Є багато різних законів. Є Закон Божий, даний раз і назавжди, і є закони, написані людьми. Багато законів – гарних і різних. Усі наші церкви живуть і діють за «Законом про свободу совісті та релігійних організацій», прийнятим в Україні ще 1991 року. Цей закон виявився напрочуд вдалим. Свобода совісті перестала бути порожнім звуком. Про це говорять і самі керівники церков.

Але все, що робить людина – рано чи пізно стає непридатним, потребує змін. Настав час змінювати і цей закон, робити його більш сучасним. Однак усе, до чого доторкається рука українського чиновника, кінчається однаково – конфузом та провалом. Починаючи з 1996 року, Державний комітет у справах релігій намагається переписати заново старий закон, і щоразу Верховна Рада повертає його назад. І от недавно цей комітет склав ще один проект. Результат перевершив усі сподівання. Новий закон вийшов настільки «прогресивним», що подекуди навіть закони СРСР виглядають у порівнянні з ним зразком демократії.

Над цим можна було б і посміятися, але чомусь не смішно. Те, що сьогодні відбувається навколо українських церков, настільки зловісно і загрозливо, що новим проектом закону зацікавився навіть Комітет Верховної Ради по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю. Подумайте тільки – це ж який закон про релігійні організації треба скласти, якщо їм змушений займатися Комітет по боротьбі з корупцією й організованою злочинністю?

Про що ж іде мова в проекті нового закону? Чого хочуть його автори? Відповідь проста. Вигнати церкви з лікарень, в'язниць і будинків для людей похилого віку, налаштувати обивателів проти віруючих, поставити різні церкви в нерівне становище, відібрати у дітей можливість навчатися в недільних школах, дати чиновникам владу над церквами – ось мета цього закону. Розділяй і володарюй – от головний принцип української влади.

Без останньої надії

Коли людині добре, вона рідко думає про Бога. Тільки коли ми щось втрачаємо, починаємо розуміти це. Але Бог добрий до нас – навіть останній грішник може одержати прощення. Навіть на порозі смерті можна ще врятуватися.

Віра в Бога – це остання надія для хворих і помираючих. Дуже часто лише ця віра дає сили тим, хто потрапив до в'язниці, але вирішив зійти з кривої доріжки. Сьогодні церкви мають право за власною ініціативою проводити обряди та богослужіння у в'язницях, лікарнях та будинках для людей похилого віку. А тепер цього не буде. Священик зможе провести обряд у цих місцях тільки на прохання людини, яка перебуває там. Що це означає? Начальникам в'язниці чи лікарні не потрібен зайвий клопіт. І що менше тут ходить усяких священиків – то менше проблем. Так міркує будь-який чиновник. Ув'язнений, який вимагатиме до себе священика, ризикує потрапити не на богослужіння, а в карцер. Хворий, котрий залежить від лікаря, теж не завжди ризикне сваритися з ним.

Новий закон хоче відібрати останню надію в тих, кому вона так потрібна – у хворих, у злочинців і старих. І дати ще більший простір хабарникам у погонах чи білих халатах. Адже що заважає начальнику в'язниці не допустити до ув’язнених православного чи протестантського священика, зате пропустити за гарний хабар яких-небудь сатаністів?

Розділяй і володарюй

Навіть радянська влада не дозволяла собі так по-диявольському стравлювати між собою віруючих і невіруючих, а тим більше не намагалася наживатися на вірі.

Новий проект закону начебто спеціально створювався саме для цього. А може, і справді, спеціально?

Починається все вже при реєстрації церкви чи громади. Одну церкву можуть зареєструвати за місяць, іншу – за три місяці, якщо якийсь чиновник вирішив, що йому необхідний ще якийсь папірець. А може, і шість місяців замість одного. Вже при реєстрації влада поділяє церкви на «білі» і «чорні».

