Проект


Світова фінансово-економічна криза позначилася на Україні найбільшою мірою. Започатковані у 2000р. тенденції економічного зростання та певного підвищення суспільного добробуту призупинені. За результатами 2009р., очікується падіння обсягів внутрішнього валового продукту на рівні 14-16%; інфляції – 23%; знецінення національної грошової одиниці – на 60%; реальної заробітної плати – на 12%. Вперше за останні 10 років скоротилися обсяги прямих інвестицій в національну економіку.
Така ситуація спричинена не лише світовою кризою, а насамперед – накопиченими внутрішніми проблемами: деформаціями структури національної економіки; низьким рівнем розвитку демократичних і ринкових інститутів; бідністю і критичною поляризацією суспільства; корупцією, яка пронизала всі суспільні відносини і перетворилася практично на єдиний результативний спосіб комунікації між державою та її економічними суб’єктами і громадянами.
Кризову ситуацію поглиблює постійна боротьба політичних сил навколо шляхів розвитку країни, а насправді – боротьба олігархічних груп за національні ресурси та їх використання у власних інтересах. Саме цим пояснюється відсутність політичної волі в наведенні в державі елементарного порядку та відкриваються можливості маніпулювання національними інтересами України з боку зовнішніх сил.
Отже, головну проблему України становить сьогодні не відсутність ресурсів і можливостей, а відсутність політичної волі, належного врядування, ефективної держави.
У загальному підсумку, поняття демократії, реформ, ринкової економіки, європейського вибору України дискредитовані. В суспільстві домінують негативні настрої, правовий нігілізм, соціальне відчуження. У світі наростає «втома від України». Реальними є загрози депопуляції країни, деградації її трудового потенціалу, критичного зниження життєздатності суспільства і закріплення України в числі нестабільних країн з відсталою економікою, бідним суспільством і слабкою державою, позбавленою авторитету і впливу на світовій арені.

Завдання Президента України за таких умов – пропозиція, просування та забезпечення виконання Програми дій, яка поєднує антикризові заходи із заходами створення передумов для наступного стійкого соціально-економічного розвитку країни та досягнення в осяжній перспективі цілей і пріоритетів, за які фактично проголосували українські громадяни в 1991р., підтримавши незалежність країни: запровадження в Україні європейських стандартів державного врядування і якості життя; утвердження України як повноправного члена європейської і світової спільноти, активного суб’єкта світової політики і світового розподілу праці. Ці стратегічні цілі і пріоритети залишаються незмінними.
Водночас, Україна має відмовитися від спроб форсованого набуття формалізованого членства в міждержавних об’єднаннях (за винятком торговельних союзів) – до розв’язання внутрішніх проблем, досягнення внутрішніх пріоритетів і суспільної згоди стосовно зазначеного членства. Такий крок буде чесним стосовно як українських громадян, так і світової спільноти.

Враховуючи зазначені вище загрози і критичний стан державного врядування, Президент, в ім’я збереження країни і виведення її на шлях стійкого розвитку, пропонує насамперед наступне.

1. Укладення Політичної угоди «Про невідкладні заходи із забезпечення ефективності дій влади в умовах кризи» – з метою оперативного формування конституційно визначених органів влади, відновлення дієздатності системи влади в цілому через створення правових підвалин політичної співпраці та безконфліктної інституційної взаємодії вищих владних інститутів (Президент, Парламент, Уряд), закладення правової основи процесу конституційного реформування, визначення засад і стратегічних цілей державної політики в різних сферах (тези основних положень Угоди додаються, Додаток 1).
Політична угода має бути підписана Президентом України, Головою Верховної Ради України, лідерами парламентських фракцій, головами Конституційного і Верховного судів.

2. Прийняття Закону України «Про особливості функціонування системи влади у кризовий період» (тези основних положень Закону додаються, Додаток 2). Створення, відповідно до згаданого Закону, Спеціальної законодавчої комісії, яка розроблятиме проекти законодавчих актів, що мають стратегічно важливе значення для розвитку країни (зокрема: «Про порядок підготовки і прийняття нової Конституції України», «Про Стратегію соціально-економічного розвитку України до 2025р.», «Про основи національної безпеки України», «Про основні напрями зовнішньої політики України» та ін.).

3. Укладення певного суспільного договору, що слугуватиме консолідації суспільства і влади, зміцненню соціальної солідарності і є необхідною передумовою виконання Програми дій, оскільки необхідною є згода всіх суспільних верств, державних і громадських інститутів на компромісні рішення, взаємні поступки та вжиття так званих «непопулярних заходів», що безпосередньо торкаються інтересів певних суспільних груп та інститутів.
Суспільним договором, зокрема запроваджується трирічний (2010-2012рр.) мораторій на:
• ініціювання референдумів з питань приєднання/не приєднання країни до міждержавних об’єднань, а також на висування будь-яких внутрішньополітичних чи зовнішньополітичних ініціатив з чутливих тем, які можуть дестабілізувати суспільство та/або негативно позначитися на міжнародному іміджі України;
• використання політичними силами зазначених тем та ініціатив у політичній боротьбі, включно з виборчими кампаніями;
• внесення змін до Конституції України та базових законів, що визначають головні засади внутрішньої і зовнішньої політики держави («Про основи національної безпеки України», «Про основні напрями зовнішньої політики України»).

Суспільний договір має бути підписаний Президентом, Прем’єр-міністром, Головою Верховної Ради України, лідерами парламентських партій, головами Вищого і Конституційного судів України, а також підтриманий (шляхом підписання чи публічного засвідчення підтримки) провідними політичними силами, основними структурами громадянського суспільства (професійними спілками, об’єднаннями підприємців і роботодавців (насамперед – учасниками Генеральної угоди)), журналістською спільнотою, громадськими об’єднаннями, що представляють інтереси різних суспільних верств і територіальних громад.

Головні напрями першочергових дій

Першочергові дії розраховані на 2010-2012рр. і спрямовані не лише на подолання явищ, спричинених світовою фінансово-економічною кризою, але й на розв’язання проблем, накопичених у країні через незавершеність трансформаційних перетворень, неефективність держави і поширення корупції. Ці дії не повинні суперечити заходам досягнення стійкого соціально-економічного розвитку і стратегічним цілям і пріоритетам України.

1. Відновлення дієздатності держави на основі
• максимального обмеження корупції, безумовного дотримання принципів законності насамперед вищими посадовими особами держави, політиками, суддями, керівниками правоохоронних органів і силових структур; обмеження імунітету (недоторканності) Президента України, народних депутатів, суддів відповідно до норм, прийнятих у європейській практиці; створення спеціального, нечисельного, але наділеного значними повноваженнями органу боротьби з корупцією;
• забезпечення справедливого і доступного судочинства, викорінення практики вибіркового правозастосування шляхом у т.ч. – судової реформи;
• скорочення кількості та чисельності центральних органів виконавчої влади (насамперед – зі спеціальним статусом), інших державних структур шляхом усунення дублювання функцій у межах започаткування адміністративної реформи та за умови збереження дієздатності державного апарату в цілому; підвищення ефективності роботи Кабінету Міністрів України в цілому та окремих міністерств шляхом насамперед: зосередження їх на виконанні політичних функцій і передачі повноважень адміністративного характеру органам виконавчої влади нижчих рівнів; запровадження інституту державних секретарів; підвищення ролі урядових комітетів і створення в Секретаріаті КМУ окремих підрозділів для забезпечення їх діяльності;
• скорочення чисельності та реорганізації Секретаріату Президента України з одночасним інституційним і кадровим зміцненням Ради національної безпеки та оборони України;
• забезпечення ефективного використання публічних коштів за рахунок, зокрема запровадження режиму жорсткої економії коштів, що використовуються на утримання вищих ланок державного апарату; перегляду і скорочення кількості програм, що фінансуються з державного бюджету та відповідно – скорочення кількості розпорядників бюджетних коштів; запровадження жорсткого контролю над використанням публічних коштів, кредитних, інвестиційних та інших залучень, що здійснюються державою або під державні гарантії, зокрема – шляхом модернізації системи управління державними фінансами;
• забезпечення максимальної відкритості і прозорості процесів підготовки і прийняття державних рішень та/або здійснення будь-яких дій, пов’язаних з (а) формуванням і використанням публічних коштів (насамперед: утримання державного апарату; державні замовлення та закупівлі; надання податкових та інших пільг окремим економічним суб’єктам; фінансове забезпечення соціальних і професійних пільг); (б) кадровими призначеннями на керівні посади центральних органів влади, судів, правоохоронних і силових структур;
• термінового завершення формування відкритих єдиних державних реєстрів, що є основою (а)захисту прав власності (державний земельний кадастр, державний реєстр речових прав на нерухоме майно); (б)скорочення соціальних витрат і контролю адресності соціальної допомоги (державний реєстр осіб, які мають право на соціальні пільги та/або соціальну допомогу);
• створення інституційних основ для проведення з 2012р. повноцінної адміністративної реформи; з 2015р. – територіально-адміністративної реформи, відповідно, реформи місцевого самоврядування та міжбюджетних відносин.

2. Забезпечення соціальної стабільності на основі

• безумовного виконання державою соціальних зобов’язань перед непрацездатними і вразливими суспільними верствами у поєднанні з упорядкуванням систем соціального захисту та пенсійного забезпечення – перегляду і скорочення кількості пільг і категорій пільговиків (насамперед за професійною ознакою), забезпечення адресності соціальної допомоги, запровадження відповідальності за незаконне отримання соціальних пільг; запровадження єдиного соціального внеску і створення єдиного фонду соціального страхування; започаткування реформи пенсійного забезпечення, зокрема – перегляду і скорочення кількості категорій «пільгових пенсіонерів», поступового підвищення пенсійного віку жінок;
• соціально справедливого розподілу податкового навантаження на всі суспільні верстви шляхом, зокрема відновлення прогресивної шкали оподаткування доходів фізичних осіб; запровадження податків «на багатство» і дворівневих тарифів на енергоносії, що використовуються в побуті та житлово-комунальні послуги тощо;
• збереження платоспроможності громадян шляхом, зокрема: започаткування процесу детінізації зарплат через зниження податкового тиску на фонд оплати праці; щоквартальної індексації зарплат, пенсійних і соціальних виплат; зниження до 5% ставки ПДВ на продукти харчування, товари першої необхідності, дитячого асортименту, ліки та лікарські засоби; встановлення неоподатковуваної частки доходів фізичної особи (неоподатковуваний мінімум) на рівні реального прожиткового мінімуму; запровадження практики стягнення податку на доходи не з окремої фізичної особи, а з сукупного доходу сім’ї; визначення неоподатковуваної частки доходів та/або податкових преференцій на основі розміру сукупного доходу в розрахунку на члена сім’ї.

3. Оздоровлення національної економіки шляхом

• запровадження та виконання програми відновлення і розвитку національної інфраструктури, перебачивши в її складі, зокрема проекти будівництва дорожньо-транспортної та комунікаційної інфраструктури, соціальної інфраструктури в сільській місцевості, будівництво житла економ-класу з наступним використанням його як службового та для надання в оренду, в т.ч. з викупом;
• активізації внутрішнього попиту на продукцію національних виробників (з використанням державного замовлення (закупівлі) як механізму реструктуризації національної економіки), збереження та підвищення платоспроможності економічних суб’єктів; підтримки підприємств, що здійснюють (здатні здійснювати) імпортозамінне виробництво;
• розвитку ринкових інститутів, усунення бар’єрів на шляху підприємництва, насамперед – малого і середнього; спрощення системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва; законодавче врегулювання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю;
• запровадження мораторію: на зміни податкової, дозвільної систем протягом 2011-2014рр; на перегляд результатів приватизації, здійсненої до 2009р. включно;
• цільової підтримки галузей, які (1) забезпечують роботу національної економіки та комунально-побутового сектору (паливно-енергетичний комплекс, транспорт); (2) мають мультиплікативний вплив на суміжні галузі (будівництво, машинобудування); (3) є важливими для забезпечення соціальної стабільності (сільське господарство, харчова, переробна, фармацевтична промисловість, торгівля); та обороноздатності країни (оборонна промисловість).

4. Забезпечення національної безпеки

• на міжнародному рівні: шляхом, зокрема ініціювання запровадження конкретних механізмів забезпечення гарантій безпеки України, задекларованих Будапештським меморандумом; просування ініціативи перетворення військової бази в Севастополі на міжнародний Центр миротворчих сил під егідою ООН;
• на національному рівні: з урахуванням ресурсних обмежень – призупинення виконання Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом, збереження змішаної системи їх комплектування з одночасним скороченням призову та завершенням процесу позбавлення ЗС невластивих функцій і структур; консолідація ресурсів на технічній модернізації (переозброєнні) визначених військових формувань.


Головні напрями дій із створення передумов стійкого соціально-економічного розвитку (заходи стабілізації і розвитку)

Заходи стабілізації і розвитку розраховані на 2010-2014рр. і полягають насамперед у визначенні пріоритетів, розробці та започаткуванні довгострокових проектів (програм), спрямованих на:

1. Забезпечення ефективності держави шляхом проведення адміністративної реформи, створення економічно необтяжливого державного апарату, здатного ефективно виконувати функції надання громадянам якісних управлінських послуг, правового та соціального захисту, забезпечення безпеки людини, суспільства, держави;
2. Формування підвалин інноваційної моделі економічного розвитку, конкурентоспроможної економіки, здатної забезпечити стійкий соціально-економічний розвиток, якісні робочі місця, високу оплату праці на основі, зокрема: стимулювання технологічного виробництва та запровадження енергозберігаючих технологій; покращення умов розвитку науки; збільшення частки оплати праці в собівартості продукції та у ВВП.

3. Розвиток людського капіталу, досягнення європейських соціальних стандартів: забезпечення доступності житла; підвищення ефективності систем освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, пенсійного забезпечення; покращення умов розвитку культури; зменшення диференціації доходів громадян і формування середнього класу, основу якого мають становити висококваліфіковані працівники (в т.ч. – освіти, науки, культури, охорони здоров’я), малі та середні підприємці.

4. Забезпечення національної безпеки, формування сильної зовнішньої політики на основі ефективності внутрішніх реформ, консолідації суспільства навколо спільних цінностей, єдності дій владних інститутів, їх прозорості та передбачуваності.

5. Підготовку інституційних засад для проведення адміністративно-територіальної реформи, децентралізації владних повноважень і публічних ресурсів відповідно до норм Європейської хартії місцевого самоврядування.

До 2013р. має бути розроблений проект Стратегії соціально-економічного розвитку України на період до 2025р. (Стратегії-2025). Для цього при Президентові України у 2010р. буде створено Національну комісію у складі спеціальних робочих груп незалежних експертів з огляду та оцінки стану справ у головних сферах державної політики та на цій основі – розробки зазначеного проекту. Складовими проекту мають бути, зокрема стратегії: структурної перебудови національної економіки; розвитку культури, науки та освіти; національної безпеки;
Проект Стратегії-2025 має бути розроблений і поданий до Верховної Ради України одночасно з проектом нової Конституції України та законів України «Про основи національної безпеки України» і «Про основні напрями зовнішньої політики України».

Заходи, визначені в цій програмі, Президент буде здійснювати, використовуючи всі свої повноваження та можливості: від безпосередньої участі у законотворчому процесі та кадрових призначеннях до досягнення домовленостей з Парламентом, Урядом, НБУ, профспілками, асоціаціями роботодавців, представниками органів місцевого самоврядування, іншими державними і громадськими структурами.
Усі ініціативи та дії Президента будуть відкритими і прозорими, практика видання указів і розпоряджень «не для друку» буде припинена, проекти суспільно значимих рішень і документів обов’язково проходитимуть громадські обговорення та фахові експертизи.


ПОЛІТИЧНА ОСНОВА ВИХОДУ УКРАЇНИ ІЗ КРИЗИ ТА НАСТУПНОГО СТІЙКОГО РОЗВИТКУ – ЕФЕКТИВНА ДЕРЖАВА

Стратегічна мета: запровадження в Україні європейських стандартів належного врядування; переорієнтація діяльності влади на задоволення потреб громадян.
Середньострокова мета: здійснення адміністративної реформи на засадах демократизації системи влади, підвищення її відповідальності, ефективності, відкритості та підконтрольності суспільству.
Короткострокова мета: відновлення дієздатності влади (держави) на основі насамперед обмеження корупції та забезпечення прийнятного рівня правозахисту і правосуддя.

I. Протидія корупції
Стратегічна мета: встановлення контролю з боку суспільства і держави над поширенням корупції в Україні; поступове зниження її рівня до характерного для постсоціалістичних країн Центральної і Східної Європи, які набули членства в ЄС; формування у громадській думці нетерпимості до корупційних проявів та їх заохочення.
Середньострокові цілі: ліквідація основних корупціогенних зон у діяльності органів державної влади та органів самоврядування; реформування судової системи. Відновлення на цій основі довіри громадян до держави та її інститутів.
Короткострокові цілі: обмеження можливостей корупційних проявів у діяльності органів влади, політичному процесі; створення ефективних законодавчих та інституційних підвалин боротьби з корупцією.

Першочергові дії

1. Публічне визнання на вищому державному та політичному рівнях того, що:
- корупція в Україні є проблемою номер один і реально загрожує її національній безпеці;
- корупція стала системним елементом державного та суспільного управління, справляє визначальний вплив на головні суспільні процеси (економічні, політичні, правові тощо), підмінюючи легальні форми суспільної комунікації; корупція рівною мірою поширена в діяльності як влади, так і опозиції, як провладних, так і опозиційних політичних сил;
- корупція є проблемою насамперед політичною, економічною, соціальною і лише останньою чергою – правовою; ключовим чинником результативності протидії корупції є політична воля керівництва держави;
- через системний характер корупція вимагає системного підходу до боротьби з нею, що передбачає поєднання профілактичних, правоохоронних і репресивних заходів;
- лише визнання цих передумов політичним керівництвом держави може забезпечити ефективну протидію корупції.

2. Розробка та реалізація органами влади, політичними силами, інститутами громадянського суспільства загальнонаціональної антикорупційної стратегії, з урахуванням наявних напрацювань.

3. Прийняття нових редакцій законів «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших нормативно-правових актів, необхідних для вдосконалення системи державної служби в Україні, врегулювання статусу та порядку проходження окремих видів державної служби. У законодавчих актах буде передбачено:
- закріплення вищих, ніж це є зараз, вимог до кандидатів на посади державних службовців, зокрема стосовно: рівня їх професійної підготовки, здатності до роботи з громадянами, їх об’єднаннями, посадовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування, ЗМІ на принципах законності, об’єктивності та відкритості;
- удосконалення порядку проходження державної служби. Прийняття на державну службу, просування державних службовців по службі, їх ротація будуть здійснюватися винятково відповідно до інтересів держави, з урахуванням рівня кваліфікації, ділових і моральних якостей державних службовців, їх професійних досягнень, а також володіння практичними навичками, необхідними для роботи на певній посаді;
- запровадження практики декларування майна (матеріального стану) всіма кандидатами на посади державних службовців, надалі – декларування прийнятими на державну службу особами щорічних доходів і видатків, як власних, так і найближчих родичів;
- чітке визначення для всіх категорій державних службовців (у т.ч. тих, які працюють у правоохоронних органах, судах або перебувають на військовій службі) етичних правил поведінки.
Доцільними є розробка і прийняття кодексів поведінки державних службовців, співробітників правоохоронних органів, суддів та ін., які базуються на положеннях міжнародно-правових актів у цій сфері. Кодекси мають визначати норми і стандарти поведінки та етики цих уповноважених на виконання функцій держави осіб, гарантії їх дотримання та відповідальність за їх порушення (зокрема запровадження дисциплінарної відповідальності, включаючи звільнення з посад, за порушення відповідних норм). Положення кодексів забезпечуватимуть інформування громадян про те, якої поведінки вони вправі очікувати від державних службовців, правоохоронців, суддів та ін.;
- порядок урегулювання конфлікту державних і приватних інтересів під час виконання державними службовцями повноважень, а також заходи із запобігання виникненню такого конфлікту;
- удосконалення підстав і порядку притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.

4. Законодавче врегулювання процедури притягнення до відповідальності за вчинення корупційних діянь вищих посадових осіб держави. Максимальне обмеження гарантій недоторканності посадовців (потребує змін до чинної Конституції України).

5. Створення спеціального антикорупційного органу з протидії корупції у вищих ешелонах влади, запровадження інститутів спеціального прокурора та спеціального слідчого у справах про корупцію вищих посадових осіб. Забезпечення максимальної незалежності згаданого органу від політичного впливу на його роботу (впливу інших органів державної влади та їх посадових осіб).
До компетенції антикорупційного органу буде віднесено:
• проведення досудового розслідування фактів корупційних правопорушень з боку таких осіб;
• вироблення єдиної державної антикорупційної політики;
• реалізацію комплексу заходів протидії корупції.

6. Забезпечення умов для реалізації принципу відкритості діяльності органів державної влади. Обов`язкове оприлюднення на офіційних сайтах органів державної влади вичерпної і точної інформації про порядок та умови звернення до них та їх посадових осіб, структуру таких органів, їх повноваження, результати діяльності.

7. Прийняття Адміністративно-процедурного кодексу України, положення якого чітко та повно визначать процедури управлінської діяльності.

8. Запровадження процедури оприлюднення інформації про корупціонерів. Законодавче врегулювання процедури оприлюднення у ЗМІ даних про факти притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб підприємств, установ, організацій, державних службовців, суддів, політичних діячів, які визнані в судовому порядку винними у вчиненні корупційних правопорушень.

9. Забезпечення особливо ретельного антикорупційного контролю над процесами прийняття рішень про державні замовлення (закупівлі), під час проведення конкурсів, тендерів, управління публічними фінансами.

10. Запровадження практики обов`язкових перевірок відповідними органами публічних заяв і повідомлень посадових осіб усіх рівнів, народних депутатів України, журналістів, інших осіб про відомі їм факти політичної корупції, вжиття за результатами перевірок передбачених законодавством заходів, обов`язкове публічне інформування про результати вжитих заходів.

Заходи стабілізації

1. Розробка та запровадження галузевих антикорупційних стандартів – єдиних для певної сфери правового регулювання правил поведінки, обмежень, заборон, які б унеможливлювали чи істотно зменшували ймовірність корумпованості відносин у цій сфері. Такими сферами, зокрема є сфери:
• політики (прийняття політичних рішень; законотворча діяльність)
• державної служби і служби в органах місцевого самоврядування
• здійснення правосуддя, правоохоронної діяльності
• бюджетного процесу і кредитування
• приватизації державного та/або комунального майна
• земельних відносин
• здійснення державних і комунальних закупівель
• ліцензування та реєстрації окремих видів діяльності
• експертизи та сертифікації продукції і послуг
• діяльності митної служби.

2. Розробка та запровадження процедури перевірки компетентними органами реальних витрат вищих посадових осіб держави, народних депутатів, суддів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування вищих рівнів, а також членів їх сімей, порівняно із задекларованими доходами. Запровадження кримінальної відповідальності за надання в деклараціях неправдивої інформації про майно, доходи та видатки.

3. Запровадження дієвих механізмів політичної відповідальності обраних посадових осіб усіх рівнів за політично корупційні дії; внесення відповідних положень до проекту нової Конституції України, а також – відповідних змін до чинного законодавства.

4. Автоматизація процедури прийняття рішень органами влади, зведення до мінімуму безпосередніх контактів громадян і представників юридичних осіб з державними службовцями, зокрема через запровадження системи електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

5. Надання будь-якій зацікавленій особі можливості контролювати автоматизовані процеси прийняття рішень органами державної влади через сучасні засоби комунікацій (ІТ-технології) із забезпеченням права оперативно реагувати на порушення своїх законних прав та інтересів.

6. Системна перебудова органів державної влади в частині здійснення повноважень в антикорупційній сфері. Чітке визначення компетенцію кожного із суб'єктів, які здійснюють заходи із запобігання і протидії корупції; усунення практики дублювання виконання цих функцій.

II. Судова реформа
Стратегічна ціль: забезпечення дієвості в Україні принципу верховенства права, створення національної системи судочинства відповідно до європейських стандартів.
Середньострокові цілі: забезпечення справедливого і доступного для кожного громадянина судочинства, прозорості діяльності судових органів, їх незалежності від інших гілок влади, відновлення суспільної довіри до судів.
Короткострокові цілі: посилення незалежності суду від адміністративного, політичного, економічного та інших видів впливу, вдосконалення процедурних норм розгляду судових справ з метою недопущення порушення прав громадян. Підвищення рівня професійності суддів і їх відповідальності за порушення закону, присяги та норм службової етики.

Першочергові дії
1. Внесення змін до законодавства України (через прийняття нових законодавчих актів чи внесення змін до чинних) з метою забезпечення незалежності судової влади, запобігання можливості втручання у здійснення правосуддя з боку посадових осіб інших гілок державної влади, підвищення компетентності суддів та їх відповідальності, підвищення впливовості органів суддівського самоврядування. Зміни передбачатимуть, зокрема:
• позбавлення голів судів процесуальних повноважень, які передбачають можливість втручання у розгляд суддями судових справ (вирішення питань відводів, подовження строків судового розгляду, передачі справи на розгляд до іншого суду тощо), а також права розподіляти справи між суддями;
• запровадження автоматизованого (за принципами випадковості та черговості) та уніфікованого для судів усіх рівнів порядку розподілу справ у всіх видах судових процесів (адміністративному, цивільному, кримінальному, господарському);
• забезпечення єдності судової системи України через законодавче запровадження однакових для всіх видів судів організаційно-процесуальних засад діяльності, єдиних підходів до підбору суддівських кадрів, дисциплінарної практики, зокрема надання роз'ясненням Верховного Суду України з питань застосування законодавства обов’язкового характеру для судів загальної юрисдикції;
• суттєве вдосконалення процедури судового розгляду; спрощення судового процесу, забезпечення його прозорості та вирішення справ у розумні терміни;
• уніфікацію судової процедури розгляду різних категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних), що дозволить зробити правосуддя більш доступним і підвищить ефективність судового захисту громадянами та юридичними особами їх прав і законних інтересів;
• посилення ролі органів суддівського самоврядування в питаннях організації діяльності судів, забезпечення незалежності суддів, убезпечення суддів від стороннього впливу і втручання, соціально-побутового забезпечення суддів; законодавче віднесення до компетенції органів суддівського самоврядування (Ради суддів України) вирішення питань про призначення суддів на адміністративні посади в судах;
• посилення законодавчих гарантій належного матеріально-технічного забезпечення суддів, кардинального покращення фінансування судової влади. Прийняття з цією метою спеціального Закону України «Про фінансування судової влади», яким буде визначено механізм і нормативи фінансового забезпечення кожного рівня судів незалежно від спеціалізації;
• запровадження рівня фінансування судової влади у відсотках дохідної частини Державного бюджету України; забезпечення своєчасного рівномірного фінансування судів протягом бюджетного року; погодження проекту бюджету на наступний рік (у частині видатків на судову владу) з органами суддівського самоврядування;
• заміну Державного мита за звернення до суду на єдиний судовий збір, частина надходжень від якого гарантовано буде спрямовуватися на задоволення потреб судів; розмір судового збору залежатиме від складності судової справи, сторін правовідносин і виду судочинства (найменший – в адміністративному судочинстві, найбільший – у господарському);
• безпосереднє визначення в законодавстві гарантовано високого (з урахуванням соціально-економічної ситуації і можливостей держави), рівня оплати праці суддів залежно від рівня суду; рівень оплати праці суддів і працівників апаратів судів (особливо місцевого рівня) має забезпечувати достатні гарантії їх матеріальної незалежності, унеможливлювати поширення корупційних проявів у національній системі судочинства;
• запровадження прозорої системи оплати праці суддів; законодавче визначення розміру оплати праці суддів залежно від їх кваліфікації, вислуги років та ін., запровадження законодавчої заборони на встановлення суддям різного роду доплат рішеннями інших органів влад; негайне оприлюднення всіх раніше прийнятих рішень органів влади, якими встановлювалися подібні доплати і надбавки;
• запровадження практики декларування майна (матеріального стану) всіма кандидатами на суддівські посади, надалі – щорічне декларування особами, які зайняли ці посади, доходів і видатків, як власних, так і найближчих родичів;
• підвищення рівня компетентності судової влади; створення єдиного органу, відповідального за визначення кваліфікації і професійного рівня кандидатів на посади суддів і надання їм рекомендацій для призначення на посаду судді вперше та обрання безстроково, проведення кваліфікаційної атестації усіх суддів судів загальної юрисдикції; запровадження чітких, обґрунтованих критеріїв визначення кваліфікації судді (професійних здібностей, психологічних рис, моральних якостей, практичних показників діяльності); запровадження практики відкритого публічного конкурсу на зайняття посади судді;
• посилення відповідальність суддів за порушення закону, присяги та етики поведінки судді; запровадження механізмів притягнення суддів до відповідальності за порушення закону і зловживання правом судити, за якого суддівський імунітет не перешкоджатиме реальній відповідальності судді-порушника; створення в системі судоустрою постійно діючого органу з питань дисциплінарної відповідальності суддів місцевих та апеляційних судів – Дисциплінарної палати суддів України;
• законодавче унормування повноважень судових органів при розгляді питань, що стосуються нормотворчої діяльності вищих владних інститутів держави та їх посадових осіб.

