А.С.Д. в Google News - натисніть Підписатися

Держава не спішить повертати відібране церковне майно

'Держава не спішить повертати відібране церковне майно' class=img_details 23 жовтня Державний комітет у справах національностей та релігій проводить круглий стіл, присвячений темі повернення (реституції) майна релігійним організаціям. Сьогодні це одна з найболючіших тем у державно-конфесійних відносинах. Українська влада формально погодилася повертати націоналізоване в радянський період церковне майно, але були висловлені певні застереження... Як завжди у подібних справах, таких „але” існує немало, тим більше, що йдеться про нерухомість, ціна на яку швидко росте.

Не все так просто


Питання повернення культового майна, експропрійованого в радянський час, стоїть ще з початків Незалежності. Неодноразово держава зобов’язувалася повернути його колишнім власникам і величезну кількість храмів дійсно було повернено віруючим у власність чи передано у користування. Але непроста міжконфесійна ситуація в Україні не дозволяла це зробити просто. В залежності від конфесійних симпатій тих чи інших чиновників, які вирішували це питання, храми та інше майно могли передаватися упривілейовано одній з релігійних організацій.


На початку 90-х в західних областях через храми виникли тривалі міжконфесійні конфлікти. Звичайно, віддати храми колишнім власникам не завжди було можливим, оскільки конфесійна карта за роки значно змінилася. В тій самій Галичині історичними власниками храмів були греко- або римо-католики. Але що було робити з численними православними віруючими, які також претендували на власність? Вирішення справи шляхом почергового використання не завжди виконувалося, або часто було мало ефективним чи навіть ще більше розбурхувало конфлікт.

З іншого боку, значна частина екскультового і церковного майна не була взагалі повернута. Особливо того, в якому тепер діяли заклади освіти чи культури, або які становлять особливу комерційну цінність. У лютому 2002 р. Кабмін видав постанову, згідно якої такі приміщення „можуть передаватися їм (Церквам) у користування тільки після вирішення питань, пов’язаних з переміщенням навчальних закладів, архівних установ і закладів культури, що займають ці культові будівлі, до інших приміщень”. А так як часто інших приміщень закладам культури чи освіти не пропонувалося, то вони нікуди й не переселялися.

Зокрема, це в першу чергу стосується екс-римо-католицьких споруд. З одного боку, самих вірних римо-католиків стало набагато менше, ніж їх було десь до 1917 чи 1939 рр., а з іншого боку - саме колишні костели часто в минулому ставали, наприклад, органними залами, а багато з монастирських приміщень опинилися у власності військових. Так, зокрема, вірні-католики не можуть отримати костели в Києві, Львові, де діють органні зали, приміщення єпархіального управління в Житомирі, де діє музей. А ще більш символічною, з точки зору ставлення представників влади до потреб віруючих, є ситуація в Севастополі, де в колишньому костелі діють кінотеатр і комерційні фірми, а у вівтарні частині функціонує ... громадський туалет.

Держава, приймаючі законодавчі акти щодо повернення такого майна, вносила певні обмеження та не подавала сам процес у формі реституції, тобто повернення майна колишнім власникам або їх спадкоємцям. Тому багато екс-греко-католицьких церков опинилися в руках православних, а римо-католицьких костелів — перейшли у власність тих же греко-католиків, православних чи навіть протестантів. Значна кількість православних перлин сакрального мистецтва збереглися як заповідники чи музеї і потрапили до списків тих пам’яток, що не підлягають поверненню, як, наприклад, Софія Київська. Рідко коли перебуванні в одному приміщенні працівників культури і духовних осіб є безконфліктним.

Ще одна частина храмів, у т.ч. тих, на які претендують віруючі, опинилася у користуванні або власність комерційних організацій. А останнім часом ця проблема стала дуже актуальною. Колишнє культове майно стає бізнес-офісами, розважальними комплексами, навіть казино. На Рівненщині колишню синагогу було винесено на аукціон, в результаті дві юдейські громади програли комерційній фірмі. Ще не завершився скандал з дніпропетровським костелом, який приватизувала закордонна фірма і почала розбирати. Мало не втратив свій центральний офіс в центрі столиці Всеукраїнський союз баптистів, який віруючі отримали ще в радянські часи, а протягом кількох років проти них було порушено кримінальну справу з метою його захопити.

Зрештою, потрібно визнати, що часто повернену сакральну архітектуру нищили вже віруючі. За останні 10-15 років згоріла сила силенна старовинних дерев’яних храмів у Західній Україні, причому частину з них було навмисно підпалено. Козацькі барокові храми перебудовують під російський синодальний стиль. А останнім часом чуємо про численні випадки руйнації у Києво-Печерській лаврі. Особливо проблемно, що церковні люди не завжди бачать варварство у своїх діях.

Обіцянки-ціцянки, а закон як дишло


В Україні немає чіткого і єдиного законодавства, яке би регулювало повернення релігійним організаціям відібраного в радянські часи майна. За роки незалежності було прийнято ряд законодавчих актів, які стосувалися цього питання, але нерідко вони заходили в суперечність з існуючими чи були частиною загравання влади з Церквами. У березні 2002 році, буквально напередодні парламентських виборів, Президент Леонід Кучма видав відомий указ „Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій”, згідно якого Церквам мали повертати майно. Однозначно, це був піар-хід перед виборами і цього тодішній режим не приховував. Навіть перша інформація про нього пішла як реклама пропрезидентського блоку „За ЄдУ”. Указ був недосконалим, заходив у суперечність з іншими актами, але ще до тепер церковні лідери використовують його як аргумент.

У червні 2005 році Віктор Ющенко на зустрічі з членами Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій поставив вирішення майнового питання як центральне у відносинах держави і конфесій, що дуже обнадіяло церковних лідерів. За кілька днів після того він дав завдання головам облдержадміністрацій вирішити майнові проблеми Церков та жити з ними у мирі. Тоді справа знову зрушилася з місця. Проте осіння політична криза 2005 року призупинила цей процес.

ОБСЄ поставила перед Україною вимогу врегулювати це питання. У відповідь у травні-червні 2006 року було запропоновано чорновий варіант законопроекту, який, на думку експертів, робили щоби поставити галочку. Наразі до нього ніхто не повертався.

У 2006-2007 рр. депутати Верховної Ради Володимир Стретович, Олександр Турчинов та інші запропонували законопроекти, які мали врегулювати земельно-майнові проблеми релігійних організацій. Але тодішня коаліція, як і численні депутати опозиції, виявилися байдужими до справ віруючих. Символічно звучав виступ депутата-соціаліста, що віруючим майно і земля не потрібні, вони потрібні церковним єрархам для їх меркантильних цілей. Весною 2007 року народні обранці зарубали законопроект, який накладав мораторій на приватизацію екс-культового майна, яке ще перебуває у державній та комунальній власності.

У липні цього року лідер партії «Християнсько-демократичний союз» Володимир Стретович звернувся до Президента України з проханням, щоби той видав указ про мораторій на приватизацію екс-культового майна. І не відомо чи й спроба буде вдалою, оскільки нинішнє керівництво Секретаріату Президента до таких справ ставиться з не надто великою увагою. Як стало відомо, близько місяця цей документ поневірявся по кабінетах, а й досі по ньому не прийнято жодного рішення-реакції. А перед виборами це був би непоганий шанс для глави держави повернутися до виконання ним же даних зобов’язань щодо повернення майна Церкві і тим самим зробити непоганий піар-хід. Тим більше, що Церкви законно жаліються, що В. Ющенко не виконав взятих перед релігійними організаціями зобов’язань про повернення майна.

Натомість, за другого урядування Віктора Януковича відновилася традиція фаворитизації УПЦ (МП), якій однозначно частіше передавалося майно і виділялися земля під будівництво нового. Передача їм екскультового майна проходить без ексцесів, на противагу іншим конфесіям, які мають проблеми з цим. Так вже другий рік триває конфлікт довкола Катерининської церкви в Чернігові, яку влада передала у користуванні громаді УПЦ КП, але цього не допускають пікетувальники з УПЦ (МП). Як виняток можна назвати лише громадський конфлікт довкола Києво-Печерської лаври, яка за сприяння віце-прем’єра Дмитра Табачника все більш і більш переходить у користування УПЦ (МП). До слова, передаючи майно одній з Церков, цей чиновник, якого призначили головою урядової комісії з повернення культового майна, не гребує забирати майно в інших Церков. Зокрема, знову виникла небезпека над одним з корпусів Свято-Михайлівського монастиря УПЦ КП, куди хочуть переселити муніципальну телестудію, на приміщення якої на Хрещатику, подейкують, поклав око рідний брат Д.Табачника.

Що робити або а в той час у замку


Будівлі, які були зведені для молитви і богослужінь, логічно, що мали би належати релігійним організаціям. І все, що було за радянських часів націоналізоване, мало би повернутися його колишнім власникам. Але як їх визначити? І куди дівати тих, хто зараз перебуває у цих приміщеннях? Бо йдеться не лише про колишнє культове майно, але й про інше екс-церковне добре, наприклад, монастирські келії, приміщення парафій чи єпархій.

І в той час, коли церковники, урядовці та представники освіти і культури визначають право на цю нерухомість, вона тихенько потрапляє до рук бізнесменів, руйнується і перебудовується. Державні ж мужі вимагають від Церков соціального служіння та розповідають їм байки про те, які вони потрібні і як держава про них дбає.

Тарас Антошевський, експерт АСД
оригінально текст розміщено на порталі ProUa

1 коментарі

Илья 28 октября 2007 16:18
Довгий час держава ніяк не хоче повернути Дім молитви євангельських християн-баптистів с.Тарасівці, Новоселицького району, Чернівецької області. Сьогодні він використовується як будинок культури. Якщо це можна назвати - використовується. Сказали: побудуємо новий будинок культури, віддамо стару будівлю. Але це мабуть відбудеться років через сто. Як і за часів радянських, віруючі і сьогодні безправні ...

codru@ukr.net
Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии