«Жіноча» кінорежисура в гендерному аспекті культуротворчості

До попереднього розділу: Еволюція жіночого образу в кінематографі К. Муратової (частина 8)

Для вирішення більшості проблем культурологи часто застосовують метод порівняльного аналізу. Для вирішення завдання, поставленого в роботі, у якості об'єктів, що будуть піддані порівняльному аналізу, ми вибираємо художні фільми, зняті режисерами жінкою і чоловіком. Але оскільки будь-який кінофільм – надзвичайно складний і багатогранний витвір мистецтва, ми обмежимося аналізом деяких основоположних його сторін. Останні повинні бути об'єктивними складовими твору.

У якості аналізованих складових (сторін) кінотвору ми припускаємо обмежитися двома найважливішими об'єктивними компонентами – сюжетом і сценографією. З точки зору філософії, ці компоненти співвідносяться один з одним як філософські категорії змісту і форми. Сюжет фільму може існувати тільки у вигляді художньої форми, тоді як художня форма – сценографія – може бути візуалізована лише будучи наповненною сюжетним змістом. Тому вибір режисером сюжету – змістовної сторони твору, логіка і послідовність його розвитку, чіткість малюнка упродовж фільму дозволяють скласти певне уявлення про характер режисера. Так само і сценографія фільму матиме різне оформлення і буде організована по-різному, залежно від ґендера, пристрастей та інтересів режисера.

Для доступнішого порівняльного аналізу сценографії «чоловічої» та «жіночої» доцільно звернутися до роботи «Ґендерні аспекти культури» Чучіна-Русова, який пропонує для визначення «чоловічого» і «жіночого» в мистецтві оперувати мистецтвознавчою термінологією. Так, він вважає, що «чоловіче» мистецтво тяжіє до класицизму, в той час як «жіночій» творчості властиві риси бароко. Щоб було більш зрозуміло, що мається на увазі під барочністю або класицизмом (незалежно від форми художнього твору), нагадаємо найбільш характерні риси цих стилів. З точки зору класицизму, для художнього твору характерне слідування строгим канонам, виявляючи стрункість і логічність самого всесвіту. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне, в кожному явищі він прагне розпізнати лище істотні, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки.

Навпаки, стилю бароко властиві уявлення про складність, різноманіття, мінливість світу. Йому властиві контрастність, напруженість, динамічність образів, афектація, прагнення до поєднання реальності та ілюзії. Письменники і поети в епоху бароко сприймали реальний світ як ілюзію і сон. Реалістичні описи часто поєднувалися з їх алегоричним зображенням. Широко використовуються символи, метафори, театральні прийоми. Етика бароко відзначена тяжінням до теми тлінності та непостійності життя, життя як сновидіння.

Природно, що обидва ці стилі властиві й сценографічному мистецтву як виду художньої творчості, зайнятому оформленням спектаклю (фільму) і створенням його образотворчо-пластичного образу, що існує у сценічному часі та просторі. До мистецтва сценографії відноситься все, що оточує актора (декорація), все, з чим він має справу – грає, діє (матеріально-речовинні атрибути), і все, що знаходиться на його фігурі (костюм, грим, маска, інші елементи перетворення його зовнішності).

Таким чином, присутність у сюжеті і сценографії фільму стійких рис, характерних для класицизму або бароко, можна розглядати як ознаку для ідентифікації статі автора.

Наступним кроком у вирішенні проблеми є вибір кінорежисерів, твори яких ми будемо аналізувати. Адекватними поставленій проблемі повинні бути режисери, наділені яскраво вираженими рисами. Найбільш відповідними для цієї мети кандидатурами, на наш погляд, є Н.С. Міхалков і К.Г. Муратова.

Обидва вони – продукти однієї епохи, соціального ладу і приблизно одного віку. Обидва режисери вийшли з однієї кінематографічної школи –режисерський факультет ВДІК – Муратова у 1959 р. (майстерня З. Герасімова), Міхалков у 1971 р. (майстерня М. Ромма). Обидва – яскраві індивідуальності, творчість обидвох впізнанна – їх кінотвори неможливо сплутати зі стрічками інших кінорежисерів.

Доцільним для вирішення поставленого завдання є порівняння творчості зрілих майстрів, що вже склалися, з виробленими характерними прийомами і підходами. Останній фільм Міхалкова «12», знятий ним після тривалої перерви, який номінувався на премію «Оскар», привернув широку увагу публіки і представляє безумовний інтерес для вирішення поставленого завдання. Відмітимо, що цей фільм був удостоєний призу «Золотий лев» МКФ у Венеції (2007 р.).

Муратова виявилася плодовитішою. У її активі – декілька фільмів, знятих останніми роками, серед яких особливий інтерес кінокритиків привернула робота «Настроювач». Це фільм-учасник позаконкурсної програми 61-го Венеціанського кінобієннале-2004; отримав 3 премії Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка»-2005 у номінаціях «Краща режисерська робота», «Краща жіноча роль» і «Краща жіноча роль другого плану»; головний приз «Золота лілія» «за атмосферу і блискучу гру акторів, що занурює в чарівний і забавний світ», на 5-му Міжнародному кінофестивалі Центрально- і Східноєвропейських фільмів у Вісбадені, Німеччина, 2005 р.

До наступного розділу: Ґендерний аналіз кінорежисури фільму «12» Н. Міхалкова