До попереднього розділу: Проти есенціалізму
Припустимо, що свідомість є не тим, чим ми її вважаємо, а чимось, чого ми не знаємо і, більше того, неспроможні пізнати за самою конституцією людських пізнавальних здібностей. Припустимо також, що фізична реальність є не тим, чим ми її вважаємо, а чимось, чого ми не знаємо і, більше того, неспроможні пізнати за самою конституцією людських пізнавальних здібностей. Оскільки це так, то можливо і ймовірно що ці два незнамо-що насправді є лише одним незнамо-що.
Чи так слід розв’язувати проблему свідомості? В загальних рисах, Колін Мак-Гін пропонує саме такий підхід.
Мак-Гін зробив своєю центральною тезою ідею про те, що природу свідомості взагалі неможливо пізнати, вона є непізнаваною таємницею, оскільки структура людських пізнавальних здатностей в цілому не відповідає цьому завданню. Наголосимо: не просто непізнаною, а саме непізнаваною, – тобто такою, що ми її в принципі не можемо (ніколи не зможемо) пізнати. Тим не менше, він стверджує, що хоча свідомість “неможливо пояснити в термінах електрохімічних процесів знайомого нам типу”, “те, що відповідає за свідомість, є якоюсь природною властивістю мозку”, причому ця властивість (як і природа свідомості) є непізнаваною: “саме непізнаваність цієї властивості і породжує усі наші труднощі” (в розумінні свідомості). Мак-Гін також стверджує, що дуалісти помиляються, вважаючи “що ніяка властивість мозку не може впоратися з завданням” пояснення свідомості. Ця теорія Мак-Гіна справді дуже цікава: вона говорить, що існує якась властивість мозку, яка може впоратися з завданням пояснення свідомості, але, разом з тим, ця властивість є непізнаваною, а отже, вона не може впоратися з цим завданням. Або, якщо виразити цю думку точніше: існує якась природна властивість мозку, яка могла би впоратися з завданням пояснення свідомості, якби вона була пізнаваною; але оскільки вона є непізнаваною, то вона не може впоратися з цим завданням.
Схоже, що Мак-Гін не дуже розуміє смисл теорії дуалізму, зокрема, у версії інтеракціонізму. Один з проявів такого нерозуміння я вже обговорював у розділі 7, підрозділ “Псевдопроблема зомбі Мак-Гіна”. Тут зверну увагу на інший.
Насправді, дуалізм не суперечить твердженню, що існує “деяка властивість мозку, яка є відповідальною за свідомість” – в якомусь вельми нечіткому, розмитому смислі словосполучення “відповідальний за”, – якщо тільки це твердження не трансформується в інше: “деяка властивість мозку є свідомістю”. (Аналогія: оскільки я написав цю книгу, то я, в певному смислі, є відповідальним за неї, але я не є цією книгою.) Наприклад, дуаліст-інтеракціоніст Карл Поппер висловлював та обґрунтовував гіпотезу про те, що людське Я безпосередньо пов’язане з центром мовлення, який розміщений в лівій півкулі мозку, – безпосередньо взаємодіє з цим центром; в цьому смислі Поппер міг би сказати, що ця частина мозку є відповідальною за свідомість.
Мак-Гін сподівається уникнути дуалізму за допомогою припущення, що мозок за своєю природою є чимось не таким, яким ми його собі уявляємо. Це – та сама есенціалістська помилка, яку я обговорював в попередньому підрозділі.
Чим “насправді” є мозок? Тим, що відповідає смислу поняття 'мозок'. Поняття мозку означає деяку складну фізичну систему, розташовану в голові (це, звичайно, дуже грубе, неточне, приблизне визначення; деталі для нас не дуже важливі, важливо, що за смислом поняття йдеться про чисто фізичну систему).
Якщо щось є не тим, що передбачається поняттям мозку, то це вже не мозок. Звичайно, смисл, який ми надаємо тому чи іншому поняттю, є умовним і визначається міркуваннями зручності. Ми могли б вживати поняття мозку у смислі, відмінному від того, що означає чисто фізичну систему – наприклад, у смислі, що охоплював би водночас і цю фізичну систему, і свідомість. Але це ніяк не вирішувало б проблему і не давало б змоги уникнути дуалізму. Але це вже був би дуалізм. Ми просто змінили б смисл слів, об’єднавши в одному понятті мозку те, що зараз розділяється між поняттями мозку (як фізичної системи) та свідомості. Мозок у новому смислі був би просто об’єднанням мозку у звичайному (фізичному) смислі та свідомості. Він був би об’єктом подвійної – фізичної та психічної – природи. (Це міг би бути або субстанційний, або пропетивний дуалізм, – детально ці альтернативи обговорюються у Частині 2, розділ 15.) Тож усе, до чого зводиться у Мак-Гіна “уникнення дуалізму” між мозком та свідомістю, виявляється просто підміною смислів слів; дуалізм залишається і лише потребує для свого вираження нових слів замість старих.
