивні переживання) є тільки у тих істот, які здатні усвідомлювати себе як суб’єктів цих переживань? Але не будемо відволікатися від міркувань Чалмерса.

Отже, за припущенням Чалмерса навіть термометри мають свідомість, хоча їх феноменологічні стани настільки бідні й відмінні від наших, що ми не можемо їх собі уявити. Ми не можемо собі уявити як воно – бути термометром, але, на думку Чалмерса, раціональніше припустити, що якось воно є, аніж припустити, що ніяк.

Між іншим, Чалмерс розглядає можливе заперечення у формі питання: де той суб’єкт, який переживає (Я термометра)? І відповідає: “Ми не повинні шукати гомункула у фізичній системі, який виступав би за суб’єкта. Суб’єкт − це ціла система, або краще сказати, що він асоційований із системою у спосіб, у який суб’єкт асоційований з мозком. Питання про правильний спосіб висловлювання на цю тему є досить слизьким. Строго кажучи, ми не говорили б, що мій мозок має переживання, а що я маю переживання. Але як би ми не розуміли це відношення, те ж саме застосовне й до термостата…”

Відштовхуючись від цього зауваження, легко показати незадовільність підходу пропетивного дуалізму до свідомості (погляду на свідомість як на властивість мозку чи … термостату) і необхідність пошуку того самого гомункула, тобто Я або душі.

Якщо ми припускатимемо, за Чалмерсом, що кожна система, яка виконує якусь обробку інформації має суб’єкта-Я, то мусимо вважати, що термометр має не одне Я, а безліч. І не лише тому, що кожна молекула, атом, електрон і фотон, з яких складається термометр, може розглядатися як система, що обробляє інформацію (і то у набагато складніший спосіб, аніж сам термометр). Приписати Я кожній молекулі, кожному атому, кожному електрону й фотону у складі термометра буде недостатньо. Необхідно буде приписати власне Я не лише кожній з елементарних частинок, з яких складається термометр, але й кожній його частині будь-якого розміру й форми.

Для більшої статичності і кращої зрозумілості візьмемо замість звичайного термометра залізний стрижень. Залізний стрижень – це теж свого роду термометр; він так само як і ртуть чи спирт у стовпчику звичайного термометра реагує на зміни температури розширюючись чи звужуючись. Але таким термометром є не лише весь стрижень у цілому, а й будь-який його шматочок. Отже, за логікою міркувань Чалмерса, будь-який шматок чи шматочок залізного стрижня має власне Я з власними (хоч і дуже примітивними) суб’єктивними переживаннями. Цих Я незрівнянно більше, аніж мікроелементів, з яких складається стрижень, їх стільки, скільки можливих способів поділу стрижня на шматочки різних розмірів (тільки на надатомарному рівні: кількість атомів плюс кількість усіх можливих комбінацій з двох сусідніх атомів плюс кількість усіх можливих комбінацій з трьох сусідніх атомів плюс …).

Якщо дотримуватися підходу пропетивного дуалізму, то Я можна приписати будь-якій фізичній системі, а фізичною системою можна вважати будь-який фізичний об’єкт і будь-яку довільним чином виділену його частину. Але це буде цілком довільним приписуванням, яке не відображатиме ніякої реальності.

Суб’єктивні переживання існують лише як чиїсь суб’єктивні переживання. Їх суб’єкт, Я існує, а не приписується. Якщо фізична система не асоційована з реально існуючим суб’єктом, то вона також не асоційована ні з якими суб’єктивними переживаннями. Від того, що хтось припише системі суб’єкта, реальний суб’єкт не з’явиться.

Висновок: шукайте гомункула.

До наступного розділу: Поблизусмертні переживання

Примітки:

1. Chalmers D. The Conscious Mind. − р.296