Формування громадсько-політичної поведінки великих груп населення
До попереднього розділу: Психологічні особливості формування поведінки індивіда у великій групі
Вважається, що в кожному конкретному випадку склад великої групи в основному залежить від тих причин, з яких вона виникла. Як правило, всі великі групи мають складну структуру. В постійно діючій нормативній групі, як правило, ця структура ієрархізована. В ній є: центральне ядро, що складається з керівництва (як правило – малої добре організованої групи) і його безпосередніх помічників (апарату), тимчасові керівні утворення (збори, з’їзди, конференції) – які у свою чергу характеризуються як великі групи у складі більшої групи; окремі (регіональні) великі групи тощо. Попри можливі варіації, структура великих постійно діючих нормативних груп, переважно, є типовою і визначається суспільними і культурними традиціями та законодавством країни.
Тимчасові великі нормативні групи мають більш просту структуру. Як правило, це: ініціативна чи координаційна мала група, допоміжні (організаційні) малі групи і основна маса учасників, яка, у свою чергу, може складатися із малих ситуативних груп. Основи організаційної поведінки цих груп також визначаються переважно культурними традиціями і законодавством країни.
Натовп, що ззовні здається однорідним, також має складну внутрішню структуру, яка визначається наявністю у ньому певних груп, поєднаних особистими чи професійними зв’язками, вузькими специфічними інтересами тощо. Наприклад, наявність у натовпі антагоністичних груп формує передумову для розвитку масового безладу.
Для структури натовпу (особливо чітко помітної при аерофотоз’йомці ) характерною є чітка різниця між більш щільним ядром й розрідженою периферією. В ядрі чіткіше проявляється ефект емоційної циркуляції, й людина, що перебуває у ньому більшою мірою підпадає під дію цього ефекту. Така структура натовпу скоріше за все пов’язана з проявами феномену поляризації, який полягає в розділенні учасників за мірою їх зацікавленості, рівнем концентрації уваги до тих питань, з приводу яких виникає натовп. Ті, хто хоч раз спостерігав натовп, перебуваючи у ньому могли помітити, що більш зацікавлені в предметі зібрання люди прагнуть опинитися якомога ближче до джерела інформації, яким зазвичай вважають ядро натовпу. Люди менш зацікавлені – задовольняються перебуванням на периферії. Міра поляризації натовпу визначається відношенням її щільності в ядрі й на периферії.
Як показали численні дослідження , всі натовпи на початку їх утворення мають тенденцію набувати кільцеподібної форми (якщо цьому не заважає рельєф місцевості і ландшафт). При цьому формуються характерні потоки, в яких спостерігається рух одних учасників від периферії до ядра, а в інших – навпаки – від ядра до периферії. Цей процес, що отримав в літературі назву „рух перемішування”, має подвійне значення: з одного боку, такий рух сприяє розповсюдженню інформації у натовпі, с іншого – дозволяє учасникам розділитися за мірою їх активності. Найбільш активні (як і найбільш зацікавлені) – прагнуть до ядра натовпу. Цікаво відзначити, що поява дефіциту інформації або переляк стимулюють людей рухатися до ядра натовпу.
У структурі натовпу можуть виникнути ділянки розрідження. Це такі ділянки, в яких щільність концентрації людей значно менша, ніж в ядрі, чи навіть на периферії. Їх виникнення може бути обумовлене як рельєфом чи ландшафтом місцевості, так і випадковими обставинами. При значному збільшені цих ділянок – натовп розпадається.
Межи натовпу можуть бути чітко вираженими або розмитими. Вони зазвичай мають дуже рухливий характер, в результаті чого постійно змінюється місце перебування учасників навіть поз їх бажанням. Так, просто зацікавлений суб’єкт може опинитися в центрі натовпу в результаті приєднання до натовпу нової групи людей. Якщо в результаті такого руху в центрі натовпу опинилася чимала група менш зацікавлених людей, вони прагнуть залишити центр й у натовпі утворюється розріджена ділянка, яка може швидко заповнюватися новими людьми, або навпаки – поширюватися, стимулюючи атомізацію натовпу.
Як уже зазначалося вище, щільність натовпу визначається кількістю людей, які зібралися на певній площі. Визначення щільності натовпу необхідне при встановленні його чисельності. Експериментальні дослідження показали, що оцінка чисельності натовпу „на око” відрізняється великою неточністю. Наприклад, люди упереджені відносно натовпу мають тенденцію істотно завищувати або зменшувати її чисельність.
Для оперативного визначення чисельності натовпу зазвичай використовується формула : складаються цифри значення довжини й ширини площі, зайнятої натовпом, й множаться на суму коефіцієнту щільності, який становить 10 для щільних і 7 для менш щільних натовпів. Але навіть ця, виявлена емпірично формула, не дає точність вище за 20%. Оскільки визначення площі, яку займає натовп по параметрам її довжини й ширини для складних конфігурацій натовпу є досить приблизним. Стан ще більш ускладнюється коли швидко змінюється склад натовпу, особливо у випадках коли він знаходиться в русі. Однак, для відносно простих випадків, наведений розрахунок є досить зручним інструментом.
Оцінка чисельності натовпу має велике значення. Вона необхідна для вирішення багатьох питань соціальної психології, пов’язаних наприклад з якісними змінами у поведінці натовпу при значному збільшенні кількості учасників та динаміці цього показника, вивченні впливу параметрів натовпу на швидкість розповсюдження інформації в ньому тощо. Наприклад, по кількості людей, які водночас прагнуть залишити приміщення (скажімо, під час пожежі) можна встановити, чи виникла паніка.
Варто нагадати, що натовп має критичну щільність – таку при якій виникає загроза для життя і здоров’я учасників. Цей параметр також є оцінним, оскільки при різній фізичній щільності натовпу може збільшитися загроза виникнення паніки.
Інший важливий показник – динаміка натовпу.
Почнемо з динаміки структури „ідеально атомізованого” натовпу, де кожен учасник переміщується сам по собі (на кшталт „броунівського руху”) й реалізує лише одному йому відому задачу. Управляти такою неструктурованою масою людей можна лише у один спосіб – ставши її центром і зосередивши її увагу на собі.. Ця задача вирішується доволі просто – потрібно привернути увагу людей, наприклад гучним криком, жестом, транспарантом.
У випадку збільшення кількості й розмірів системно упорядкованих груп у натовпі відбувається деатомізація. Зменшення атомізації натовпу, як правило, тягне за собою появу ділянок розрідженості й пришвидшення руху натовпу (у тому випадку, коли рух ні чим не обмежено). Якщо процес деатомізація відбувається досить довго, то в крайньому випадку натовп припиняє своє існування, розпадаючись на центр обіжні групи.
Особливий інтерес являють собою натовпи, що перебувають у русі. В цьому випадку може мати місце ламінарний рух – тобто рух при якому натовп просувається в одному певному напрямку з динамікою ділянок розрідження і скупчення. Така властивість притаманна ідеально атомізованому натовпу. Може мати місце спонтанний (не обмежений у виборі напряму) і спрямований (цілеспрямований або обмежений по флангам) ламінарний рух натовпу.
В літератури розглядається кілька псевдо стабільних структур натовпу . Одна з них – структура „спіраль”. При такій просторовій організації натовпу його учасники включені в єдиний потік руху, спрямований на ділянках скупчення в середину, а на ділянках розрідження – на зовні натовпу. Протидіяти спіралі, тобто рухатися проти її течії неможливо.
Цікавим з погляду динаміки й процесів регулювання поведінки натовпу є випадок, коли зливаються два рухливі натовпи. При обмеженому з флангів злитті в результуючий сукупності натовпу виникають ділянки розрідження асиметрично в тій її частині, яка перебуває в протилежній від меншого потоку частині відносно осьової лінії натовпу. Розмір ділянок розрідження є прямо пропорційним різниці розмірів натовпів, що зливаються. Тому, при розташуванні в потоці вертикальних конструкцій, обтікання їх натовпом буде відбуватися з появою ділянок розрідження з боку більшого скривлення профілю цих конструкцій. Цей ефект можна використовувати для регулювання натовпу. Приміром, для спрямованого утворення ділянок розрідження можна використовувати стримувальні огорожі зі змінною відстанню між ними. Тоді зони розрідження будуть виникати безпосередньо за межами звуження огороджень. Тому для тих, хто має за мету регулювати рух натовпу, в жодному випадку не варто виставляти цілісні огорожі. Навпаки, уповільненню цілеспрямованого руху натовпу і його розрідженню сприятиме свого роду „лабіринт” із хаотично розставлених на його шляху огорож, які треба обходити.
До наступного розділу: Особливості формування колективної деструктивної поведінки великих груп
Примітки:
1. Ле Бон Г. Толпотворение. // Новое время. №3. 1998.- С.37-39.; Зимичев А.М. Психология политической борьбы. – С-Пб., 1993. – 240 с.
2. Гребенников Р.В. Разработка индивидуальных характеров поведения при моделировании толпы//Вест ник ВГУ. – Сер. Сиситемный аналіз и информационные технологи, 2008. - № 2. – С. 107-110; Красова Е.Ю. Социальная психология: Учебно-методическое пособие. - Воронеж: ИПЦ ВГУ, 2007. - 50 с
3. Рощин С. К. Психология толпы: анализ прошлых исследований и проблемы сегодняшнего дня http://psyfactor.org/lib/roschin.htm
4. Ольшанский Д.В. Массовые настроения в политике. М.: Прин-Ди, 1995. – 240 с.; Шнейдер Г. Массовые беспорядки глазами криминалиста// Общественные науки и современность. – 1995. - № 4. – С. 32-41 и др.
0 коментарів