Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії

До попереднього розділу: З’ясування причин та умов поширення корупції

Аналіз політичної, нормотворчої і правозастосовчої діяльності органів державної влади України дає підстави констатувати той факт, що основна ставка у боротьбі з корупцією робиться на посилення репресивних і адміністративних засобів, а головні зусилля правоохоронних органів витрачаються на виявлення аж ніяк не самих небезпечних корупційних правопорушень. Разом з тим, очевидним є те, що посилення репресій - це зовсім не той шлях, який може привести до позитивних результатів. Посилення санкцій не спричинило суттєве збільшення кількості посадових осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за хабарництво, не забезпечило їх застосування щодо хабарників найвищого рівня. Більше того, воно породило проблему у судовій практиці, коли суди, виходячи із суспільної небезпеки вчиненого (незначного розміру предмета хабара тощо), у кожному другому випадку змушені виходити за межі визначених у ст. 168-170 Кримінального кодексу України санкцій і призначати більш м'яке покарання, ніж передбачене законом. Якщо говорити саме про цей аспект проблеми, то потрібно зазначити, що посилення боротьби з хабарництвом передбачає визначення науково обґрунтованих, адекватних характеру і ступеню суспільної небезпеки хабарництва кримінально-правових санкцій.

Стратегічним напрямом боротьби з корупцією має бути попередження корупційних проявів. Характер профілактичних заходів обумовлюється глибиною з'ясування соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь. Одне із основних завдань, які постають у цьому зв'язку, - зробити корупцію справою ризикованою і невигідною. Зокрема, правовий і соціальний статус службовця, в діяльності якого завжди присутня спокуса використати надані йому владу або посадові повноваження в особистих інтересах чи інтересах третіх осіб, повинен стимулювати його до законослухняної поведінки. Не страх бути викритим ("попастись на гарячому"), а свідоме розуміння наслідків вчиненого корупційного діяння повинно лягти в основу правомірної поведінки державного службовця. Безумовно, забезпечити такий статус державного службовця набагато складніше, ніж посилити репресії, створити нові табу, збільшити кількість правоохоронних структур тощо. Але якщо серйозно братися за боротьбу з корупцією, розраховувати на реальні результати антикорупційної діяльності в органах державної влади, то вибору, власне, не існує: системні, комплексні профілактичні заходи - це шлях, який може змінити обсяги і характер корупційних проявів в Україні.

До наступного розділу: Визначення стратегії формування системи державного управління