Психофізіологічні методи подолання емоційної напруги як засіб протистояння маніпулятивним впливам

Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення

До попереднього розділу: Управління рухом натовпу. Деманіпуляційні дії

Як було показано раніше, найбільш успішним маніпулятивний вплив може бути реалізований на тлі високої психо-емоційної напруги людей у складі великої групи. Негативне емоційне фарбування стимулу, що створює стресову ситуацію, сприймається людиною як сукупність уяв про подію з несприятливим результатом. Як правило, у людини формується певний психічний образ майбутньої події з небажаним результатом і в цьому випадку шкідливість негативного стимулу, що впливає, ніби передбачається. Саме тому такою важливою є роль індивідуальної реакції людини на зовнішні впливи в процесі формування наступної стресової реакції.

Багатьма дослідниками відзначається, що специфічність реакції людей у стресовій ситуації визначається не тільки характером зовнішньої стимуляції, але й психологічними особливостями суб’єкта. Показано, що той самий стресогенний стимул по різному впливає на людину, викликаючи, або не викликаючи розвиток стресової реакції залежно від його відношення до цього психологічного стимулу. При цьому важливим є ставлення індивіда до зовнішнього впливу. Очевидно, не сам вплив, а ставлення індивіда до цього впливу (з біологічної, соціальної, соціальної й іншої точок зору) є істотною причиною наступної реакції організму. Тому, швидше за все, не зовнішні, а внутрішні причини є визначальними в розвитку виразно забарвленої стресової реакції організму.

Типи й форми цієї реакції встановлюють індивідуальні й особистісні якості індивіда. Специфіка стану психо-емоційної напруги залежить від особистісного змісту, домінуючих мотивів оцінки ситуації, емоційного тла, на якому розвиваються події. Стресогенна ситуація, обтяжена дефіцитом інформації й часу, не приведе до розвитку негативних наслідків, характерних для стресу, якщо дана особистість перебуває в зоні емоційного комфорту. Навпаки, суб’єктивна неузгодженість цілей і мотивів, будь-яка конфліктна ситуація, що породжує емоційний дискомфорт, може призвести до розвитку наслідків, характерних для стресу. Тому незвичайні, раптові й сильні емоційні подразники в багатьох людей можуть викликати короткочасну або тривалу дезорганізацію психічної діяльності й поведінки (в тому числі – громадсько-політичної). Формуюча й дезорганізуюча роль емоцій особливо яскраво виступає при ослабленні стійкості й підвищенні чутливості нервової системи й психічної сфери при здійсненні масових заходів.

Цілком психічно нормальні й здорові люди, залежно від віку, статі, особливостей особистості й психічного стану можуть переживати стан незвичайного емоційного стресу під впливом екстремальних емоціогенних впливів, що формуються під час їх перебування у складі великої групи (особливо – у натовпі). У таких випадках багато хто з них може випробовувати природне почуття занепокоєння, психо-емоційної напруги, самітності, тривоги, страху тощо. У них можуть проявлятися одиничні зорові, слухові й інші обмани сприйняття навколишнього, тривожне фантазування, перекручування образів і змісту спогадів, незв’язність думок і мови, що домінують і думки, неадекватні сформованим обставинам, помилкові судження (омани), паралогічні умовиводи, підвищена сугестивність і самосугестивність, короткочасні нав’язливості й фобії, підпорядкування поведінки забобону й марновірству, зниження кмітливості, розуміння ситуації, зниження інтересів і активності, апатія, зниження рівня правильного орієнтування, стан безпорадності й безвольності, фрустрації й розпачу.

У результаті названих психічних змін у поведінці спостерігаються розгубленість, дезорганізація й хаотичність рухів, непродуктивність активності, агресія, регресія (примітивні, інфантильні форми поведінки), безпідставні обвинувачення навколишніх, відмова від подальшої боротьби, суїцідальні думки й учинки тощо. Подібні емоційно-стресові реакції, нерідко, дезорганізують поведінку, ставлять людини в несприятливі умови, призводять до важких наслідків. Всю розмаїтість реакцій на гострий емоційний стрес можна об’єднати в кілька груп:

- реакції з перевагою емоційних порушень (наприклад, стан паніки, збудженості, страху, депресії, тривоги);
- реакції з перевагою порушень свідомості;
- реакції з перевагою психомоторних порушень (стан рухового порушення або, навпаки, загальмованості);
- інші, зокрема, змішані непсихотичні порушення, що проявляються в рамках гострої реакції на стрес.

Таким чином, для всіх стресових реакцій характерні: неупорядкована поведінка, афективне звуження свідомості й афективне мислення, тобто шокова дезорганізація психічних функцій і поведінки. У таких випадках наступають найбільш ймовірні стани: розгубленості, безпорадності, безглуздій активності, психомоторного порушення, загальмованості або реакції зі змішаною симптоматикою. Можна з великою мірою впевненості вважати, що виникнення стресових реакцій є наслідком сполучення двох провідних груп факторів: емоційної й інтелектуальної характеристик особистості й особливостей конкретних психоемоційних стрессорів та інших зовнішніх умов.

Різноманіття стресогенних ситуацій можна розділити на групи, що розрізняються характером впливу на організм людини:

1. Соціально-економічні ситуації, яка розвиваються тривалий час та потребуює постійної концентрації й перемикання уваги, при яких людині необхідно постійно стримувати свої емоційні прояви. Вони призводять до формування хронічної психічної напруги і є тлом, на якому розвертаються гострі стресові реакції організму людини.
2. Ситуації, що характеризуються підвищеною відповідальністю за свої дії. У таких ситуаціях поступово формуються емоційно негативно забарвлені стани тривожності, які можуть свідчити про наближення «нервового зриву».
3. Ситуації, що викликають почуття досади й невдоволення собою з перевагою зниженого настрою, на тлі якого все навколишнє сприймається людиною як щось одноманітне й обридле.
4. Ситуації, при яких не забезпечується задоволення всієї суми потреб особистості.

Кожна з названих груп ситуацій може бути причиною формування тривалого або оперативного емоційного стресу. Накладаючись один на одну, розглянуті напружені ситуації можуть викликати посилені сплески стресових реакцій. Необхідно відзначити, що в клінічному аспекті виділяють дві основні форми емоційної напруги, що відрізняються по характері зовнішніх проявів: гальмову й імпульсну.

Гальмова форма емоційної напруги проявляється загальмованістю рухової активності, труднощами сприйняття, запам’ятовування й переробки нової інформації, нездатністю приймати адекватні рішення тощо. Типовими для цієї форми поведінки основними емоціями є страх, переляк, тривога тощо. Імпульсна емоційна напруженість супроводжується картиною нецілеспрямованої, хаотичної поводінки, для якої характерні метушливість, багатослівність, розпорошеність уваги. Одночасно із цим розвивається крайня неврівноваженість настрою, підвищена збудженість, нервозність і агресивність. При дії дуже сильних стрессорів психологічного характеру є ймовірність розвитку генералізованої форми емоційної напруженості, яка характеризується повною відсутністю зовнішньої активності.

Характерними симптомами розвитку такого стресу є сповільненість рухів, втрата адекватного сприйняття й свідомого контролю над ситуацією, украй звужене громадсько-політичні свідомості. При цьому виникла ситуація оцінюється в негативних тонах як безвихідна. До повного виходу з даної ситуації, організм працює в режимі «надвитрат». Відзначені поведінкові реакції служать однієї із причин зрушень функціонального стану, небезпечних для здоров’я. Внаслідок частих і тривалих стресових переживань можуть формуватися захворювання, відбуватися деформація особистісних якостей людини.

Властивості особистості є найважливішим чинником, що впливає на здоров’я, особливо для осіб, які піддаються стресовим впливам. Дослідник В.І.Гарбузов провів угруповання рис особистості, пов’язаних з загрозою розвитку різних психосоматичних захворювань і відзначив, що хвороба загрожує:

- рішучим, активним (але при цьому надзвичайно честолюбним і схильним брати на себе занадто багато);
- надмірно напружено працюючим з підвищеним почуттям відповідальності й обов’язку;
- сумлінним до педантичності, безкомпромісним, які болісно реагують на оцінку себе з боку оточуючих;
- схильним до негативних емоцій, до прагнення у всім обвинувачувати себе;
- стриманим до скритності, які жорстко контролюють свої емоції аж до їх придушення;
- тим, хто важко пристосовується до швидкоплинних умов життя;
- нестійким відносно неприємностей, невдач, агресії з боку інших тощо.

Автор виділив також комплекс психосоматичних характеристик людей, які схильні до розвитку психосоматичних патологій під дією стресу. Це ущемлення почуття власної гідності, егоцентричність, звуження інтересів (однобокість прагнень, переживань), тенденція до фанатизму, надмірна напруженість домагань, невідповідність домагань можливостям, агресивність, постійна демонстрація надмужності, істроїдність (усе на надриві, з перехлестом і жорстокістю).

Роль деяких психологічних властивостей у регуляції стресових процесів досить велика. Наприклад, екстренали сприймають більшість подій як результат випадковості, контрольованої силами «непідвласними людині».

Інтернал, навпаки, відчуває, що тільки деякі події непідвласні людському впливу. На його думку, навіть наслідку катастрофічних подій можуть бути відвернені добре продуманими діями людини. Внутрішній контроль у цих людей заснований на сприйнятті подій (з позитивним або негативним забарвленням) як наслідків особистих дій і, тому, вони потенційно майже завжди перебувають під особистим контролем. Інтернали прикладають більше зусиль для того, щоб панувати у своєму особистому й соціальному оточенні, мають більше ефективну когнітивну систему й витрачають істотну частину своїх розумових ресурсів на одержання необхідної інформації. Подібна поведінка дозволяє їм впливати на значимі для них події, тому що вони мають виражену тенденцію до розробки конкретних планів дій у тих або інших ситуаціях. У них розвинене почуття володіння собою й це дозволяє їм більш успішно справлятися зі стресовими ситуаціями. Стійкість людини до стресу є однією з найважливіших характеристик забезпечення життєдіяльності людини. Під стресостійкістю розуміють інтегративну властивість людини, що характеризує ступінь її адаптації до впливу екстремальних факторів зовнішнього й внутрішнього середовища й визначається рівнем функціональної надійності психічних, фізіологічних і соціальних механізмів регуляції поточного стану й поведінки в цих умовах . Ця властивість проявляється в активації оперативних резервів організму, спрямованих на попередження функціональних розладів і негативних емоційних переживань.

Рівень стресостійкості пов’язаний з виразністю деяких особистісних якостей людини, зокрема, з рівнем нейротизму . В осіб з високим рівнем нейротизму оцінка власних ресурсів піддається значному перекручуванню. Причому, найчастіше, ці індивіди свої ресурси оцінюють як неадекватні, наслідком чого є недооцінка ними загрозливого значення стресогенних ситуацій. Емоційно стійкі особи сприймають стресогенні події як виклик, пускову реакцію й мають потребу і прагнення їх активно переборювати.

На життєрадісних і незворушних людей стрес майже не впливає . Життєрадісні люди психологічно більш витривалі й стійкі, ця особливість особистості відіграє значну роль в опорі хворобам. Для підвищення психологічної стійкості в емоційно насичених ситуаціях необхідним є формування адекватної стратегії індивідуальної поводінки. Справа в тім, що новизна й незвичайність стресової ситуації й пов’язані з нею необхідність пошуку правильного рішення для їхньої нейтралізації, підвищена відповідальність за результати своєї поведінки втрачають свій стресогенний вплив, якщо людина володіє комплексом сформованих способів подолання виниклих складностей, має у своєму розпорядженні різноманітні за своїми механізмами способи вирішення одного й того ж життєвого завдання. У зв’язку з наявністю різноманітних умов формування стресових ситуацій у життєдіяльності людини була розроблена велика кількість методів, прийомів і засобів подолання стресу. Значний інтерес представляє класифікація цих методів, запропонована K.Мазені й колегами , у якій автори систематизували наявні стратегії подолання стресу, виходячи із двох класів.

До наступного розділу: Превентивні стратегії

Примітки:

1. Бодров В.А. Психологический стресс: развитие и преодоление. – М.: ПЕР СЭ, 2006. – 528 с.; Лазарус Р.С. Теория стресса и психофизиологические исследования//Эмоциональный стресс/Под ред. Л.Леви. – Л.: Медицина, 1970. – С. 178-208; Caplan R.D. Person-environment fit theory and organizations: commersurate dimensions, time perspectives and mechanisms// J. of Vocational Behavior, 1987. – V. 31. – P. 248-267.

2. Бачериков Н.Е., Воронцов М.П., Петрюк П.Т., Цыганенко А.Я. Эмоциональный стресс в этиологии и патогенезе психических и психосоматических заболеваний. – Харьков: «Основа», 1995. – 276 с.

3. Гиссен Л.Д. Время стрессов. – М.: ФиС, 1990. – 190 с.

4. Леонова А.Б. Психологическая диагностика и регуляция функциональных состояний учащихся// Учителя и родители о психологии подростка. –М.: Высшая школа, 1990. – С. 212-246; Бачериков Н.Е., Воронцов М.П., Петрюк П.Т., Цыганенко А.Я. Эмоциональный стресс в этиологии и патогенезе психических и психосоматических заболеваний. – Харьков: «Основа», 1995. – 276 с.

5. Цит. за: Бодров В.А. Психологический стресс: развитие и преодоление. – М.: ПЕР СЭ, 2006. – 528 с.

6. Боковиков А.М. Влияние модуса контроля над деятельностью на устойчивость человека к стрессу в неконтролируемых ситуациях (на примерах компьютеризации деятельности)//Автореф. дис. … канд. психол. наук. – М., 1998. – 24 с.; Лазарус Р.С. Теория стресса и психофизиологические исследования//Эмоциональный стресс/Под ред. Л.Леви. – Л.: Медицина, 1970. – С. 178-208; Gallagher D.J. Extraversion, neurotiseism and appraisal of stressful academic events// Personality and Individuality, 1990. – V. 11. - № 10. – P. 1053-1057.

7. Kobasa S. Stressful life events, personality and health: An inquiry intro hardiness// J. of Personality and Social Psychology, 1979. – V. 37. – P. 1-11; Koplik E.K. The relationship of mother – child coping styles and mothers’ response to dental stress// J. of Psychologist, 1992. – V. 126, № 1. – P. 79-92.

8. Леонова А.Б. Психологическая диагностика и регуляция функциональных состояний учащихся// Учителя и родители о психологии подростка. –М.: Высшая школа, 1990. – С. 212-246

9. Matheny K.B., Aycoch D.W., Hugh J.L., Cutlette W.L., Silva-Cannella K.A. Stress coping: A quantitative synthesis with implications for treatment// Counseling Psychologist, 1986. – V. 14. – P. 499-549.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии