Корупція існує у всіх країнах, однак існує в різних пропорціях, на різних рівнях та має різну природу свого походження. В Україні ж корупція не існує – вона процвітає. Перш ніж ми почнемо аналізувати таке миле для серця українця слово як корупція, визначимось з дефініцією. Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення; підкупність і продажність громадських і політичних діячів. Логічно також було б диференціювати корупцію на декілька рівнів. Для цього ми використаємо поділ корупції на маленьку (дрібні службовці та чиновники), середню (умисні бюрократичні перепони, кумівство) та велику або інституційну (легальна корупція), яку зробив сучасний німецький економіст та діяч християнсько-демократичного руху Норберт Нойгауз.

В Україні, яка має не дуже багату економічну структуру, структура корупції цілком повна і включає в себе всі перелічені рівні корупції.

Однак проблема не лише в тому, що корупція існує, проблема в тому, що вона для багатьох вигідна і напряму пов’язана з українською політикою. Наприклад, високопоставлений політик Я. вирішив йти на вибори, для цього йому, звісно, потрібно знайти кошти. Використати їх з держбюджету напряму він не може, тому він укладає усну угоду з бізнесменом, суть якої полягає у тому, що за створення політиком тих чи інших преференцій для його бізнесу він профінансує його виборчу кампанію. Таким чином, гроші потрібні на політику – на передвиборчу кампанію: купівля ефірного часу в ЗМІ, діяльність штабів, можливо, підкупи деяких посадових осіб, організацію масових мітингів (в Україні після 2004 року вони мають значну цінність) та грандіозних програм соціальної допомоги для бідних. Дивно, але ці дрібні виплати, які є непередбачуваними наслідками демократії та виборів, мають свою світлу сторону – гроші зароблені на корупції повертаються до тих, у кого вони були відібрані.

Крім того, що для багатьох вигідна корупція для багатьох вигідна тіньова економіка. Якщо б бізнесмени платили чесно в бюджет всі необхідні кошти, то використати їх на власний розсуд не зміг би жоден чиновник. Тоді як створюючи для бізнесу умови для ухиляння від податків чиновник отримує гроші у вигляді хабарів, які можна витрати чи то на себе, чи у вигляді відплати за призначення на посаду, чи для політичної кампанії свого патрона, але, як правило, вони витрачаються на всі ці речі.

Будучи тісно пов’язаною з владою, корупція відіграє значну роль у інформаційному полі країни. Боротьба з корупцією стає модним гаслом, який повторюють всі. І коли 45 мільйонів українців виступають проти корупції, виникає запитання, а звідки вона тоді береться? Зрозуміло, боротись з корупцією по телебаченню та в реальності це зовсім різі речі. Ісус колись запитував: «Що легше сказати хворому: «прощаю тобі гріхи»? чи сказати: «встань, візьми постіль та ходи»?( Єв. Марка 2.9). Звісно, легше боротися з міфічними корупціонерами, ніж знайти одного справжнього, а тим паче змінити політикоекономічну систему, яка передбачає корупцію, як системоутворюючий чинник.

До того ж, часто під корупцією розуміють лише її перший рівень, і боротьба з корупцією тільки боротьба з дрібними чиновниками корупціонерами, яких впіймали на гарячому «героїчні українські спецслужби». Другий та третій рівень корупції до уваги часто не беруться. Однак саме ці рівні корупції більш небезпечні, оскільки мають не спонтанний, а системний характер. Тут корупційні гроші циркулюють у напрямку функціонування бюрократичної піраміди – знизу до гори. Саме на найвищій точці політичної системи в Україні замикаються всі найбільші корупційні схеми третього рівня.

Як тільки корупційна система не знаходить своєї найвищої точки, через політичне двовладдя чи політичну кризу, в країні одразу виникають корупційні скандали, адже йде боротьба еліт за преференції для своїх структур. Коли ж настає так звана «політична стабільність», тоді скандалів нема, але це не означає, що не продовжує успішно функціонувати системна корупція.

Трагізм ситуації ще в тому, що українські політики не стільки не хочуть реформувати систему, скільки не знають як це зробити, тому погравшись трохи в борців з корупцією на провідних національних телеканалах вони успішно очолюють прямо чи опосередковано корупційні схеми. Звичайно, в деякій мірі це схоже на боротьбу за найкраще крісло на Титаніку, з старою логікою Людовіка ХV «після мене, хоч потоп», але хто думає про післязавтра, коли висловлюючись мовою кримінального світу «рубить бабло нужно сейчас»? Тому сподіватися на реального борця з корупцією в обличчі високопоставлених чиновників не варто, адже кожен з них розуміє, що насправді він і є цей бюрократичний апарат, зі зловживаннями якого треба боротися. Є деяка надія на соціальну самоорганізацію українців, які зможуть захистити себе від визискувань бюрократичного апарату, але громадяни в цьому плані залишаються інертними. Середньостатистичний український політик скаже: «для того, аби подолати корупцію другого та третього рівнів необхідно починати здалеку – створити дієве громадянське суспільства, яке буде контролювати владу». Але він забуде сказати, що ніхто не знає як це зробити «створити дієве громадянське суспільство».

Читайте також: Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії

Правильно говорять ті, що кажуть «корупція породжує бідність», однак правильно говорять і ті, що кажуть «корупція породжує багатство». Втім, найвірніше вважають ті, що говорять: «корупція породжує неефективність». Неефективним стає все від системи охорони здоров’я до провідних галузей економіки, що не робить неможливим існування олігархів, навіть навпаки, але унеможливлює існування того, що західна соціологія обізвала «середнім класом». Тому відсутність цього середнього класу в Україні – частково наслідок корупції, а політична нестабільність – частково наслідок відсутності середнього класу.

Ще один наслідок корупції – делегітимізація влади та інституційний підрив державності. Однак корупція делегітимізує владу лише в довгостроковій перспективі, тоді як в короткостроковій вона підтримує систему. Саме вона цементує існуючий політичний порядок, оскільки в породженій ній циркуляції ресурсів вона дублює бюрократичну ієрархію й таким способом підтримує її.

Приберіть корупцію і все розвалиться, позаяк вона єдина дозволяє існувати цьому вкрай неефективному бюрократичному апарату.
Консервативна роль корупції полягає ще й у тому, що корупційні ресурси йдуть на політичну підтримку того чи іншого політика, чим збільшують ймовірність його повторного обирання на посаду, а значить і збереження існуючої політикоекономічної моделі. Однак, якщо посадова особа змінюється, то це зовсім не означає, як ми вже зазначали, зміну системи, а означає зміну осіб на яких ця система працює.

На завершення зазначимо, що боротьба з корупцією в Україні породила один цікавий вислів: в Україні багато хто бореться з корупцією, але корупція завжди перемагає. Попри свою наївність, народна логіка якимось дивним чином точно відображає реальність.

ХДСМ