Ідеологічні засади християнсько-консервативної течії в Галичині кінця XIX – початку XX ст.

До попереднього розділу: Християнський консерватизм. Соціально-економічні постулати (частина 2)

Обов’язкові хліборобські спілки гарантували своїм членам відчуття надійності, захищеності і впевненості, навчали їх відстоювати свої власні інтереси, і аж ніяк не мали стати ще одним тягарем для селянина-хлібороба. О.Барвінський, виступаючи у сеймі, при обгрунтуванні внесеного проекту закону про обов’язкові хліборобські спілки, зазначив, що витрати на них мінімальні, виключно на організацію їх роботи, тоді як користь від них відчутна [1].

Обов’язкові хліборобські спілки мали свої спільні та відмінні сторони з різноманітними добровільними селянськими товариствами. Останні допомагали селянину у веденні господарства, як, наприклад, спілки Райфайзена, або на заробітковій еміграції. Але вони не були в стані захистити селянина перед аграрними монополістами, що, власне, могли зробити обов’язкові спілки. Однак між ними не було суперечностей через різниці в цілях і не конкурентність. Вони ніби взаємно доповнювали одні одних. Обов’язкові спілки мали займатись аграрним питанням вцілому, а добровільні – вирішувати поодинокі питання або декілька з них. А тому перші носили саме таку назву – обов’язкові – бо вимагали для своєї успішної діяльності обов’язкового залучення всіх селян, щоб мати можливість представляти їх як стан і вирішувати їх загальні проблеми [2]. Проте, варта зазначити, що селяни самі мали зрозуміти потрібність такої організації і самі прийти до її створення.

12 січня 1898 р. українські посли внесли в комісію крайового господарства вищезгаданий проект закону, під яким поставили свої підписи 17 чоловік від опозиційних народовців і християнських консерватистів, у тому числі і єпископ Перемишльський Костянтин Чехович. Через місяць комісія дала негативну відповідь на цей проект, стверджуючи, що нові спілки будуть виключно ще одним тягарем для селян і що галицькі селяни взагалі ще не готові до створення загальної організації. О.Барвінський, беручи участь в обговоренні звіту комісії, заперечив всі ці обгрунтування, оскільки передбачуваний внесок на спілку в розмірі 1 крейцера не міг зробити хлібороба біднішим, а приклади організації селян у Тернопільському і Скалатському повітах доводили протилежне. В цей час польська частина сейму, особливо шляхта, щораз піднімала питання збільшення автономії краю, а тому О.Барвінський зауважив, що схвалення проекту закону про обов’язкові хліборобські спілки якраз і могло розширити повноваження сейму як носія крайової влади [3].

Лідер християнських консерватистів не раз підкреслював, що справу з обов’язковими хліборобськими спілками не можна вирішити без детального її вивчення, а тому він радив звернутись до досвіду західноєвропейських країн в справі організації спілок і їх успішної діяльності, оскільки галицький селянин вже давно потребував конкретної допомоги. О.Барвінський наголошував, що селяни з об’єктивних причин з недовірою ставляться до різних спілок і товариств, і, отже, інтелігенції необхідно було допомогти йому розібратись із обов’язковими хліборобськими спілками. Також посол наполягав, що вони повинні носити і національний характер. А звертаючись до польських політиків із роз’ясненням цього твердження, він заявив, що як в освіті, культурі та побуті, так і в політиці та економіці галицькі українці хочуть зберігати свою національну ідентичність [4]. В результаті всіх цих дискусій обов’язкові хліборобські спілки були повністю відкинуті Галицьким сеймом.

Не менш важливу роль християнські консерватисти виділяли Товариству «Сільський Господар». Від самого заснування О. Барвінський активно підтримував його діяльність, за що у 1903 р. був визнаний Почесним членом [5]. Того ж року виношується план перетворення його у загальногалицьке з перенесення його центрального бюро із Олеська до Львова, до чого вагомо приклались християнські консерватисти. У 1905 р. О. Барвінський розробив новий проект статуту «Сільського Господаря», оснований на статутах та інших документах подібних, високорозвинутих німецьких та чеських товариств [6]. 1 квітня 1905 р. збори «Сільського Господаря» прийняли в цілому проект О.Барвінського. Християнські консерватисти зберегли вплив і в новообраному керівництві Товариства, яке очолив Володислав Федорович, український магнат і відомий меценат, близький знайомий О.Барвінського [7].

На жаль, серед керівництва націонал-демократів була замала увага до економічних питань. Були діячі, такі, як, наприклад, І.Нагірний, о. Т.Войнаровський, котрі дуже багато зробили для економічного піднесення галицьких українців, але Ю.Романчук, як і деякі інші лідери партії, як пише І.Сохоцький, не мав «зрозуміння до економічних проблем і ними ніколи не займався» [8]. Відповідно, ними нерідко гальмувалось або легковажилось вирішення конкретних господарських справ.

Але не дивлячись на це, О.Барвінський і його соратники намагались і надалі на місцевому та урядовому рівнях вирішувати селянське питання в цілому. Польські політичні кола осуджували українських послів за те, що вони пов’язують національне питання з економікою. На такий закид українці відповідали, що вирішення соціально-економічних питань значно послабить національне протистояння в Галичині. Вони доводили, що економічно незалежний народ скоріше досягне своїх національно-політичних прав [9].

Важливим напрямком діяльності представників християнсько-консервативної течії стала підтримка українського селянина в умовах малоземельності. Насамперед, вони намагались заблокувати законопроекти невигідні для українських селян. Українські посли у сеймі зупинили проект закону про селянський майорат. Цей проект ніби мав захистити малоземельні господарства від розділу між нащадками, але він не передбачав захист тих нащадків, які залишались без наділу, чим творив соціально загрозливу ситуацію, викликав наплив у міста нового сільського пролетаріату без професійної освіти. Тому християнські консерватисти вимагали, щоб спочатку були створені нові робочі місця в сільській місцевості, проведено індустріалізацію краю, а вже тоді можна було приймати закони про неподільність дрібних селянських господарств. Також ставилось питання про створення сітки професійних шкіл [10]. О.Барвінському вдалось отримати дозвіл на відкриття в деяких селах ткацьких майстерень [11].

Християнські консерватисти звернулись на початку 1901 р. до крайових властей з пропозицією підтримки східногалицьких селян, щоб віддати їм у користування необроблювані пустуючі земельні угіддя. Для успішного проведення парцеляції було запропоновано створити при сеймі спеціальну комісію, яка мала б проводити парцеляцію з максимальним урахуванням інтересів місцевих селян [12]. А 17 лютого 1901 р. у Відні О.Барвінський підняв це питання на зустрічі з цісарем Францом-Йосифом [13].

Українські посли з християнсько-консервативного табору неодноразово ставили на порядок денний сейму справу із заборгованістю селянських господарств, яка тягнулася ще з часів скасування панщини, яке відбулось без урахування інтересів українських селян на користь польської шляхти. О.Барвінський запропонував уряду викупити селянські борги у землевласників, і як кошти для цього він радив використати податки від пропінації, які надходили з країв до державного скарбу. Проте, спочатку необхідно було визначити ті господарства, які ще можуть вийти з кризи і які варта викупити, а в яких заборгованість вже досягла їх собівартості і котрі фактично зруйновані. Для зменшення заборгованості багато що могли зробити обов’язкові спілки [14].

З початком XX ст. почав виходити журнал «Економіст», в якому часто друкувались представники християнсько-консервативної течії. Деякі з цих статтей передруковував орган течії «Руслан». Орган політичної течії наголошував, що новий журнал є давно вже конечнонеобхідний для галицьких українців і передбачав, що він значно активізує економічне життя краю, особливо українських господарських товаристав та спілок [15].

У 1904 р. на сторінках «Економіста» О.Барвінський знову підносить тему селянської заборгованості і аграрної реформи, зокрема він вказує, що урядові кола безпідставно відтягують вирішення найважливіших селянсько-економічних питань, як, наприклад, заборгованість. Натомість, у Галицькому сеймі приймаються закони, які мають антиукраїнський характер, наприклад, закон про рентові оселі і селянські майорати. Нарешті, відсутній підхід у вирішенні селянського питання як станового [16].

Ознайомившись із досвідом і науковими розробками австрійських вчених [17] О. Барвінський уклав орієнтовний проект віддовження селянської земельної посілості, який грунтувався на переведення боргів за викуп землі, які тягнулись ще від 1848 р., на амортизаційний рахунок, тобто, відкладалось їх сплачення до якогось певного часу, коли вони обов’язково мали бути сплачені. Якщо заборгована сума з процентами не перевишувала вартості земельної посілості селянина, він міг на різницю заводити гіпотечні рахунки. Але головним джерелом кредиту для селянина мали стати особисті кредити, які найлегше було отримати через спілки Райфайзена. Для забезпечення амортизації селянських заборгованостей мали бути створені гіпотечні банки, які могли давати кредити під невисокі проценти під заставу землі. З іншого боку мала провадитись політика, яка не дозволяла б селянину залазити у великі борги. Спеціальні комісії мали провести опис і оцінку селянських земельних посілостей, що також могло вплинути на зменшення прямих податків, оскільки селяни через неправильно складені кадастри спрачували завишені суми податків за землю [18].

О.Барвінський відкидав можливість швидкого і повного погашення всіх заборгованостей із крайових або державних бюджетів, як це пропонували деякі українські діячі, що на перший погляд виглядало дуже просто і вигідно для селян. Але, реально оцінюючи державні бюджети, автор проекту зазначав, що немає змісту чекати вирішення проблеми за кошти бюджету, бо тоді в ньому зробиться дизбаланс, який вирішуватиметься коштами тих же селян. Також проект О.Барвінського був реально націлений проти рентових осель [19].
Окрім лихварства та заборгованостей великої шкоди селянинові приносили чисельні податки. Християнські консерватисти через своїх послів у парламенті та сеймі не раз наголошували, що непосильні податки не дозволяють розвиватись сільськогосподарському виробництву. А.Вахнянин розробив проект нової податкової системи щодо селянського господарства, яка, на жаль, так і не була прийнята.

Окрім того вдалось досягти зменшення деяких видів податків: на землю, на спадщину тощо. За ініціативи українських послів у парламенті було прийнято ряд податкових і рентових полегшень для селян у випадках руйнації господарств у наслідок різноманітних стихійних лих. О.Барвінський неодноразово ставив питання у Державній раді про збільшення надходження коштів з державного бюджету для відновлення таких гоподарств [20]. О. Барвінський вимагав вжити всіх необхідних заходів для забезпеченню селянських угідь від стихійних бід, у тому числі, укріпити русла гірських річок, які приносили найбільше шкоди частими повенями. З іншого боку, посли А. Вахнянин і О.Барвінський вимагали включення Галичини до числа країв, у яких буде проведено загальнодержавне будівництво судохідних каналів з автоматичною регуляцією річок і меліорацією земельних угідь [21] , а також наполягали на розширенні сітки залізничних шляхів і шосейних доріг, що було в інтересах держави. Водночас така економічна політика створювала нові робочі місця для галицьких селян [22].

Розвиток сільського господарства вимагав промислового розвитку краю. Галицькі селяни були дуже залежні від імпорту промислових товарів. Християнські консерватисти відстоювали здоровий поділ праці, коли існує місцевий промисел і селяни не бояться відірватись від землі. Тоді б автоматично зникла проблема роздріблення селянських уділів [23]. Наступним кроком було налагодження сільської торгівлі. Цим питанням займався о. Єронім Бариш. В кінці 1904 р. він організував Крамарський Союз для об’єднання та допомоги сільським і маломіським крамарям. «Народна Торгівля» не справлялась з постачанням товарів українським крамарям. Бувало, що останнім вигідніше було брати дешевший товар нижчого гатунку в євреїв-крамарів. Тому «Народна Торгівля» підтримала задум о. Є.Бариша і запропонувала, щоб члени Крамарського Союзу користувались складом товарів «Народної Торгівлі» у Станіславові із знижками [24]. Християнські консерватисти схвально сприйняли ідею Крамарського Союза. «Руслан” закликав всіх народовці підтримати починання і запропонував на своїх сторінках друкувати статті для екомічної крамарів [25].

Ще один напрямок праці діячів християнсько-консервативної течії – еміграція галицьких селян до країн Європи, Північної і Південної Америки. Вони вказували виключно на економічні причини масової еміграції, водночас виділяючи велику роль еміграційних агентів і агенств. «Руслан» неодноразово застерігав українських селян перед легковажністю і сліпою довірою обіцянкам агентів, особливо еміграції до Латинської Америки [26]. Християнські консерватисти заявляли про потребу захисту українських емігрантів, створення умов для повноцінного життя на поселеннях і налагодження національно-релігійного життя [27]. Парламентські посли декілька раз звертались до міністерства закордонних справ Австрії з проханням підтримки галицьких селян, які емігрували за океан [28]. Галицькі митрополити С.Сембратович та А.Шептицький наполягали на створенні греко-католицьких парохій і призначення єпископа для українців в діаспорі. Галицька інтелігенція увійшла до комітету для організації допомоги українським поселенцям в Південній Америці [29].

Починаючи з 1902 р. християнські консерватисти розпочинають пропаганду заробкової еміграції до Німеччини, при цьому критикуючи польські власті, які чинили перешкоди українським селянам у виїзді. Постійно друкувались інформації про умови праці, місця, де потребується робоча сила тощо [30].

Християнські консерватисти, звертаючись до теми економічного стану українського селянства у Східній Галичині наприкінці XIX – початку XX ст., через послів О. Барвінського, Ем. Длужанського неодноразово звертались до військового міністерства з пропозицією підтримати галицьких дрібносільських виробників і закуповувати у них продукти для війська, на що від міністерства була отримана в цілому позитивна відповідь [31], а також надавати військовикам-вихідцям зі селянських родин на час жнив тритижневу відпустку [32]. Окрім того, вони намагались вирішити ряд інших злободенних селянських питань, у тому числі, обов'язкове забезпечення селянських господарств від пожеж, зменшення цін на сіль, введення посад земельних геометрів при повітових судах для полегшення і конкретизації селянських платежів за землю тощо [33].

Отже, за досить короткий період християнсько-консервативній течії на чолі з О. Барвінським і А. Вахнянином вдалось досить багато зробити для покращення економічного стану українського селянства у Східній Галичині кінця XIX – початку XX ст. Проте О.Барвінський неодноразово наголошував, що найбільша біда галицького селянина криється у його малоосвітченості – а вже від неї походять і лихварство, і пияцтво, і багато інших бід.

До наступного розділу: Християнський консерватизм. Культурно-освітні постулати


Примітки:

1. Промова пос. Барвіньского при мотивованю внесеного в крайовому соймі начерку о обовязкових спілках рільничих на засїданю дня 14. Січня 1898. // Руслан. – 1898. – 16 січня.
2. Потреба хлїборобскої орґанїзациї і репрезентациї. – 31 серпня.
3. Там само.
4. Промова пос. Барвіньского в розправі над справозданєм комісиї краєвого господарства о спілках рільничих на вечірнім засїданю крайового сейму д. 18-го лютого 1898. // Руслан. – 1898. – 27 лютого; 1; 2 березня.
5. У посла Ол.Барвіньского … // Руслан. – 1903. – 28 лютого.
6. Потреба ширшої орґанїзациї хлїборобско-економічної. // Руслан. – 1905. – 16 березня.
7. «Сільский Господар». // Руслан. – 1905. – 4 квітня.
8. Сохоцький І. Будівничі новітньої української державнсоти в Галичині. – С. 97.
9. Економічна робота – підвалина красшої будучности. // Руслан. – 1904. – 18 березня.
10. Промова пос. Барвіньского в краєвім соймі на засїданю з дня 2. Мая 1900. // Руслан. – 1899. – 25 березня.
11. Руский комітет виборчий Брідско-каменецкий. // Руслан. – 1900. – 8 грудня.
12. Парцеляция. // Руслан. – 1901. – 12 лютого.
13. Новинки. // Руслан. – 1901. – 19 лютого.
14. Промова пос. Барвіньского в загальній розправі буджетовій на 22-ім засїданю краєвого сойму дня 24. Марця 1899. // Руслан. – 1899. – 29 березня.
15. Економічна робота – підвалина красшої будучности.
16. Барвіньский Ол. Обдовженя хлїборобів і аґрарна реформа. Передрук з «Економіста». // Руслан. – 1904. – 25; 26; 27; 28 жовтня.
17. Розвиток господарских спілок в Австриї. // Руслан. – 1904. – 31 березня; 1; 2 квітня.
18. Проєкт віддовження селяньскої посїлости земельної. // Руслан. – 1905. – 26; 27 вересня.
19. Там само. – 29; 30 вересня, 1 жовтня.
20. Нові полегші для селян. // Руслан. – 1897. – 7 жовтня; Що зроблено в радї державній для селян. // Руслан. – 1897. – 29 січня.
21. Рїч пос. Вахнянина при дебатї в соймі над мелірациєю ґрунтів. // Руслан. – 1900. – 13 травня.
22. Промова пос. Барвіньского в буджетовій комісиї д. 25-го жовтня 1897 в розправі над законах о підмогах з фондів державних наслїдком елементарних шкід. // Руслан. – 1897. – 28 жовтня.
23. Упромисловленє краю. // Руслан. – 1904. – 31 серпня; 1 вересня.
24. Єронім Бариш. Орґанїзация сїльскої торговлї. Передрук з «Економіста». // Руслан. – 1905. – 1 лютого.
25. Потреба орґанїзациї руских крамарів. // Руслан. – 1905. – 24 лютого.
26. Страшна судьба галицьких еміґрантів. // Руслан. – 1899. – 30 січня, 1 лютого; Студиньский К. З бразилійского пекла. // Руслан. – 1898. – 31 січня, 1 лютого; Гавайскі невільники. // Руслан. – 1900. – 21 березня; Справа еміґрациї. // Руслан. – 1902. – 31 серпня; 2; 3; 7 вересня; і т.д.
27. Качараба С., Рожик М. Українська еміграція. – С. 46.
28. Еміґрация. // Руслан. – 1899. – 9 травня; Промова пос. Ол.Барвіньского на 2-ім засїданю австрийскої делєґациї в Пештї дня 27. Мая 1902 при мінїстерстві заграничних справ. – Львів: Накладом редакциї «Руслана», 1902.
29. Час подумати. // Руслан. – 1900. – 21 березня; Час дїлати! // Руслан. – 1900. – 29 липня; Відозва. // Руслан. – 1901. – 24 листопада; Змилуйте ся над американьскою Русею! // Руслан. - 1902. – 27 грудня; і т.д.
30. Заробкова еміґрация до Німеччини. // Руслан. – 1904. - 4 березня; Лицеміри. // Руслан. – 13 березня.
31. Промова пос. Барвіньского в делєгаційній комісиї буджетовій дня 28. Падолиста 1897. // Руслан. – 1897. – 2 грудня; Промова пос. Ол.Барвіньского на засїданю австрийскої делєґациї в Пештї д. 6. Червня 1902. В розправі над буджетом мінїстерства війни. – Львів: Накладом редакциї «Руслана», 1902; Промова делєґата Длужаньского на 11. засіданю з дня 18.лютого 1904 делєґациї держ ради. // Руслан. – 1904. – 28 лютого; 1 березня.
32. Промова пос. Барвіньского в буджетовій комісиї делєґациї в загальній розправі над буджетом мінїстерства війни 28. мая 1901 р. // Руслан. – 1901. – 31 травня.
33. Річ пос. Вахнянина в справі примусового обезпечення від вогню. // Руслан. – 1900. – 18 квітня; Промова пос. Барвіньского над справозданєм сільскої комісиї о дїяльности кр. Виділу в справі продажи соли дня 4 цвітня 1900. // Руслан. – 1900. – 7 квітня; Три внесеня. // Руслан. – 1901. – 31 березня.
34. Промова пос. Барвіньского в загальній розправі над буджетом в краєвім соймі на засїданю дня 12 лютого 1897. // Руслан. – 1897. – 14 лютого.