Насправді, хоча Мак-Гін і намагається уникнути самоідентифікації з дуалізмом, знайти якийсь “серединний шлях” між матеріалізмом та дуалізмом, йому це не вдається. Зокрема, багато його висловлювань виразно дуалістичні.
Наприклад, коли Мак-Гін пише, що людські “пізнавальні здатності не створені так, щоб вони могли осягнути, що пов’язує свідомість з мозком” – це явний дуалізм, адже в цьому висловлюванні говориться про дві речі – свідомість та мозок, які якось пов’язані. Ще в інших місцях Мак-Гін пише, що “свідомість мешкає в мозку”, “мозок є місцезнаходженням свідомості” , – що напевно передбачає існування двох різних речей – будинку й того, хто в ньому живе, стільця і того, хто на ньому сидить, мозку та свідомості. (Непогана метафора для ілюстрації відмінності між дуалізмом та матеріалізмом: дуалізм говорить, що Ви сидите на стільці, матеріалізм говорить, що Ви є стільцем.) Отже, точка зору Мак-Гіна, хоч він і намагався представити її як “серединний шлях” між матеріалізмом та дуалізмом, насправді виявляється якоюсь формою дуалізму.
На одне з наведених вище висловлювань Мак-Гіна варто звернути особливу увагу: “пізнавальні здатності не створені так, щоб вони могли осягнути, що пов’язує свідомість з мозком” . Таємничість і непізнаваність в контексті проблеми відношення свідомості та мозку Мак-Гін локалізує саме тут – у цьому таємничому зв’язку. На думку Мак-Гіна, ми маємо здатності для осягнення, з одного боку, фізичної реальності (зокрема мозку) та, з іншого боку, власне свідомості, як вона нам дана інтроспективно, але ми не маємо здатностей для осягнення того, що їх пов’язує, − цього самого таємничого “зв’язку”.
Як бачимо, ідею зв’язку (link) Мак-Гін розуміє буквально, ніби це є якоюсь “третьою річчю” – зв’язуючою ланкою, яка поєднує між собою свідомість і мозок. Таке розуміння – залишок наївного Декартового механіцизму – веде Мак-Гіна до низки хибних міркувань. Немає ніякої “третьої речі” – зв’язуючої ланки, є взаємодія свідомості й мозку. (Див. розділ 7 про проблему взаємодії.)
Немає сенсу шукати якогось посередника (зв’язуючу ланку) між мозком та свідомістю. Припущення про існування такого посередника не може нам допомогти у розумінні відношення між свідомістю й тілом. Адже, якби такий посередник існував, він мав би бути або фізичним, або ні. В будь-якому разі, проблема розуміння взаємодії фізичного з нефізичним залишається. Ми лише 1) порушуємо принцип “леза Оккама” (“Не слід множити сущі без потреби”; “Марна річ робити з більшим те, що можна зробити з меншим”) – вводимо якесь додаткове – незнане й непізнаване – суще без будь-якої потреби, та 2) переміщуємо проблему з питання про відношення двох добре знаних сущих (свідомість та мозок) до питання про те, яким є відношення між кожним із них та якимось гіпотетичним незнаним і непізнаваним сущим. Не дивно, що бачення проблеми у такому світлі робить її нерозв’язною.
Відповідно, міркування Мак-Гіна про те, що “для розуміння зв’язку між мозком та свідомістю нам потрібна додаткова здатність”, оскільки “здатності, які ми маємо, дають нам обидві сторони відношення свідомість-мозок, але не дають нам того, що зв’язує ці сторони” , виражає хибне розуміння проблеми. Оскільки не існує “того, що зв’язує ці сторони” (третьої речі, зв’язуючої ланки, посередника між свідомістю й мозком), то нам не потрібно ніякої додаткової здатності для його сприйняття-осягнення. Справжня проблема в іншому: як узгодити наші знання, теорії, уявлення, інтуїції, які стосуються двох сторін відношення свідомість-мозок? як узгодити між собою, з одного боку, наші інтроспективні (від першої особи, Я) знання та інтуїції самих себе та, з іншого боку, наукові знання і теорії про фізичний світ, наші тіла (зокрема, про біологічну еволюцію, яка, згідно з визнаною переважною більшістю науковців теорією Дарвіна, вважається творцем наших тіл) та зв’язки між тілесними й психічними станами?
Замість якоїсь містичної непізнаваної властивості мозку, яку постулює Мак-Гін, ми маємо справу з двома добре знаними речами – свідомістю й мозком. Проблема розуміння їх відношення виникає не тому, що нам бракує здатності сприйняття розуміння якоїсь (неіснуючої) опосередковуючої ланки між ними, а тому, що наші наявні знання та інтуїції про свідомість, мозок та емпіричні зв’язки між ними погано узгоджуються між собою, не інтегруються в єдине теоретичне ціле. (Проблеми узгодження детально обговорюються у Частині 2, розділ 14) Невідомо, чи ми колись зможемо розв’язати цю проблему так, щоб усунути усі суттєві неузгодженості, але немає причин вважати таке розв’язання принципово неможливим.
Зрештою Мак-Гін приходить до цікавої теорії: ані свідомість, ані простір (як осердя “фізичного”) не є тим, чим ми їх вважаємо. Те, що ми вважаємо свідомістю, є лише частиною чогось більшого, таємничого і непізнаваного, що і є “справжньою” свідомістю. А те, що ми вважаємо простором, також є частиною чогось більшого, таємничого і непізнаваного, що і є “справжнім” простором. Хоча те, що ми вважаємо свідомістю й простором, виглядає явищами зовсім різної природи, що не мають між собою нічого спільного, крім причинного взаємозв’язку, те, що є свідомістю і простором, – “справжні”, тобто незнані й непізнавані, свідомість і простір, – утворюють щось єдине. Якщо подумати, що це означає, то легко упізнати в цьому той кумедний підхід до розв’язання проблеми відношення свідомості до фізичної реальності, про який йшлося у першому абзаці цього підрозділу.
Схематично, цю теорію можна зобразити – і співставити з дуалізмом – наступним чином. Будемо називати свідомістю й простором свідомість і простір у звичайному розумінні. Введемо додаткові поняття МГ-свідомість та МГ-простір, для позначення тих таємничих і непізнаваних речей, які Мак-Гін вважає “справжніми” свідомістю й простором.
Тоді відношення між тим, що позначається цими чотирма поняттями, буде виглядати так:
Натомість, з точки зору звичайного дуалізму-інтеракціонізму, відношення між свідомістю і простором (фізичним) виглядає так:
Нагадаємо, що ті проміжні ланки, які передбачаються концепцією Мак-Гіна (перехідна сіра зона: частина МГ-свідомості, що не співпадає зі свідомістю, та частина МГ-простору, що не співпадає з простором), не виконують ніякої пояснювальної функції, вони позначають щось не лише незнане, але й непізнаване (таке, що ми, люди, в принципі не можемо його пізнати, оскільки у нас відсутні пізнавальні здібності, потрібні для його осягнення). Оскільки це так, то припущення про існування цієї “сірої зони” не ґрунтується ні на яких раціональних підставах. Воно є явним “множенням сущих без потреб”, і має бути відрубане “лезом Оккама”.
В будь-якому разі, свідомість і простір, у нормальному смислі, залишаються в схемі Мак-Гіна так само відмінними, як і в схемі звичайного дуалізму. Так що теорія Мак-Гіна є дуалізмом, тільки що, так би мовити, “змазаним”, “розмитим” дуалізмом (і несамосвідомим – “дуалізмом мимоволі”): відношення між двома цілковито різними явищами Мак-Гін намагається опосередкувати чимось “перехідним”, при цьому постулюючи неможливість для нас (людей) зрозуміти, що може являти собою це “перехідне”: воно є чимось непізнаваним.
На мою думку, ідея перехідної “сірої зони” між свідомістю і простором не може бути слушною. Вона така ж безглузда, як і ідеї зеленого інтегралу, прямокутного кольору тощо. Перехід можливий між властивостями одного роду (синій – зелений, великий – малий, круглий – квадратний, дерев’яний – залізний), але не між зовсім різнорідними, неспівставними властивостями (товстий – дерев’яний, білий – квадратний, просторовий – суб’єктивний). Останні можуть лише поєднуватися як різні властивості однієї речі, але не можуть переходити одна в одну; між ними не існує перехідних властивостей, бо вони неспівставні. У випадку, який нас цікавить, кожна з двох сторін – свідомість і фізичне визначається двома зовсім різними типами властивостей – суб’єктивністю та просторовістю, які не переходять одна в одну. В тому чи іншому окремому випадку кожний з цих типів властивостей або присутній, або ні. Певна річ або має просторові властивості (розташована десь у просторі), або ні. Вона або має суб’єктивні стани, або ні. Якщо присутня лише одна з цих властивостей, то маємо або свідомість, або фізичне; якщо присутні обидві, то маємо і свідомість, і фізичне (або як дві різні речі – субстанційний дуалізм, або як два різні типи властивостей однієї речі – пропетивний дуалізм).
До наступного розділу: Томас Нагель проти логічної можливості феноменологічних зомбі
Примітки:
1. Пор.: Т.Нагель:
“…ми можемо … вважати, що існують факти, які взагалі не можуть бути репрезентовані або зрозумілі людськими істотами … просто тому, що наша структура не дозволяє нам оперувати з поняттями потрібного типу.” (Nagel T. What is it like to be a bat? – p.171)
2. McGinn C. The Mysterious Flame. – p.29
3. McGinn C. The Mysterious Flame. – рр.66-68.
4. McGinn C. The Mysterious Flame. – p.51
5. в оригіналі seat, що може перекладатися і як місцезнаходження, і як сидіння, те, на чому сидять
6. McGinn C. The Mysterious Flame. – рр.52-53.
0 коментарів