І це тільки початок. Сьогодні, щоб зареєструвати релігійну громаду в будь-якому місті чи районі, треба щоб вона мала не менше 10 засновників. А за новим законом, якщо його приймуть, треба буде мати не менше 25. Це удар не тільки для нових в Україні церков. У важкому становищі опиняться, наприклад, католики, що не зможуть зареєструватися десь у Донбасі, чи навіть православні Московського патріархату в окремих містах і селах Західної України. Чому це так важливо? Без реєстрації громада не вважається юридичною особою і не зможе орендувати приміщення для богослужінь. Єдиний вихід – збиратися у приватних квартирах. Але ж така громада, включаючи дітей, приїжджих та недієздатних, може налічувати 30-40 осіб. Тепер уявіть собі – повертається додому після роботи звичайний робітник, лягає на канапу подрімати, а ж тут у нього над головою гримне хор з десятків голосів, що розспівує псалми. Добре, якщо це людина терпима та розуміюча. А як ні? Конфлікт неминучий. Виходить, те, чим займаються віруючі – уже не богослужіння, а «порушення громадського порядку». І якщо скандальні сусіди викличуть дільничого, то будуть цілком праві. А члени церкви ніяк не зможуть довести міліціонеру, що вони дійсно віруючі, а не хулігани – адже реєстрації в них немає. А отже, немає і документа. Можна навіть 15 діб одержати. До речі, навіть за СРСР для реєстрації громади було достатньо 20 засновників.

Якщо новий закон буде прийнято, то чиновники, що реєстрували релігійну організацію, одержать право подавати в суд, щоб цю реєстрацію скасувати, якщо буде встановлено, що засновники надали на реєстрацію документи, що містять недостовірні відомості. Такими відомостями може виявитися, наприклад, помилка у вашій домашній адресі, що її було зазначено у документах. Та мало до чого можна причепитися! І тоді прощавай реєстрація? А можливо, вам запропонують «домовитися». За невелику суму. Чи за підтримку потрібної партії на виборах.

Їм би цю Біблію взяти й скасувати…
Одне слово може змінити весь документ. Зі словами треба бути дуже обережними. А можна навпаки – спеціально все заплутати й крутити законом як завгодно.

От взяли й у статті закону, де говорилося про право релігійних організацій створювати навчальні заклади для релігійної освіти дітей та дорослих, замінили слова «дітей та дорослих» на слово «віруючих». І відразу ж усі представники церков забили тривогу. Тому що на практиці це може поставити поза законом недільні школи для дітей. Самі подумайте, навіщо було змінювати ясне і чітке визначення зі старого закону на загальний термін «віруючі»?

Експерти з апарату Верховної Ради та інші фахівці звертають увагу на те, що в проекті нового закону використовуються дуже розмиті й нечіткі терміни. Навіть таким поняттям, як «церква» і «релігія», надається вельми спірне та суперечливе визначення. Тому, любі члени церкви, не дивуйтеся, якщо завтра прийде дядько з портфелем і законом у руках і доводитиме вам, що ви взагалі не церква.

Комітет зі справ релігії вимагає собі в законі дедалі нових повноважень. Які ще їм потрібні повноваження? Їх і так уже більше ніж досить. Може, їм потрібні повноваження переписати Біблію? Чи скасувати Новий Заповіт?

Християнські демократи організували опір

Першими, хто виступив на захист свободи совісті та релігійних організацій, були ті, кому це і призначено. Ще 8 жовтня 2002 року партія Християнсько-Народний Союз організувала в Києві круглий стіл за участю уповноважених представників усіх провідних українських церков – православних Київського та Московського патріархатів, католиків та греко-католиків, євангельських християн-баптистів та інших. Результатом наради стала резолюція, що вимагає від Верховної Ради не приймати загрозливий для усіх віруючих закон.

Крім того, представники церков вирішили, що необхідно створити постійний комітет із представників церков для співпраці з Верховною Радою.

Перший результат уже є. Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю одноголосно ухвалив рішення, що новий закон «створює додаткові умови для різних зловживань та корупційних дій з боку посадових осіб виконавчої влади» у сфері свободи совісті. Закон не пройшов. Але він може пройти наступного разу.

Февраль 2003 року
Газета "Християнський Демократ"

Страсти по закону