Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Логічна можливість феноменологічних зомбі

Одна з улюблених ідей Нагеля: оскільки ми не можемо пояснити прямо, як фізичне і феноменологічне можуть бути одним і тим самим, можливо, це вдасться через посередника. Давайте шукати якусь нову концепцію деякого Х, так що, коли ми матимемо цю концепцію, ми зможемо побачити, що феноменологічне та Х – одне й те саме, а також що фізичне та Х – одне й те саме, а отже феноменологічне і фізичне – одне й те саме.

Я переконаний, що це сподівання марне і ніякого такого Х неможливо придумати. Будь-яке Х може або зовсім не бути феноменологічним, або мати феноменологічні та нефеноменологічні аспекти, або бути чисто феноменологічним.

– Якщо Х не є феноменологічним, то феноменологічне (свідомість) та Х не можуть бути одним і тим самим.
– Якщо Х має як феноменологічні, так і нефеноменологічні властивості, то феноменологічне (свідомість) та Х – не одне й те саме; Х є чимось більшим, аніж феноменологічне (свідомість), оскільки має нефеноменологічні властивості. І щодо цього Х постає та сама проблема – відношення між його феноменологічною та нефеноменологічною складовою. Насправді, нам непотрібно видумувати якесь незрозуміле Х; є добре відомі нам реальності, які мають феноменологічні (свідомість) на нефеноменологічні (фізичне) властивості чи складові – це дійсність в цілому й людина зокрема. І саме тому постає психофізична проблема.
– Якщо Х є чисто феноменологічним, то тотожність фізичного з Х або частиною Х (деякими складовими або властивостями Х) можлива лише якщо істинною є теорія ідеалізму: справжньої фізичної реальності, поза свідомістю, не існує; те, що ми називаємо фізичною реальністю, насправді є частиною свідомості.

Якщо ми приймаємо свідомість всерйоз, то єдиною можливістю уникнути дуалізму є ідеалізм – ідея про те, що фізична реальність не є справжньою, що вона є лише феноменами свідомості, формами, в яких одні психічні процеси чи речі (у-)являються іншим. На мою думку, такий підхід неприйнятний (див детальніше Частину 2, розділ 12): фізичну реальність слід сприймати так само всерйоз, як і свідомість.

Нагель апелює до прикладів з фізики, які на його думку показують, як нові концепції можуть зв’язати те, що видавалося розрізненим. Але ці приклади є невдалими аналогіями до психофізичної проблеми, оскільки усі фізичні теорії відпочатку мають справу з чимось об’єднаним одним-єдиним типом властивостей − просторовими відношеннями. Все інше, що виявляє фізика і що об’єднує ці нібито розрізнені фізичні явища – це лише регулярності, закони, математичні формули, опосередковуючі поняття.

Розглянемо характерний фрагмент з “Погляду нізвідки”:

“Ми не можемо прямо побачити необхідний зв’язок, якщо він є, між феноменологічним болем та фізіологічно описаним станом мозку, − так само як ми не можемо прямо побачити необхідний зв’язок між зростанням температури та тиском газу за постійного обсягу. В останньому випадку необхідність зв’язку стає ясною лише коли ми спустимося на рівень молекулярного опису: до цього моменту це видається випадковою кореляцією.”

Але ж це не так – очевидно й банально! Якщо ми говоримо про температуру й тиск як фізичні явища (абстрагувавшись від їх феноменологічних ефектів – тих суб’єктивних переживань, які вони викликають), то можемо легко виявити прямий логічний зв’язок (а не лише емпіричну кореляцію) між температурою та тиском засобами концептуального аналізу. (Щодо феноменологічних ефектів температури й тиску, то ніякі фізичні теорії й відкриття неспроможні пояснити їх – так само як і будь-яких інших суб’єктивних переживань – специфічний характер.) Що таке температура у чисто фізичному смислі (абстрагувавшись від того як це відчувається)? Грубо кажучи, температура – це показник стовпчику термометра чи щось подібне. Зміна показника стовпчику термометра – це не що інше, як розширення рідини (ртуті, спирту тощо) в цьому стовпчику. Узагальнено, температура – це щось, що викликає розширення або звуження речовин. У чисто фізичному смислі температура – це міра тенденції речовин до розширення. Застосовуючи це до газу, зрозуміло, що якщо щось має тенденцію до розширення, але зустрічає перепону, то воно тисне на перепону тим сильніше, чим сильнішою є його тенденція до розширення, тобто чим більшою є його температура. Тож щоб зрозуміти необхідність зв’язку між температурою та тиском нам зовсім непотрібно спускатися на рівень молекулярного опису! (Усе, що ми можемо отримати, спустившись на цей рівень – це більш детальне й математизоване пояснення того, що в загальних рисах добре зрозуміле і без нього.)

Нагель навів цей приклад для ілюстрації погляду, до якого, судячи з усього, він найбільше схильний: “єдиною можливою основою для певного психічного процесу є щось, що водночас має специфічні фізичні властивості і навпаки. В такому разі існує необхідна тотожність між ментальними та психічними процесами, але не того типу, який потрібний для підтримки традиційної психофізичної редукції, оскільки вона здійснюється через проміжну ланку більш фундаментального поняття, ані психічного, ані фізичного, концепції якого в нас немає.” Але ж це ніяка не тотожність між ментальними та психічними процесами, це лише необхідний (природний, каузальний) взаємозв’язок! Йдеться про щось, що має водночас психічні і фізичні властивості. Що б це не було, фізичні властивості не стануть психічними, а психічні − фізичними! Фізичні і психічні властивості (стани, процеси) – це не одні й ті ж, а різні властивості (стани, процеси). А отже, цей погляд – пропетивний дуалізм (якого, до речі, дотримується й Чалмерс).

Власне, будь-який (чи то пропетивний чи то субстанційний) дуаліст підтримає думку про те, що є таке “щось”, що водночас має і специфічні фізичні, і специфічні психічні властивості. Це “щось” – людина. (Розходження проходять на глибшому рівні.) Нам зовсім не потрібне якесь “більш фундаментальне поняття, ані психічне, ані фізичне, концепції якого в нас немає”; у нас є, натомість, дуже добре знайоме і зрозуміле усім нам поняття, яке поєднує і фізичне, і психічне – поняття людини.

До наступного розділу: Теорія “природних видів” Кріпке та її критика

Примітки:

1. Nagel T. The View from Nowhere. − р.48-49.