2. Урахування у процесі підготовки проекту нової Конституції України необхідності внесення до нього положень, що передбачають:
• деполітизацію процесу призначення та обрання суддів на посади, позбавлення цих повноважень Президента України та Верховної Ради України і віднесення цих питань до компетенції Вищої ради юстиції;
• зміну принципів і механізмів формування Вищої ради юстиції, більшість якої мають складати діючі судді або судді у відставці;
• скасування повноваження згаданих вищих владних інститутів ліквідовувати або призупиняти діяльність судів, здійснювати адміністративні функції в судовій сфері.

Заходи стабілізації і розвитку

1. Реформування структури судової системи України з метою її спрощення та забезпечення доступності. Для цього у проекті нової Конституції України, чинному законодавстві буде передбачено:
• імплементацію в Основному Законі України міжнародних стандартів у сфері судового захисту прав і свобод особи, статусу судів і суддів, зокрема: визначення права особи на справедливий суд протягом розумного терміну незалежним і неупередженим судом; встановлення принципу верховенства права однією з підвалин судочинства, з відповідною можливістю винесеннями суддями рішень на основі цього конституційного принципу;
• запровадження інституту індивідуальної конституційної скарги як додаткового засобу захисту громадянами їх особистих конституційних прав.
• запровадження трирівневої системи судів (місцевий суд, апеляційний суд, Верховний Суд України), яка відповідає вітчизняним правовим традиціям, базується на адміністративно-територіальному устрої України і відбиває три стадії розгляду судових справ (розгляд справи по суті, апеляція, касація);
• підвищення ролі Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, надання йому права законодавчої ініціативи з питань здійснення правосуддя, а його рішенням – статусу судового прецеденту;
• підвищення вікового цензу для зайняття посади професійного судді з 25 до 30 років, запровадження практики відкритого конкурсного відбору кандидатів на посаду судді та проходженням спеціальної підготовки цих осіб перед зайняттям посади судді;
• об`єднання господарських судів із судами загальної юрисдикції зі створенням у загальних судах палат з господарських спорів. Здійснення для цього відповідних підготовчих заходів, зокрема – уніфікації матеріальних норм у галузі цивільного і господарського права шляхом припинення дії Господарського кодексу та врахування його особливостей в Цивільному кодексі України, об`єднання процесуальних норм з розгляду цивільних та господарських справ в одному процесуальному кодексі, з урахуванням специфіки розгляду останніх;
• прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу України, розробленого з урахуванням європейських стандартів.
2. Внесення змін до чинного законодавства України про судоустрій, які передбачатимуть, зокрема:
• законодавче розширення форм досудового урегулювання спорів; запровадження інституту мирових суддів, які обираються громадянами; удосконалення засад третейського судочинства (зокрема виключення можливості перебирання третейськими суддями повноважень місцевих судів); запровадження широкої системи процедур медіації (примирення), пробації та відновного правосуддя;
• забезпечення доступності і змагальності у сфері правосуддя шляхом створення ефективної системи безоплатної правової допомоги особам, які з тих чи інших причин не можуть самостійно захищати свої права та законні інтереси в суді, органах дізнання та досудового слідства, інших юрисдикційних органах; прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу», ратифікація міжнародно-правових документів з цього питання; гарантування права на безоплатну правову допомогу незахищеним верствам громадян не лише у кримінальному, а й у цивільному та адміністративному видах судочинства, з відповідним фінансуванням послуг фахівців у галузі права за рахунок коштів державного бюджету;
• удосконалення інституту адвокатури, підвищення вимог до кваліфікації адвокатів, запровадження ліцензування діяльності з надання юридичних послуг населенню та забезпечення контролю держави над цією сферою; запровадження інституту муніципальної адвокатури для надання правової допомоги членам відповідної територіальної громади;
• повернення системи органів виконання судових рішень до сфери судової влади – з метою підвищення рівня виконання судових рішень; створення умов для стимулювання добровільного виконання рішень судів; запровадження жорстких майнових санкцій за порушення цього обов’язку у разі застосування процедур примусового виконання.


3. Удосконалення системи конституційного правосуддя шляхом насамперед:
• зміни принципу формування Конституційного Суду України на засадах його деполітизації, виведення з-під впливу вищих владних інститутів і представлених у них політичних сил;
• визначення на законодавчому рівні процедур конституційного судочинства, зокрема термінів розгляду справ з урахуванням їх суспільної важливості;
• підвищення кваліфікаційних вимог до кандидатів на посади суддів Конституційного Суду, зокрема через впровадження таких критеріїв, як досвід роботи в судах вищої інстанції та наявність вченого ступеню за фахом.


III. Реформування системи правоохоронних органів

Стратегічна мета: створення ефективної, адекватної потребам суспільства і можливостям держави системи правоохоронних органів з метою забезпечення надійного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян; забезпечення дієвості принципу верховенства права.
Середньострокові цілі: зміна пріоритетів діяльності правоохоронних органів з каральних (правообмежуючих) функцій на правозахисні; суттєве підвищення професіоналізму і зниження рівня корупції правоохоронних органів; забезпечення належного цивільного демократичного контролю над їх діяльністю.
Короткострокові цілі: позбавлення правоохоронних органів невластивих їм функцій – обмеження їх діяльності винятково виконанням завдань із захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань; усунення можливості безпідставного втручання правоохоронних органів в економічні, господарські, фінансові та інші відносини, що можуть бути врегульовані без застосування заходів адміністративного або кримінального примусу.
Оптимізація структур і штатів правоохоронних органів відповідно до визначених завдань і функцій з акцентом на скорочення керівних ланок і спрощення системи управління; переорієнтація системи оцінки ефективності правоохоронної діяльності з кількісних показників на якісні.

