Юрко Дорошенко,
політолог

Останнім часом Віктор Ющенко, разом із Секретаріатом Президента України, очолюваним невтомною Вірою Ульянченко, яка достойно замінила закарпатського "сантехніка", включилися у неформальні президентські виборчі перегони. Про це свідчать, як численні біг-борди, альтернативні наради з регіональними керівниками, виступи в ефірах наближених до Банкової спікерів, так і розгортання широкого обговорення чергового Ющенківського варіанту Конституції – такої собі "піар фішки" процесу.

Бажання Віктора Ющенка поборотися за другий президентський термін, навіть із таким сміховинним рейтингом, можна ще зрозуміти: по-перше, за п’ять років людина приростає до головного крісла країни, а, по-друге, не кожний здатний красиво та вчасно піти (як колись це зробив Леонід Кравчук).

І тут виникає одна проблема... Вона полягає у тому, що вся виборча стратегія Ющенка будується чомусь на принципі не "За Ющенка!" (як би мало бути), а "Проти Тимошенко!". Складається враження, що головне завдання не продемонструвати, що зроблено за п’ять років президентства та пояснити народу, що ще планується зробити, а задавити Прем’єр-міністра України, виштовхнути її з лідерів перегонів.

Численні ветування економічних, антикризових рішень Кабміну стали основною забавою лідера нації. Їх мета в одному – зв’язати руки главі уряду та будь якою ціною не дати їй ефективно боротися зі світовою економічною кризою. Найменші успіхи Тимошенко сприймаються в Секретаріаті Президента, як надзвичайна ситуація, а зростання рейтингу - як катаклізм світового масштабу. Боротьба ведеться не на життя, а на смерть. Ющенко, як Данко, готовий віддати серце, за те, щоб Тимошенко не стала Президентом.
Із Юлією можна не погоджуватися, вона (а точніше її авторитарний стиль керівництва) може не подобатися, але не можна заперечувати, що Тимошенко єдина б’ється за цю країну. Вона, як захисник Брестської фортеці, не здається. Звичайно, можна знайти різні мотиви та вплести парадоксальні пояснення кожному факту та кожному вчинкові. Але, як казали класики, правда життя в спробах об’єктивного сприйняття.

Занадто велика емоційність Юлії Тимошенко може когось дратувати, обурювати. Але не можна забувати, що вона хоч і залізна, але леді. Не варто засуджувати жінку за те, що вона щиро прагне змінити хоч щось у країні на краще. У державі, де один мудрий чоловік втікає від проблем у світ історії та минувшини, а другий кремезний чоловік набундючився, як східний мислитель і чекає, коли до нього припливе президентство. Якщо першого нічого не хвилює, крім рідних кумів, то другий турбується за те, щоб не відібрали державну дачу та щоб часом не прогнівилася Москва.

Аналіз агресивної інформаційної кампанії Секретаріату Президента та поведінка самого Віктора Ющенка дають підстави вважати, що нинішній глава держави вмонтований у загальну виборчу стратегію Віктора Януковича та Арсена Яценюка. Не виключено, що такою послугою Віктор Андрійович виторговує гарантії свого подальшого безбідного та спокійного існування у цих двох кандидатів. Він бореться з Юлією Тимошенко, а вони прийшовши до влади дають можливість спокійно розводити бджіл у Нових Безрадичах. Зрозуміло, що Ющенко здатний, потовкшись по базовому для Тимошенко електоратові Заходу України, знов поексплуатувавши патріотичну тематику, відібрати у неї частину голосів. Цим він розчищає дорогу двом „Я”: Януковичу та Яценюку.

Про те, що на самій Банковій ніхто не вірить у президентську перспективу Ющенка свідчить навіть виступ секретаря РНБО Раїси Богатирьової напередодні Дня Незалежності у Батурині, а також інших представників його оточення. Про Віктора Ющенка говорили так, як хвалять людину, яку відправляють на пенсію. Головний лейтмотив спічів: такого щирого українця на посаді Президента країни вже не буде...

З цим, звісно, важко не погодитися. Ніхто не відбере від заслуг третього Президента: вшанування жертв Голодомору, відбудований Батурин, Мистецький арсенал, повернення історичних постатей у суспільну свідомість, консолідуючі, хоч і непрофесійні, спроби у середовищі Українського православ’я та інші вкрай важливі дії. За це Ющенкові варто було б поставити прижиттєвий пам’ятник. Також зрозуміло, що цім ніколи не займатиметься той же Віктор Янукович. Із ним усе зрозуміло – там Ахматова з Ахметовим переплелись навічно.

Можливо, це на такому рівні не хвилюватиме Юлію Тимошенко, яка зорієнтована більше на економіку. Але також, однозначно, що від гуманітарної галузі є далеким космополітичний Арсен Яценюк. І якщо брати за цими критеріями, то Юлія Тимошенко більше проявила себе як прихильниця української культури, ніж Арсен Яценюк із його зверхнім ставленням до всього вітчизняного.

Оскільки саме Яценюк є незмінною симпатією Ющенка та його дружини Катерини, варто зупинитися на ньому докладніше. Прикладом його неповаги до рідного може бути історія, яку автору цих слів розповів очевидець. Якось приїхав до Криму на якусь нараду Яценюк, ще будучи міністром закордонних справ. Як водиться, після заходів, разом із Президентом місцеве керівництво та міністри пішли пообідати до "крутого" ресторану. Під обід, за українським звичаєм, годиться перехилити чарку.

Мого знайомого дуже вразила картина: Арсен Яценюк, закинувши ногу за ногу попросив щоб йому принесли винну карту. Коли він побачив, що там лише марочні вітчизняні, кримські вина, з великим незадоволенням і апломбом вилаяв офіціанта: хіба це винна карта, мовляв, що у вас немає нормальних, французьких вин?

Виявляється багаторічні масандрівські вина, якими смакували навіть царі, є "ненормальними" для молодого вихідця з Чернівців. Цей випадок, як на мене, характеризує не лише гастрономічні уподобання Арсена Петровича, не лише показує його, як "великого понтовика", але засвідчує зверхність до всього вітчизняного. І хоч нині він змушений на людях не вилазити з вишиванки, сидить вона на ньому більш ніж комічно. Отож, Вікторові Ющенку варто було б подумати, за кого він бореться проти Тимошенко, марнує власний шанс увійти в історію достойно. Його два "Я" в українській абетці є останніми літерами.