Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Про типи ідентичності (тотожності)
На завершення цього розділу я наведу чудове пояснення відношення між Я та мозком, яке дає Карл Поппер, і прокоментую один дискусійний момент у ньому:
“Я назвав цей розділ “Я та його мозок”, оскільки я маю намір показати, що мозок належить Я скоріше, аніж навпаки. Я майже завжди активне. Активність Я, на мою думку, є єдиною відомою нам справжньою активністю. Активне психо-фізичне Я є активним програмістом мозку (який є комп’ютером), воно є діячем, чиїм інструментом є мозок. Свідомість є, як говорив Платон, капітаном. Вона не є, як вважали Девід Г’юм та Вільям Джеймс, загальною сумою або зв’язкою, або потоком досвіду: це вказує на пасивність. Я думаю, що цей погляд є результатом намагання пасивно спостерігати за собою, замість того, щоб осмислювати й переглядати свої минулі дії.
Я вважаю, що ці міркування показують, що Я не є "чистим еґо"; тобто, просто суб’єктом. Скоріше, воно є неймовірно багатим. Подібно до корабля, воно спостерігає і діє водночас. Воно діє і зазнає дії, згадує минуле і планує та програмує майбутнє; очікує та розпоряджається. Воно містить, у швидкій послідовності або водночас, бажання, плани, сподівання, рішення діяти і живе усвідомлення буття діючим Я, центром дії...
І усе це тісно взаємодіє з величезною "активністю", що відбувається у мозку.”
Мій коментар стосуватиметься трьох моментів:
1) На мою думку, говорити про Я як “чистого суб’єкта” цілком правомірно. В певному важливому для обговорення нашої проблеми смислі Я − це “чистий суб’єкт”; просто це не той смисл, який мав на увазі Поппер. Цей момент важливо прояснити. Коли я говорю про те, що Я − це “чистий суб’єкт”, я, зрозуміло ж, маю на увазі не конкретного суб’єкта (моє Я в даний момент чи Я Поппера в момент, коли він писав процитований фрагмент). Я маю на увазі смисл поняття 'я', абстрагований від усіх конкретних Я і, отже, позбавлений усіх індивідуальних характеристик (і через це дуже збіднений). Я маю на увазі те спільне, що об’єднує усі конкретні, індивідуальні, неймовірно багаті Я, те, що робить їх Я. Цим спільним, що утворює нашу (кожного з нас) Я-йність, є здатність відчувати, переживати емоції, бажати, мислити, усвідомлювати. Це і є суб’єктність. Зрозуміло, що кожне конкретне Я не є чистим (абстрактним) суб’єктом, а є конкретним суб’єктом з конкретними емоціями, бажаннями, думками тощо.
2) Твердження про те, що Я містить у собі бажання, плани, сподівання, рішення, усвідомлення і т.д. не слід розуміти буквально, ніби бажання, плани, сподівання, рішення, усвідомлення є окремими речами, які лежать у скриньці під назвою Я, і які можна з цієї скриньки витягти і покласти окремо. Також їх не слід розуміти як частини, з яких складається Я (це було б поверненням до Г’юмівської теорії про Я як “зв’язку”). Вони не існують і не можуть існувати окремо від того Я, чиїми бажаннями, планами, сподіваннями, рішеннями, усвідомленням вони є; тому вони є не частинами, а суб’єктивними станами цього Я.
3) Також варто зауважити, що я вживаю слово Я у ширшому смислі, ніж Поппер. Поппер застосовує це слово лише до самосвідомих соціалізованих (що включає, насамперед, володіння мовою) особистостей; в цьому смислі тварина чи немовля не мають Я. Я вживаю слово Я у смислі психічного суб’єкта – когось, хто суб’єктивно відчуває, переживає емоції, бажає, мислить тощо; причому здатність до будь-яких суб’єктивних переживань, хоч-яких примітивних, є достатньою. Тож у моєму смислі, немовля і тварини, якщо вони справді щось відчувають (суб’єктивно) мають Я, навіть якщо вони цього не усвідомлюють у дескриптивних (описових) мовних формах. (Див. про функції мови Частину 1, розділ 8.)
Можливо, якщо розглядати відношення тіло-Я в смислі панівної частини, то можна сказати, що тварина й немовля є скоріше тілом, яке має Я (в них Я більш пасивне і керується тілесними імпульсами); в той час як зріла особа є Я, яке має тіло і керує ним. Звичайно, ця відмінність не є абсолютною, а є відмінністю міри.
До наступного розділу: Соліпсизм та ідеалізм. Чи існує фізична реальність?
Примітки:
1. Popper K., Eccles J. Self and Its Brain. – р.120.
0 коментарів