Першочергові дії

1. Внесення змін до чинної нормативно-правової бази діяльності правоохоронних органів (у т.ч. відомчих нормативних актів), які передбачатимуть:
• розмежування діяльності правоохоронних органів і спецслужб – чіткий розподіл повноважень із запровадженням ефективного механізму взаємодії між ними;
• перегляд переліку завдань правоохоронних органів і позбавлення їх невластивих (зокрема, реєстраційних, дозвільних, ліцензійних) повноважень;
• чітке (обмежувальне) визначення функцій правоохоронних органів і їх перерозподіл між ними з метою усунення дублювання;
• предметну конкретизацію функцій прокурорського нагляду, посилення його ролі у сфері контролю за діяльністю правоохоронних органів (насамперед – дізнання і слідства); позбавлення прокуратури функцій досудового слідства та загального нагляду (потребує врахування у проекті нової Конституції України);
• здійснення відповідних структурно-штатних змін у правоохоронних органах;
• забезпечення доступу громадян до інформації суб’єктів правоохоронної діяльності (акти, процедури та ін.) через сучасні засоби комунікації;
• зміну критеріїв оцінки ефективності роботи правоохоронних органів з кількісних на якісні (наприклад, з кількості викритих злочинів або засуджених осіб, на оцінки стану громадської безпеки і правопорядку, визначені за об`єктивними, науково обґрунтованими критеріями).

Заходи стабілізації і розвитку

1. Підготовка і прийняття Державної програми реформування кримінальної юстиції на 2011-2014рр. на засадах, визначених Концепцією реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України №311 від 8 квітня 2008р.

2. Розробка і прийняття нових Кримінально-процесуального кодексу України, законів України «Про прокуратуру», «Про міліцію», «Про державну податкову службу в Україні» та інших законів відповідно до зазначеної Концепції.

3. Урахування передбачених Концепцією змін до Конституції України під час підготовки проекту нової Конституції України.

4. Послідовна реалізація в межах Державної програми положень Концепції щодо:
• гуманізації кримінального законодавства;
• удосконалення системи та механізмів демократичного цивільного контролю над органами правопорядку;
• перетворення Міністерства внутрішніх справ України на цивільне відомство з функціями та повноваженнями, відповідними змісту внутрішньої політики держави;
• перетворення міліції України на поліцейську структуру в складі МВС України відповідно до європейських стандартів;
• реформування (на підставі відповідного закону) внутрішніх військ МВС України;
• структурного реформування Головного слідчого управління МВС України в орган досудового розслідування у складі МВС України;
• реорганізації Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України в Державну міграційну службу України;
• передачі функцій досудового розслідування від податкової міліції Державної податкової адміністрації України та Державної митної служби до поліцейської структури МВС України;
• передачі функцій досудового слідства щодо розслідування корупційних правопорушень спеціально створеному антикорупційному органу;
• розвитку інституту місцевої (муніципальної) міліції, її функцій та повноважень, форм і методів діяльності, з урахуванням визначеної законодавством компетенції місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення громадського порядку і громадської безпеки;
• перетворення Служби безпеки України на орган спеціального призначення (спеціальну службу) із забезпечення національної безпеки України;
• перетворення кримінально-виконавчої інспекції Державного департаменту з питань виконання покарань на службу пробації відповідно до європейських стандартів;
• впровадження у службову діяльність працівників правоохоронних органів діяльність кодексів професійної етики – внутрішньовідомчих норм поведінки співробітників органів системи кримінальної юстиції та органів правопорядку;
• реформування пенітенціарної системи, в т.ч. її повноважень, функцій, організаційної структури, поширених практик діяльності на засадах європейських стандартів, зокрема, рекомендацій Ради Європи.

IV. Реформування системи влади та державного управління

Стратегічна мета: створення ефективної діючої, адекватної потребам і можливостям суспільства, прозорої і підзвітної громадянам системи влади та державного управління.
Середньострокові цілі: проведення повномасштабної адміністративної реформи; створення передумов для проведення територіально-адміністративної реформи, децентралізації владних повноважень і публічних ресурсів відповідно до норм Європейської хартії місцевого самоврядування.
Короткострокові цілі: підвищення керованості та ефективності системи органів виконавчої влади, зниження рівня впливу політичних процесів на діяльність державного апарату; створення передумов для проведення адміністративної реформи.

Першочергові дії

1. Запровадження засад стратегічного планування в діяльність системи влади; інвентаризація і перегляд усього масиву державних програм з метою скорочення їх кількості відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку та можливостей фінансування; визначення обмеженого числа пріоритетів діяльності влади з метою концентрації зусиль і ресурсів на їх реалізації; створення при Президентові України спеціальних робочих груп з огляду та оцінки стану справ у головних сферах державної політики та на цій основі – розробки проекту Стратегії соціально-економічного розвитку країни до 2025р. Така Стратегія має бути розроблена та подана до Верховної Ради України одночасно з проектом нової Конституції України.

2. Започаткування запровадження в органах центральної виконавчої влади автоматизованої системи підтримки їх діяльності (електронного врядування), яка стане основою ефективного управління, взаємодії і прозорого функціонування органів державної влади (з використанням практики розробки такої системи в Міністерстві оборони України).

3. Формування належної законодавчої бази діяльності органів влади та державної служби в цілому. Прийняття законів України:
• «Про Президента України», яким урегулювати порядок здійснення повноважень Президента України, статус апарату (Секретаріату) Президента та інших допоміжних органів, їх посадових і службових осіб;
• «Про центральні органи виконавчої влади», яким урегулювати кількість і повноваження зазначених органів;
• «Про внесення змін до Закону України «Про Кабінет Міністрів України» – з метою його узгодження з іншими законодавчими актами, що регулюють діяльність вищих владних інститутів;
• «Про державну службу» (нова редакція).

4. Приведення у відповідність до існуючого правового поля та оновлення нормативно-правової бази діяльності Фонду державного майна України як центрального органу виконавчої влади, з віднесенням до його завдань (з відповідним забезпеченням) утримання (в т.ч. охорони) та реалізації надлишкових земель, об`єктів, техніки і майна, одержаних від ЗС та інших військових формувань.
Запровадження на період дії Закону України «Про особливості функціонування системи влади у кризовий період» особливого порядку призначення та звільнення голови ФДМ, за якого керівник цього відомства призначається на посаду за поданням Прем`єр-міністра України одночасно (одним голосуванням) з членами Кабінету Міністрів України, і не може бути звільнений з посади без подання голови Уряду.


5. Здійснення підготовчих заходів до проведення реформи публічної адміністрації (адміністративної реформи):
• розробка нового проекту Концепції адміністративної реформи з урахуванням наявних напрацювань та затвердження його Верховною Радою (до кінця 2011р.); концепція передбачатиме:
• оптимізацію системи органів державного управління, скорочення кількості міністерств, центральних органів виконавчої влади, інших державних установ (на підставі результатів функціонального обстеження);
• зменшення кількості розпорядників коштів Державного бюджету, з метою обмеження можливостей для корупції та зловживання публічними ресурсами;
• заходи деполітизації, професіоналізації і підвищення престижу державної служби, законодавче розмежування політичних та адміністративних посад в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування всіх рівнів;
• переорієнтацію діяльності державного апарату на надання державних (адміністративних) послуг громадянам та юридичним особам.

6. Визначення в новому складі Кабінету Міністрів України посадової особи на рівні Віце-прем`єр-міністра, відповідального за проведення адміністративної реформи (тимчасова посада, на період підготовки і проведення реформи).

Заходи стабілізації і розвитку

1. Реалізація адміністративної реформи відповідно до ухваленої в законодавчому порядку Концепції та з урахуванням необхідності внесення відповідних положень до проекту нової Конституції України.
Головними пріоритетами та напрямами адміністративної реформи будуть наступні.
(1). Формування ефективної та стабільної виконавчої влади, а саме:
• завершення перетворення Кабінету Міністрів України на політичний орган: діяльність Уряду здійснюватиметься відповідно до стратегії, визначеної у Програмі діяльності; основна діяльність членів Кабінету Міністрів буде зосереджена в Уряді та у Верховній Раді, в т.ч. в парламентських комітетах; Кабінет Міністрів максимально передаватиме свої повноваження адміністративного характеру органам виконавчої влади нижчих рівнів;
• чітке розмежування політичних та адміністративних функцій і посад у виконавчій владі: посади членів Кабінету Міністрів України та заступників міністрів будуть політичними, для адміністративного управління в міністерствах будуть впроваджені посади державних секретарів міністерств, призначення на які здійснюватимуться на основі конкурсного добору;
• інституційне розмежування політичних та адміністративних функцій в системі виконавчої влади: міністерства будуть реформовані з метою їх зосередження на питаннях аналізу, формування та моніторингу політики; у виконавчій владі лише Кабінет Міністрів та міністри як члени Уряду матимуть право видавати нормативно-правові акти («зовнішньої дії»); відносини з громадянами та суб’єктами господарювання у виконавчій владі будуть зосереджені в урядових органах, підзвітних і підконтрольних міністрам;
• покращення процедур роботи Уряду: в роботі урядових комітетів будуть брати участь лише члени Уряду; при кожному урядовому комітеті буде утворено окремий апарат – підрозділ Секретаріату Кабінету Міністрів, який знаходитиметься в оперативному підпорядкуванні голови урядового комітету; для координації дій міністерств будуть запровадженні додаткові робочі механізми; процедура заочного візування проектів урядових рішень буде замінена на обговорення та погодження за допомогою внутрішньої комп’ютерної мережі та електронного документообігу;
• підпорядкування всіх органів виконавчої влади Кабінету Міністрів: державні комітети як вид центральних органів виконавчої влади будуть ліквідовані/перетворені на урядові органи; спеціальний статус у виконавчій владі буде збережений лише за Антимонопольним комітетом, Фондом державного майна, Службою безпеки, а також незалежними регуляторами природних монополій (останнім будуть забезпечені умови для незалежності, незаангажованості і прозорості діяльності шляхом паритетного представництва в їх складі зацікавлених сторін – держави, споживачів та виробників, залучення заінтересованих суб’єктів до процедури ухвалення рішень);
• упорядкування (стандартизація) структури міністерств: внутрішня структура апарату міністерства буде визначатися на основі ключових функцій (головних напрямів роботи) міністерства; обслуговуючі підрозділи апарату міністерства (канцелярія, відділ персоналу, бухгалтерія тощо, об’єднані в секретаріат) будуть утворюватися за однотипною структурою для всіх міністерств; будуть змінені підходи до територіальної організації виконавчої влади; у міністерств, як правило, не буде власних територіальних органів, найбільшу за кількістю та за чисельністю працівників систему складатимуть урядові органи зі своєю територіальною мережею.
• підвищення ефективності урядових органів: урядові органи будуть здійснювати спеціалізоване (вузькофункціональне) поточне адміністрування, тобто реалізацію законодавства через управління окремими підгалузями (служби), надання адміністративних послуг та управління державними підприємствами, установами (агентства), або здійснення контрольно-наглядових функцій (інспекції);
• забезпечення політичної нейтральності, відкритості професійності публічної (державної та муніципальної) служби;
• розмежування політичних і адміністративних посад в органах влади та органах місцевого самоврядування: політичними посадами в органах місцевого самоврядування будуть визнані посади місцевих голів і депутатів місцевих рад;
• запровадження обов’язкового відкритого конкурсного відбору для прийняття на службу та службового просування; вищі посади державної служби також обійматимуться за результатами конкурсу;
• законодавче встановлення вимоги позапартійності державних службовців і правових механізмів захисту службовців від незаконних політичних впливів;
• запровадження об’єктивної системи оцінювання держаних службовців, зорієнтованої на результат;
• реформування системи оплати праці державних службовців: заробітна плата в публічній службі буде наближена до оплати праці у приватному секторі; частка посадового окладу в оплаті праці складатиме не менше 80%, інформація про посадові оклади державних службовців усіх рівнів буде відкритою; буде продовжена диференціація оплати праці з урахуванням рівня відповідальності, забезпечене її швидке зростання на початку кар’єри, а також зменшення міжвідомчих розбіжностей;
• удосконалення системи управління державною цивільною службою: буде утворений незалежний колегіальний орган, до відання якого належатимуть: надання згоди на призначення вищих державних службовців; прийняття рішень стосовно порушення ними вимог щодо несумісності (конфлікту інтересів); здійснення дисциплінарного провадження стосовно вищих державних службовців.

(2). Зміцнення статусу громадянина у відносинах з органами публічної адміністрації:
• забезпечення простоти, раціональності і справедливості адміністративних процедур: на законодавчому рівні будуть закріплені процедурні права особи у відносинах з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, в т.ч.: право бути вислуханим до прийняття рішення; право доступу до матеріалів справи; право на допомогу і представництво; обов’язок органу мотивувати свої рішення та зазначати порядок оскарження;
• запровадження ефективного механізму адміністративного (позасудового) оскарження рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування: в урядових органах та органах місцевого самоврядування будуть утворені спеціальні апеляційні підрозділи із залученням до їх складу представників громадськості;
• спрямування діяльності органів публічної адміністрації насамперед на надання адміністративних послуг: будуть впроваджені нові організаційні форми надання адміністративних послуг («єдине вікно», «універсам послуг», «послуги через Інтернет») і стандарти якості послуг (на основі критеріїв результативності, своєчасності, доступності, зручності, відкритості, поваги до особи, професійності).

V. Конституційний процес

Зміни до Конституції України, внесені у грудні 2004р., розбалансували систему влади, створили постійне джерело конфліктів. Окремі положення Конституції вже не відповідають суспільним реаліям; за таких умов існує потреба в оновленні Основного Закону, найбільш оптимальним шляхом якого є розробка і прийняття принципово нового тексту Конституції України;
Стратегічні цілі: створення конституційних засад стійкого розвитку країни на основі європейських стандартів. Забезпечення ефективного функціонування в Україні системи влади на основі принципів демократії і верховенства права, прозорості і підзвітності суспільству, з метою створення умов для максимально повної реалізації конституційних прав і свобод громадян.
Середньострокова мета: прийняття нової Конституції України шляхом реалізації народом України установчої влади.

Першочергові дії

1. Розробка і прийняття Закону України «Про порядок підготовки і прийняття нової Конституції України»
Головні засади розробки і розгляду законопроекту:
• розробка законопроекту має бути здійснена Спеціальною законопроектною комісією за участю представників Президента України, Верховної Ради (всіх парламентських фракцій), Уряду, Конституційного та Верховного судів за обов’язкової участі на паритетних засадах науковців, експертів, представників інститутів громадянського суспільства;
• законопроект має пройти громадське обговорення, бути доопрацьованим з урахуванням його підсумків і внесеним на розгляд Верховної Ради України Президентом України;
• законопроект має бути прийнятий конституційною більшістю Верховної Ради України VI скликання, до завершення терміну її повноважень (або, в разі дострокового припинення її повноважень – на першій сесії нового складу Парламенту, обраного на позачергових виборах).

Заходи стабілізації

1. Проведення Конституційного процесу на основі прийнятого Закону «Про порядок підготовки і прийняття нової Конституції України». Прийняття нової Конституції України (конституційний процес має бути завершений до 2015р.)

Головні засади конституційного процесу
• конституційна реформа не обмежується частковим удосконаленням Конституції і не зводиться лише до реформування системи влади. Україні потрібна нова Конституція, яка відповідатиме потребам реформування у різних сферах – судовій, правоохоронній, місцевому самоврядуванні та ін. Нова Конституція має стати стимулом модернізації Української держави;
• у частині організації влади нова Конституція має базуватися на моделях, апробованих практикою розвинутих демократичних країн; з огляду на негативний досвід функціонування змішаної системи влади в Україні, що мала наслідком паралелізм і конкуренцію, доцільним є зосередження уваги на моделях президентської або парламентської республіки;
• питання вибору форми правління (президентська/ парламентська республіка) має бути винесене на Всеукраїнський консультативний референдум – оскільки нова Конституція має стати справжнім вибором народу, результатом реалізації його установчої влади;
• мають бути визначені параметри системи адміністративно-територіального устрою України і структури органів місцевого самоврядування – оскільки вони є основою формування єдиного простору надання адміністративних, освітніх, культурних, медичних та інших послуг громадянам і мають враховуватися під час реформування відповідних сфер;
• з метою уникнення політизації конституційного процесу, забезпечення високого фахового рівня підготовки проекту, врахування позицій різних суспільних верств, до підготовки тексту проекту Конституції мають бути обов’язково залучені науковці, експерти, представники інститутів громадянського суспільства, а сам проект має пройти всенародне обговорення;
• як завершальна стадія конституційного процесу має бути проведений Всеукраїнський референдум із затвердження нової Конституції України (за будь-якого варіанту її прийняття – Верховною Радою чи спеціально створеним органом, наприклад, Конституційною Асамблеєю);
• до перехідних положень нової Конституції має бути внесене положення про п’ятирічний мораторій на внесення змін до неї.


VI. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Стратегічна мета: формування раціональної за структурою, можливостями та ресурсами системи забезпечення національної безпеки, здатної до комплексного запобігання і протидії актуальним для України загрозам в інтересах громадян, суспільства, держави.
Середньострокові цілі: створення правових, організаційних і ресурсних засад для переходу системи забезпечення національної безпеки та її структур до етапу інтенсивного реформування і розвитку.
Короткострокові цілі: відновлення керованості системи забезпечення національної безпеки та її структур, припинення деградації Збройних Сил та інших військових формувань, кризових явищ в оборонній промисловості, забезпечення в межах жорстких ресурсних обмежень достатнього рівня дієздатності силових структур і можливостей для реструктуризації оборонних підприємств.

Першочергові дії
1. Підвищення ролі та ефективності Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України як головного координаційного органу з питань національної безпеки – з метою забезпечення збалансованості системи забезпечення національної безпеки (координації напрямів реформування та розвитку) та її керованості (координації застосування її структур, особливо у кризових ситуаціях). Для цього:
• зосередження функцій Апарату РНБО на організації комплексної протидії загрозам і кризовим явищам; Апарат РНБО має складатися з департаментів за наступними функціональними напрямами: комплексний аналіз загроз і визначення концептуальних засад забезпечення національної безпеки; комплексне планування та координація підготовки і спільного застосування структур системи забезпечення національної безпеки; комплексне забезпечення діяльності РНБО та її Апарату.
• запровадження ефективних механізмів взаємодії Апарату РНБО з органами державної влади у формуванні та узгодженні планів, координації спільних дій, оперативному обміні інформацією.
2. Розробка протягом 2010р., в рамках підготовки бюджету на 2011р., планів перехідних заходів у структурах системи забезпечення національної безпеки на 2011-2012рр. – з урахуванням невідкладних завдань, передбачених чинними програмами розвитку ЗС, озброєнь і військової техніки (ОВТ), іншими програмами реформування та розвитку зазначених структур; уточнення під час розробки зазначених планів для ЗС та інших військових формувань реальних потреб і можливостей з розбудови інфраструктури (в т.ч. фонду службового житла), а також з утилізації надлишкових ОВТ.
3. Розробка до кінця 2012р. перехідних середньострокових (на 2013-2015рр.) державних програм розвитку Збройних Сил і реструктуризації оборонної промисловості – із забезпеченням їх всебічного узгодження з іншими програмами соціального та економічного розвитку, відповідності зовнішньополітичному курсу та міжнародним зобов’язанням України.
Заходи стабілізації і розвитку
1. Розробка Стратегії національної безпеки на період до 2025р.; для цього – утворення у складі Національної комісії з розробки стратегії соціально-економічного розвитку України до 2025р. Спеціальної робочої групи з проведення комплексного огляду складових системи забезпечення національної безпеки (із урахуванням результатів попередніх оглядів і перевірок їх стану) та розробки проекту зазначеної Стратегії-2020. Стратегія визначатиме пріоритетні стратегічні цілі та напрями реформування СЗНБ та її структур, послідовність і взаємопов’язані механізми діяльності (досягнення кінцевих і проміжних результатів), забезпечуватиме розробку на її основі середньострокових програм реформування структур системи забезпечення національної безпеки, акцентуючи увагу на забезпеченні визначеного рівня готовності та ефективності функціонування системи та її складових.
2. Запровадження п’ятирічних циклів комплексного огляду стану системи забезпечення національної безпеки та формування середньострокових програм її розвитку, а також практики щорічних парламентських слухань з питань оцінки стану та ефективності діяльності її структур.

Воєнна організація
Середньострокові цілі: започаткування інтенсивної технічної модернізації ЗС України;
Короткострокові цілі: уточнення цілей, пріоритетів розвитку, завдань ЗС та інших військових формувань на довго- і середньострокову перспективу, забезпечення системності та результативності процесів їх реформування, їх позитивного впливу на обороноздатність держави з урахуванням жорстких ресурсних обмежень.
Першочергові дії
1. Призупинення виконання Державної програми переходу Збройних Сил України до комплектування військовослужбовцями, які проходять службу за контрактом; збереження до кінця 2015р. змішаної системи комплектування ЗС з тимчасовим об