Поблизусмертні переживанння

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Скільки Я у термометра?

Цікавим напрямком досліджень, який міг би пролити світло на природу свідомості і можливість життя після смерті, є дослідження свідчень про паранормальні психічні явища, яким займається парапсихологія.

Парапсихологи наводять результати багатьох різноманітних досліджень і перевірок, які свідчать про наявність у деяких людей паранормальних психічних здібностей, таких як:

− телепатія − прямий доступ до свідомості інших людей, вміння читати зміст їх свідомості або навіювати їм певні думки чи образи;
− ясновидіння (здатність “внутрішнім зором” свідомості бачити якісь віддалені події або події минулого)
− бачення майбутнього – ясновидіння щодо майбутніх подій;
− телекінез або психокінез − здатність без фізичних засобів, силою психіки впливати на фізичні властивості предметів, фізичні події, зокрема – рух предметів;
− свідчення про попередні життя (реінкарнації);
− спіритизм (медіумізм) – здатність вступати у спілкування з душами померлих людей
та ін.

Проте скептики, які не вірять у існування паранормальних психічних явищ, пропонують власні пояснення відповідних свідчень та експериментальних даних. Ці пояснення включають ошуканство уявних екстрасенсів та медіумів; довірливість дослідників-парапсихологів або недостатні засоби контролю, які не виключають усіх можливостей, якими міг би скористатися вправний фокусник; “нормальні” пояснення багатьох явищ, які видаються паранормальними.

Парапсихологи, які вірять в існування паранормальних психічних явищ, не погоджуються зі скептиками і наполягають, що в деяких випадках контроль був достатньо строгим, щоб виключити будь-які можливасті ошуканства, а інші “нормальні” пояснення відсутні або дуже малоправдоподібні.

Обидві сторони скаржаться на упередженість (з одного боку, позитивну, з іншого – негативну) їх опонентів і неприйняття ними до уваги деяких важливих свідчень, які суперечать їх точці зору.

Згоди досягти не вдається, і судити, яка сторона має рацію, дуже важко. Принаймні я не почуваюся достатньо компетентним, щоб виносити з цього приводу певне судження.

Проте серед тих психічних явищ, які претендують на статус паранормальних, є одне, щодо якого, здається, легше сформувати зважену думку. Це явище – поблизусмертні переживання (ПСП) – тобто переживання, характерні для великої частки з тих, хто перебував у стані клінічної смерті і повернувся до життя.

Найвідомішим дослідником, завдяки якому про ПСП стало широко відомо – Раймонд Моуді. Дослідження щодо ПСП він описав у праці “Життя після життя” (1975), яка стала світовим бестселлером, та в ряді пізніших праць.

Перевага ПСП, порівняно з іншими претендентами на статус паранормальних психічних явищ, у тому, що їх засвідчують дуже багато дослідників, і ці свідчення доступні для перевірки. Для такої перевірки потрібно опитати достатньо велику кількість людей, які перебували у стані клінічної смерті, і порівняти їх свідчення з узагальненнями, зробленими різними дослідниками.

Скептики не заперечують існування і поширеність ПСП, їх типову структуру і характеристики. Вони лише намагаються пояснити їх як ілюзію, що створюється мозком у стані клінічної смерті. Проте Раймонд Моуді наводить аргументи проти цієї точки зору, які видаються мені досить вагомими. Якщо він має рацію, то ПСП дають хоча й не доказ, але вагомі свідчення на користь припущення про те, що людське Я (душа) продовжує своє існування після фізичної смерті і зберігає суттєвий зв’язок з попереднім (земним) життям.

Свідчення про ПСП звичайно мають типову структуру, що складається з двох головних частин:

1) переживання виходу з тіла (ПВТ), спостереження за ним іззовні, а також спостереження за тим, що відбувається навколо, переміщення за межі кімнати й спостереження за тим, що там відбувається;
2) “потойбічні” переживання (ПП) − рух через тунель в “потойбічний світ”, зустрічі з померлими родичами й друзями (їх душами), особами, яких звичайно ідентифікують з відомими релігійними персонажами (Ісус, Марія, Будда), з “істотою світла” (яку звичайно ототожнюють з Богом), миттєвий перегляд вчинків усього життя з гострим і повним усвідомленням їх наслідків для інших людей, повідомлення про потребу повернутися або дозвіл повернутися…

Такі переживання є цілком звичайними серед людей, які пройшли крізь стан клінічної смерті. Деякі з них переживали лише одну з описаних вище частин, деякі – обидві. Будь-кому неважко це перевірити, якщо він опитає значну кількість таких людей. (Я особисто не здійснював такої перевірки, але коли ми обговорювали цю тему зі студентською групою, одна студентка підтвердила, що вона була в стані клінічної смерті і мала ясне переживання виходу з тіла і спостереження ззовні за тим, що відбувається навколо, хоча вона й не мала другої частини ПСП – переміщення в “потойбічний світ”).

Можливі різні пояснення цих переживань, але майже усі люди, які їх пережили, не мають сумніву в реальності тих подій, які вони переживали. (Хоча суб’єктивна впевненість не є вирішальним аргументом, я думаю, що її теж слід приймати до уваги.)

