- Вы натурал или гей?
- Чего?
- Ну, вы сексуальное большинство или сексуальное меньшинство?
- Я - сексуальное одиночество.

Цей інтелектуально невибагливий анекдот (вибачте, цитую в оригіналі, як почув) спадає на думку, коли чую тиражовану передвиборчу позицію (чи то пак - позу?) – „я проти всіх”!

Така позиція чомусь часто супроводжується певною бравадою. Майже сосюринським: я проти всіх – стріляй!

При цьому кожен, хто не бажає визначитися між Януковичем і Тимошенко претендує на роль такого собі „сексуального одинака”.
Наскільки така поведінка є ідейно цнотливою – велике питання...


Свого часу запущена Віктором Ющенком (мов бацила свинячого грипу) констатація громадянської імпотенції, стане достойним надгробком над його колись перспективній державницькій кар’єрі. Але справа не лише в Ющенкові, який бачить себе в обозі регіоналів. Не тільки в його подальшій долі. Якщо „Баба Яга проти”, то нехай собі далі товчеться у хоружівській ступі! Ющенку-президентові ще надійде повістка на суд історії.
Проблема в іншому. Не в персоналіях.

Так сталося, що на 19-му році Незалежності України президентські вибори залишаються визначальними для долі країни. Схід, чи Захід, Янукович, чи Тимошенко – нині доведеться обирати українцям. Світоглядність вибору з часів Помаранчевої революції нікуди не зникла. А теза „проти всіх”, як не крути, є виборчою технологією для приведення до влади лідера Партії регіонів.
Мені донедавна здавалося, що це розуміють усі, бо тут достатньо простої арифметики. Голосувати „проти всіх” можуть люди з Центру та Заходу України. Це протестний електорат, але разом із тим, це і потенційні виборці Юлії Тимошенко. Вони ідеологічно близькі до позиції глави Уряду.

Люди розчаровані сварками серед представників помаранчевого табору. Вони п’ять років тому підтримали Ющенка, але так і не отримали бажаного результату. Натомість, виборці Януковича – мобілізовані. Схід і Південь України прагне реваншу за 2005 рік. А тому нелюбов до Ющенка переходить на Тимошенко, як на політика, який продовжує відстоювати ідеали Майдану. „Проти всіх” – це за Януковича! – гасло реальне. Видатний борець за волю України, багатолітній в’язень радянських концтаборів Левко Лук’яненко так і сказав автору цих рядків: „люди, які хочуть голосувати „проти всіх” не знають елементарної арифметики, вони не розуміють, що цим підіграють Януковичу”.

Хоча мені важко повірити, що людина, яка цікавиться політикою може цього не розуміти, як і не вірю в те, що людина з вищою освітою не знає арифметики...


Особливо дивно чути „противвсіхство” від колег-журналістів. Ось нещодавно в рідній для мене „Україні молодій” прочитав колонку прекрасного журналіста та шанованого мною Дмитра Лиховія, яка зветься „Скажу чесно...”, де він довірливо зізнається: „післязавтра оберу третю графу і вперше в житті проголосую „проти всіх”.
Знаю Дмитра, як людину принципову, а тому не вірю, що на таку його позицію вплинула заангажованість редактора „УМ”, мого однофамільця Михайла Дорошенка, який, як відомо, є близьким другом Віктора Ющенка.

Саме тому дозволю собі заперечити Дмитрові – це не чужа боротьба для нас, це боротьба за Україну. Бо ж я також відношу себе в команді Юлії Тимошенко, до когорти проукраїнських „томенків” (означення Д. Лиховія) і знаю, що таких чимало. В нинішньому оточенні Юлії Тимошенко майже всі ті, хто стояли на Майдані. І вони не змінили своїх поглядів. Невже Віктор Ющенко краще любіть Україну, ніж Іван Драч, Дмитро Павличко, Левко Лук’яненко, Іван Дзюба, Мирослав Попович, Ніна Матвієнко, Юрій Щербак, Богдан Горинь, Ігор Юхновський, Юрій Мушкетик, Олег Чорногуз і багато інших? Та зрештою, духовні лідери: Патріарх Філарет, кардинал Любомир Гузар і митрополит Мефодій?

Дмитро пише, що нібито настав „час показати свій свідомий відсоток – відсоток тих, хто не хоче бути гарматним м’ясом для жодного з боків цієї страшної барикади”. Але ж ми це в історії проходили! Третя графа в бюлетені на цих виборах по-народному зветься – моя хата скраю.

Варто пригадати, хоча б те, чому програв заслужено піднятий на п’єдестал Віктором Ющенком (і тут треба віддати йому належне) гетьман Іван Мазепа. Тоді не вся козацька старшина підтримала гетьмана у боротьбі за західний напрямок розвитку тодішньої України. Одні відверто пішли на прислужництво Петру І та Меншикову, а інші – зайняли вичікувальну позицію. Тобто проголосували „проти всіх”. Як наслідок – наш народ втратив державність. А діти й онуки тих, хто стояли осторонь, які „голосували проти Мазепи та Петра”, стали кріпаками. Бо ж відомо, що під час війни найбільше страждають не ті, хто знаходяться на якомусь із боків конфлікту, а „нейтральне” населення. Крайні хати горять, та ще як!

Дмитро висловлює позицію, що і Янукович, і Тимошенко для України - зло, от тільки одне більше, а інше – менше. А „дорослим” людям не варто забруднювати себе таким вибором. Це також уже відбувалося. Подібну „сексуальну самотність” свого часу проповідував Володимир Винниченко, замаскувавши за концепцію „чесність із собою”. Для Винниченка письменника – це можливо було б і добре, але не для Винниченка державного діяча. Результат його політичної діяльності 1917 року для України був фатальним.

Ще приклад з того ж періоду: пригадайте, як гетьман Павло Скоропадський 1918 року запрошував українців сформувати уряд і будувати Україну. Тоді пращури теперішніх „проти всіх” (тоді вони іменувалися соціал-демократами) честолюбно відмовилися (винятком були Микола Василенко та Дмитро Дорошенко). Заявили, що не працюватимуть разом із колишнім царським генералом! Скоропадському нічого не залишилося, як спертися на проросійські сили. Результат такого „умивання рук” теж був негативним. Вже із сучасної історії ми пам’ятаємо, як відвернулися РУХівці від Леоніда Кравчука, який пропонував їм владу. 1994 року програв і Кравчук і Чорновіл... А Президентом України став проросійський на той час Кучма.


У Дмитра є дивне бажання, щоб „переміг гірший сильніший”, але чесно. Як на мене, воно віддає мазохізмом і безпорадністю. Позитиву йому не додає навіть те, що Захер Мазох наш земляк зі Львова.

Політика – мистецтво можливого. Проголосувати проти всіх, а також відсидіти в хаті, це - віддати свій голос за Партію регіонів. Кожен має на це право, адже ми живемо в демократичній країні. При цьому варто розуміти, що Віктор Янукович у випадку перемоги на виборах, стане керівником України не п’ять, а на десять років. Таким собі завідуючим єнакіївською базою, що зветься „Україна”. І заради цього треба було тримати людей на Майдані п’ять років тому? Отже, знов стає актуальне гасло: голосуй, або програєш!

Що ж до „домашнього”, пасивного патріотизму, то прекрасний український поет Володимир Самійленко (який знав ціну тим, хто закликав бути „проти всіх”) писав так:

Наші предки колись задля краю свого
Труд важкий підіймали на плечі;
Я ж умію тепер боронити його
І служити, не злазячи з печі.
...Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти.