«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Концепції фемінізму

Розглянувши поняття «ґендер» і коріння його походження, перейдемо до короткого огляду досліджень, що проводяться з його допомогою в класичних науках – психології і соціології.

В історії розвитку ґендерних психологічних досліджень на Заході можна виділити три напрямки. Наукова парадигма першого напрямку – зв'язок між статевими і ґендерними відмінностями. Другий напрямок формувався в руслі психоаналізу та інших класичних психологічних концепцій. Наукова орієнтація даного напрямку – парадигма унікальності жіночої психології. Парадигмою третього напрямку стало соціальне конструювання ґендера.

У першій половині XX століття традиційна психологія розвивалася в руслі західноєвропейського мислення, де «жіноче» і «чоловіче» мислилися як протилежності та взаємодоповнення. «Жіноче» асоціювалося з природним, низьким, слабким, порочним; «чоловіче» – з соціальним, високим, сильним, етичним. Увага психологів-чоловіків була зосереджена на вивченні психологічних параметрів чоловічого соціального досвіду з подальшою екстраполяцією висновків на весь рід Homo sapiens. Жінки практично не були присутні в психології ні як суб'єкти, ні як об'єкти дослідження. Виявлені відмінності в психологічних характеристиках чоловіків і жінок розглядалися як природна протилежність чоловічої і жіночої природи. Активно ця теза використовувалася для виправдання обмежень при прийомі жінок у престижні учбові заклади. Виходячи з переконання в безумовній інтелектуальній перевазі чоловіків, приводився наступний аргумент: навіть якщо гарантувати жінкам рівні освітні можливості, все одно вони не зможуть ними в достатній мірі скористатися через вроджену інтелектуальну слабкість. При здобуванні вищої освіти жінки постійно переносять фізичні і емоційні стреси, тобто освіта явно не йде їм на користь.

У 60-70-і роки на противагу біологічному детермінізму в науковій психології зародився статерольовий підхід, суть якого полягає в тому, що статеві ролі засвоюються в процесі соціалізації («жінкою не народжуються, нею стають»). А це передбачає наявність не лише певного типу поведінки, особистісних особливостей, способу життя, але і таких характеристик суспільства, як прийняті у ньому культурні норми і цінності, зразки маскулінної і фемінінної поведінки.

Статерольовий підхід був орієнтований на підтвердження і обгрунтування природності відмінностей в соціальній поведінці чоловіків і жінок, але у той же час інтенсифікував розвиток феміністської думки у напрямку аналізу соціокультурних чинників, що виступають в ролі детермінант статевих відмінностей. Таким чином, в 70-і роки ґендерні і жіночі дослідження розвивалися переважно як феміністська критика біологічного детермінізму, і їх автори активно шукали докази соціокультурного походження відмінностей між чоловіками і жінками [Сімона де Бовуар, 1997; Фрідан, 1994].

Паралельний розвиток ґендерної психології проходив у руслі парадигми статевих відмінностей. Аналіз результатів досліджень, присвячених вивченню відмінностей в психологічних характеристиках чоловіків і жінок і особливостях їх поведінки, показав, що їх не так багато, як вважали раніше. У чоловіків більш розвинені просторові і математичні, а у жінок – вербальні здібності. Соціальна поведінка чоловіка характеризується вищим рівнем розвитку таких рис як агресивність і домінантність, тоді як жінки доброзичливіші і контактніші. Щодо соціальних ролей чоловіків і жінок, то для жінок більш значущими є сімейні ролі, а для чоловіків – професійні. Жіноча роль у сім'ї більше пов'язана з турботою і доглядом за членами сім'ї; у чоловічій самоідентифікації центральну роль грає професійний статус. Згідно з пізнішими дослідженнями, навіть до загальновизнаних відмінностей між чоловіками і жінками за рівнем агресивності, математичних і вербальних здібностей потрібно підходити з великою обережністю, а відмінності між середнім чоловіком і середньою жінкою виявляються далеко не завжди.

Головною проблемою психологів, що вивчали відмінності між статями, була проблема встановлення, в чому ж полягають ці відмінності. Складність у виявленні відмінностей між статями пов'язана з існуванням двох шкіл в психології – з одного боку, школи, що дотримується класичного еволюційно-генетичного підходу, з іншої – школою, створеною прихильниками фемінізму. Аналізуючи результати досліджень статевих відмінностей, психологи-феміністи прагнули довести, що основними детермінантами науково обгрунтованих статевих відмінностей є соціокультурні чинники, нерідко підміняючи об'єктивні дані соціальною бажаністю. Останнє приводило, залежно від обставин, або до акцентування, або до згладжування характерних особливостей чоловіків і жінок.

Парадигма унікальності жіночої психології, опинившись під сильним впливом психоаналізу, почала інтенсивно розвиватися з 80-х років. Психологи-феміністки виходили з того, що коріння специфіки психології жінки має двояку природу. З одного боку, вона обумовлена біологічними причинами – тільки жінки переживають менструацію, вагітність, пологи, годують грудьми. З іншої – вона пов'язана з особливостями жіночого досвіду як наслідку виконання нею ґендерних ролей. На думку феміністських теоретиків така унікальність жіночої природи робить її психологічний склад більш довершеним, ніж у чоловіків. Головною претензією з боку феміністських учених до психологів минулого було те, що вони ігнорували материнство, розглядаючи його як «чисто жіночу» проблему, не вважаючи її проблемою по суті. Феміністські дослідники прагнули показати, що саме жіноча здатність до дітородіння і була базисною основою соціальної і культурної дискримінації жінок.

Звернемося тепер до ґендерних досліджень в психології у парадигмі соціального конструювання ґендера. Проблема статевих відмінностей тут аналізується в рамках ґендерного підходу, що розглядає механізми створення, відтворення і підтримки ґендерної нерівності. В рамках цієї парадигми ґендер розуміється як соціально сконструйована нерівність за ознакою статі. Базою цієї феміністської парадигми є соціально-психологічна концепція, основні положення якої наступні:

— поведінка людини — не наслідок якихось об'єктивних законів і програм, а результат ряду довільних, вільних рішень, що приймаються нею;
— знання про соціальну поведінку — це не їх накопичення і слідування, а процес нескінченного історичного перегляду залежно від змінного соціокультурного контексту;
— теорія, зокрема в соціальній психології, є не просто систематизація знань, а засіб перетворення дійсності.

Соціальний конструкціонізм ставить під сумнів об'єктивність людського знання про світ, надбаного за допомогою досвіду, і сам досвід як його основу. Психологи-феміністки взяли на озброєння можливості концепції соціального конструкціонізма. Трактування знання, як отриманого дослідним шляхом, ніколи не було близьке фемінізму, оскільки на їх думку, воно захищало пригноблення, маніпуляцію і відчуження жінки від суспільного життя. Крім того, з феміністської точки зору емпірична наука часто служила засобом, за допомогою якого чоловіки формували у жінок погляд на світ, сприяючий їх поневоленню. Таким чином, були атаковані і науковий процес, оснований на досвіді, і результати емпіричної науки.

У контексті соціально-конструкціоністського підходу статеві відмінності фемінізм розглядає не більше, ніж відмінності в поведінці, зобов'язані своїм походженням не біологічній природі, а стійкій ієрархії соціальних відносин влади, що історично склалася. Поведінка не володіє ознакою статі, вона обумовлена психосоціальним досвідом індивіда і змінним умовам конкретних соціальних ситуацій. Акцент психологічних досліджень, таким чином, повинен зміститися з позицій порівняльного аналізу внутрішньоособистісних характеристик людей різної статі на вивчення соціального контексту, безпосередніх обставин соціального життя, що породжують ті чи інші прояви статевої поведінки.

Психологи, що притримуються біологічного тлумачення понять «стать» і «статева диференціація», вважали, що біологія чоловіка і жінки вичерпно пояснює відмінності в їх соціальній поведінці. Нова точка зору, яка ще не стала загальноприйнятою у феміністській психології, зводиться до того, що мужність і жіночність не можуть вважатися стабільними особистісними характеристиками. Те, що ми уявляємо собі як «стать», є складним поєднанням психологічних рис, соціальних ролей і поведінкових переваг, що склалися під впливом ситуативних вимог.

Таким чином, проблема ґендерної психології – статевої диференціації – в контексті феміністського підходу формулюється так: «розділення статей не може бути зведене до біологічних відмінностей чоловіків і жінок, оскільки культурні зрушення і науково-технічний прогрес роблять неістотними багато аспектів «природної» диференціації статей. Соціальний символізм статевих відмінностей підтримується завдяки існуючим соціальним інститутам і прийнятим способам регуляції соціальних відносин. Найбільш ефективними засобами збереження принципу диференціації статей є мовні і понятійні структури, які формують і підтримують соціальні уявлення про чоловіче і жіноче і визначають значення самого поняття «стать».

Підсумком досліджень статевих відмінностей в західній психології стало усвідомлення факту наявності психологічних відмінностей між людьми різної статі як процесу, а не як статичного існування відмінностей між статями. Причому важливий не сам факт наявності або відсутності міжстатевих психологічних відмінностей, але аналіз умов їх створення і наслідків нерівності, що виникає з цього факту.

Російські дослідники, які займаються вивченням проблем, що породжуються міжстатевими відмінностями в психологічній сфері, розділилися на дві групи. Одна група базується на результатах робіт зарубіжних колег і вважає, що за винятком параметрів, обумовлених генетичною програмою дозрівання організму, більшість спостережуваних психологічних відмінностей між статями визначається соціальним впливом. Учені другої групи, дотримуючись класичних уявлень про відмінності в психології статей, на підставі власних досліджень приходять до висновку, що анатомо-фізіологічні відмінності між статями закономірно визначають і відмінності в психологічній сфері.

Закінчуючи розгляд психологічних досліджень в області ґендера, можна відзначити їх наступні особливості.

 В останні 45-50 років за кордоном і у вітчизняній психологічній науці з'явився новий розділ – ґендерна психологія. У ній існує два принципово відмінних підходи. Один базується на традиційних уявленнях про те, що анатомо-фізіологічні відмінності між статями закономірно визначають відмінності у психологічній сфері. Його послідовники вважають, що біологія чоловіка і жінки вичерпно пояснює відмінності в їх соціальній поведінці. Інший, що ще не став загальноприйнятим, зводиться до того, що мужність і жіночність не можуть вважатися стабільними особистісними характеристиками. Те, що ми уявляємо собі як «стать», є складним поєднанням психологічних рис, соціальних ролей і поведінкових переваг, що склалися під впливом ситуативних вимог.

 Оскільки послідовники обох напрямків користуються об'єктивною експериментальною базою даних соціально-психологічних опитувань, то немає достатніх підстав виділити у якості ведучого або «об'єктивнішого» жоден з розглянутих підходів. Тому дослідник має право скористатися тим підходом, який дозволить найоб'єктивніше пояснити результати, отримані в своїй роботі.

До наступного розділу: Ґендер кріз призму соціології