Найбільш цікавим і промовистим в цих переживаннях є факт, що багато пацієнтів, які мали досвід виходу з тіла детально описували, що відбувалося навколо їхнього тіла (наприклад, що робили лікарі) і що вони не могли спостерігати з того місця, де було розташоване їх тіло. Насправді, такі спостереження були б дуже неймовірними навіть якби ці події в принципі можливо було б спостерігати з місця їх тіла: стан клінічної смерті є станом несвідомості, в той час як зроблені спостереження часто є такими докладними й точними, ніби пацієнт перебував у стані ясної свідомості. Але найбільш дивним є те, що пацієнти, які розповідали про переміщення їх душі в інші кімнати і бачення того, що там відбувалося (наприклад, поведінки їх родичів), нерідко описували деталі цих подій, яких вони не могли знати, якби вони справді не були там у відповідний момент (коли їх тіло перебувало в іншій кімнаті).

Щодо переживань переміщення в “потойбічний світ”, тут теж є деякі цікаві моменти:

1) Такі переживання однаково властиві для християн, віруючих інших релігій та атеїстів. Вони не є суттєво залежними від релігійної (чи атеїстичної) доктрини пацієнта (єдина суттєва залежність полягає в тому, що віруючі часто зустрічають осіб, яких вони ідентифікують з відомими персонажами їх релігій, – таких як Ісус чи діва Марія в християнстві, Будда в буддизмі); в той же час вони виявляють подібність у найбільш суттєвих моментах; і ці типові переживання далеко не завжди співпадають з тим, як пацієнт раніше уявляв “потойбічний світ”. Тому пояснення цих переживань як просто продукту уяви, який відтворює підсвідомі очікування, виглядає малоправдоподібним.

2) Інколи люди, що мали такі переживання, повідомляли про зустріч в “потойбічному світі” родичів і друзів, про чию смерть вони не знали, але які справді померли за деякий час до цього. Але вони ніколи не повідомляли про зустріч в “потойбічному світі” з тими людьми, які насправді були живими.

Чи є ПСП доказами існування душі та посмертного життя? Напевно, вони не є доказами у строгому смислі, – такі докази можливі лише в математиці, якщо дані деякі (прийняті без доведення!) аксіоми. Щодо світу фізичних та психічних реальностей, – тут взагалі не буває доказів, є лише теорії та аргументи (в тому числі емпіричні свідчення), які роблять ці теорії більш або менш правдоподібними. Тож питання ось у чому: що є більш правдоподібним у світлі усіх відомих аргументів і свідчень – існування душі та потойбічного життя чи їх заперечення? Зокрема, які пояснення ПСП більш правдоподібні: ті, що припускають реальність подій, які переживаються, чи ті, які її заперечують і розглядають ПСП як ілюзію – продукт уяви або підсвідомості?

Раймонд Моуді наводить досить вагомі (на мою думку) підстави для того, щоб віддати перевагу “реалістичному” поясненню перед “ілюзіоністським”:

• Щоб пояснити найбільш звичайні свідчення про переживання виходу з тіла та спостереження за подіями ззовні, ті, хто заперечує реальність виходу з тіла мусять припускати, що в стані клінічної смерті мозок 1) продукує ілюзію перебування поза тілом і бачення того, що відбувається ззовні; 2) якимось чином є підсвідомо гіпердіяльним й гіперчутливим до подій навколо: він підсвідомо збирає інформацію (можливо, через слухові канали) і упорядковує її у високозв’язну й адекватну картину, вбудовує її в ілюзію перебування поза тілом, – робота, яку мозок у нормальному свідомому стані був би нездатний так добре виконати. Це припущення дуже неправдоподібне.
• Немає правдоподібного пояснення (крім припущення про те, що душа справді залишає тіло) того, як деякі пацієнти дізнавалися про події, які трапилися поза їх кімнатою, коли вони перебували в стані клінічної смерті.
• Переживання перебування в “потойбічному світі” не дуже добре пояснюються припущенням про те, що вони є лише продуктом уяви чи підсвідомості, відтворенням підсвідомих очікувань тощо.
• Обидві частини ПСП дуже складні й зв’язні (на відміну від снів або марення), не подібні ні до яких інших станів людської свідомості і не слугують ніяким цілям виживання. Тому ПСП неможливо пояснити як деякий специфічний механізм функціонування мозку, який сформувався в процесі біологічної еволюції як корисний для виживання (згідно з теорією Дарвіна). Як мінімум, це дещо говорить – хоч і негативно – про людську свідомість (включно з підсвідомістю): чим би вона не була, вона не може бути тим, чим вона вважається у відповідності з матеріалістичними еволюціоністськими (дарвіністськими) поглядами, – лише продуктом біологічної еволюції, що слугує для адаптації (кращого виживання).

Загалом, зважаючи на усі розглянуті аргументи й свідчення, пояснення ПСП як ілюзій, що створюються мозком, виглядають непереконливо.

До наступного розділу: Версія Канта

Примітки:

1. Див., зокрема: Hick J. In Defense of Immortality; Beloff J. Parapsychology: A Concise History; Fontana D. Is There an Afterlife?; Tart C. The End of Materialism; Powell D. The ESP Enigma; Tucker J.B. Life Before Life: A Scientific Investigation of Children’s Memories of Previous Lives; Stevenson І. Children Who Remember Previous Lives: A Question of Reincarnation; Stevenson I. Reincarnation and Biology: A Contribution to the Etiology of Birthmarks and Birth Defects; Моуди Р. Жизнь до дизни; Моуди Р. Воссоединение: общение с потусторонним миром; Гроф С. Величайшее путешествие: сознание и тайна смерти

2. Див., зокрема: Келли Л. Тайная история сверхъестественного; Каку М. Физика невозможного; Китайгородский А. Реникса; Хэнзел Ч. Парапсихология; Гарднер М. Почему я не сторонник паранормального; Китаев Н. "Криминалистический экстрасенс" Вольф Мессинг; Фейгин О. Вольф Мессинг – повелитель сознания

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии