Про типи ідентичності (тотожності)

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Про Г’юмівську теорію Я

Давня філософська проблема – проблема розуміння поняття ідентичності (тотожності) та її умов: що саме робить певну річ саме цією річчю? за яких змін вона перестає бути цією річчю і стає іншою?

Згадаймо знамениті висловлювання Геракліта: “Все тече, все змінюється. Не можна двічі увійти в ту саму річку”, – адже вода в річці спливає і на її місце припливає інша, стан річки змінюється, стани самої людини (як фізичні, так і психічні), яка входить в річку, змінюються і т.д. В якомусь смислі, це вже не та людина і не та річка. Але зрозуміло також, що в якомусь іншому смислі це – та сама людина і та сама річка.

Тобто, маємо справу з двома різними видами тотожності: в філософії їх інколи називають якісною тотожністю та кількісною тотожністю. Я пропоную замість поняття кількісної тотожності вживати поняття екзистенційної тотожності (тотожності за існуванням) для позначення буття тією самою річчю, залишивши поняття якісної тотожності (тотожності за властивостями) для буття такою самою річчю. (Така термінологія видається мені більш вдалою, оскільки пара категорій 'кількість'-'якість' асоціюється з гегелівською діалектикою, в якій йдеться про “переход кількості в якість”, але розрізнення двох видів тотожності не має з цим нічого спільного.)
Отже, у випадку з річкою, якісно річка і людина стали іншими, але екзистенційно – залишилися тими ж самими. Зрозуміло, що у випадку Я йдеться про екзистенційну, а не якісну ідентичність (тотожність): як би не змінювалися мої метальні стани (емоції, настрій, думки, знання, спогади), усі вони ідентифікуються з одним і тим же Я. Я змінююсь (втрата якісної ідентичності), але лишаюсь тим самим Я (екзистенційна ідентичність).

Але це ще не вирішує проблему. Припустимо, нас цікавить лише екзистенційна ідентичність. Питання: що саме робить певну річ саме цією річчю? за яких змін вона перестає бути цією річчю і стає іншою? – усе ще потребують роз’яснення. Припустимо, у мене є автомобіль. Він може зазнати багатьох змін, залишаючись тим самим автомобілем. Але якщо його розібрати на деталі, він уже не буде автомобілем. Питання: наскільки значними мають бути пошкодження, щоб він перестав бути тією самою річчю (автомобілем). Або припустимо, що в мене два майже однакові автомобілі А1 та А2. Я можу замінити в автомобілі A1 якусь деталь чи кілька деталей на деталі з автомобіля A2, і буду вважати, що це – той же самий автомобіль A1. Але припустимо, я розрізав обидва автомобілі посередині, і половину автомобіля А1 сплавив з половиною автомобіля A2. Який вийшов автомобіль – A1 чи A2? Різних варіантів можна наводити багато, і розглядаючи їх ми дійдемо висновку, що у всіх подібних випадках не існує якогось єдиного об’єктивного критерію ідентичності. Можна сказати, що у всіх таких випадках ідентичність є умовною, конвенційною: ми розглядаємо щось як одну й ту саму річ, незважаючи на зміни, які з нею відбуваються, просто остільки, оскільки нам це зручно в цілях розуміння і спілкування; якщо зміни, що відбуваються з цією річчю, видаються нам не надто значними; якщо вони не виходять за межі певного діапазону, який, відповідно до наших інтуїтивних уявлень (сформованих, насамперед, в процесі мовної практики), не порушує самототожності цієї речі. (В деяких випадках самототожність може визначатися не матеріальним складом, а якимись іншими ознаками; наприклад, у випадку футбольного клубу за якийсь час може повністю змінитися склад гравців, тренерів і власників клубу, але клуб вважатиметься тим самим; тотожність клубу як однієї й тієї ж самої юридичної особи визначається певною юридичною процедурою.) За яких умов щось слід, а за яких не слід вважати “тим же самим” визначається міркуваннями зручності й мовною практикою. Об’єктивних критеріїв самототожності у всіх подібних випадках просто немає.

Коли ми говоримо про ідентичність (самототожність) Я, то маємо на увазі щось інше, – якусь ідентичність, яка визначається не довільними домовленостями, а є об’єктивною, належить до самої структури реальності, – об’єктивну, безумовну, абсолютну, реальну ідентичність. В фізичній реальності таку ідентичність представляють (якщо вони існують) атоми Демокріта (не плутати з атомами у розумінні сучасної фізики) – найменші неподільні мікрочасточки матерії. Оскільки вони неподільні, то вони лишаються тими самими – в безумовному, абсолютному, об’єктивному смислі, навіть якщо змінюються деякі їх фізичні стани, характеристики або взаємні відношення (змінюються принаймні такі фізичні характеристики взаємного відношення, як розташування у просторі). Хоча вони можуть змінюватися якісно, вони залишаються тими ж самими – в безумовному, абсолютному, об’єктивному смислі. Саме про цей тип ідентичності йдеться і у випадку Я.

Ідентичність Я, яка робить моїми усі мої дії та суб’єктивні переживання впродовж життя (а можливо, і за межами цього земного життя), – це не просто екзистенційна ідентичність, – це об’єктивна, безумовна, абсолютна, реальна ідентичність.

До наступного розділу: Чи є Я "чистим суб’єктом"?

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии