Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я
До попереднього розділу: Чи є Я "чистим суб’єктом"?
Матеріалістичне розуміння дійсності орієнтоване на зовнішній світ – світ видимих і дотичних речей, розташованих у просторі (людське тіло – одна з них); цей світ визнається єдиним реально (об’єктивно) існуючим; людське Я, внутрішній світ людини , світ її свідомості, суб’єктивних переживань, бажань і думок, духовні виміри людського буття у їх якісній відмінності від фізичного по суті ігноруються або й прямо заперечуються.
Протилежністю матеріалізму є ідеалізм. Філософський енциклопедичний словник (Київ, 2002) дає таке визначення ідеалізму: “будь-яка система, що визначає об’єктивно-існуюче принципово як дух, ідею або розум, – тобто як принцип, протилежний матерії і первинний щодо неї. Нерідко такі системи саму матерію розглядають як прояв духу. Розрізняють дві головні форми ідеалізму – ідеалізм об’єктивний та ідеалізм суб’єктивний. У випадку схильності філософів вважати об’єктивно існуючими ідеї чи дух поза людською свідомістю йдеться про різновиди об’єктивного ідеалізму, найголовнішими представниками якого вважають Платона, Шеллінга, Гегеля та ін. У випадку ж акцентування на первинності людської свідомості йдеться про суб’єктивний ідеалізм, до чільних представників якого належать Г’юм, Берклі, Мальбранш, Фіхте та ін.”
Іншими словами, ідеалізм – це теорія про те, що дійсність має духовну природу, а матерії як самостійного начала не існує. З точки зору ідеалізму, за матеріальною, фізичною видимістю приховується духовна реальність; матерія – це одна з форм прояву або “інобуття” духовної реальності. Сама ця реальність мислиться або як щось незалежне від людської свідомості (Абсолют, світ ідей Платона, Благо, Єдине, Абсолютний Дух, Ідея, Розум, Світова Воля тощо), – у таких випадках говорять про об’єктивний ідеалізм, або ототожнюється з людською свідомістю, суб’єктивністю, досвідом, – суб’єктивний ідеалізм.
Ідеалізм або ототожнює дійсність з людською свідомістю або людським Я, або мислить дійсність по аналогії з людською свідомістю або людським Я. Об’єктивний ідеалізм схильний до другого, суб’єктивний – до першого.
Філософський енциклопедичний словник говорить про те, що “у крайніх формах суб’єктивний ідеалізм має тенденцію до соліпсизму”. Соліпсизм – це вчення про те, що існує лише моє власне Я, не існує ані фізичного світу, ані інших людей; те, що звичайна людина сприймає за фізичні речі та інших людей, соліпсист вважає лише феноменами власної свідомості, частиною власного суб’єктивного досвіду. На мою думку соліпсизм – це і є послідовний суб’єктивний ідеалізм, а всі інші вчення, які називають суб’єктивно-ідеалістичними, є не зовсім такими.
Більшість філософських вчень, які традиційно відносять до суб’єктивно-ідеалістичних (зокрема, вчення філософів, згаданих вище у енциклопедичному визначенні) не є послідовними в ототожненні дійсності з людською свідомістю чи людським Я. Вони вводять у свої теорії елементи об’єктивного ідеалізму, – замість того, щоб ототожнювати дійсність з конкретною (своєю власною) свідомістю чи конкретним (своїм власним) Я, вони або (Берклі) припускають існування багатьох свідомостей і Бога, або (Фіхте) роздвоюють Я на “чисте Я”, аналог Абсолютного Духу в об’єктивно-ідеалістичній філософії Геґеля, та “емпіричне я”, аналог Я в розумінні звичайного здорового глузду, або (Г’юм, Мах, Авенаріус та деякі інші філософи-позитивісти) говорять про суб’єктивний досвід людини так, ніби він нікому не належить, є якимось нічийним “досвідом взагалі”.
Така непослідовність ніби нав’язується тими теоретичними й практичними проблемами, які породжує соліпсизм. Не лише суб’єктивно-ідеалістичні, але значною мірою й деякі об’єктивно-ідеалістичні вчення (наприклад, перехід від “чистого Я” Фіхте до Абсолютного Духу Гегеля) можна зрозуміти як трансформації соліпсизму внаслідок намагання розв’язати породжувані ним проблеми. Проте, на мою думку, усі такі спроби виявляються зрештою невдалими.
Щоб зрозуміти, чому це так, слід спочатку ретельно дослідити логіку соліпсизму і проблеми, які він породжує.
До наступного розділу: Декарт: методологічний сумнів, Я як свідомість та проблема існування фізичного світу
Примітки:
1. Терміни “зовнішній” і “внутрішній” можуть вводити в оману, якщо їх розуміти у просторовому смислі – як зовнішнє і внутрішнє по відношенню до тіла (зовнішні речі і внутрішні органи). Я вживаю ці слова у непросторовому смислі, як зовнішнє і внутрішнє по відношенню до свідомості людини – те, що до неї не належить і те, що до неї належить. В цьому смислі внутрішні органи людського тіла – це також “зовнішнє”.
2. Філософський енциклопедичний словник. – С.231-232
0 коментарів