Незакінчена революція


Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: Роль держави

Будь-який аналіз проблем держав нинішньої Центральної та Східної Європи мав би розпочинатися з підтвердження того факту, що прихильники концепції громадянського суспільства відіграли вагому роль у демократичній революції 1989-1991 рр. Саме вони змогли вірно оцінити дух часу та змусили комуністичні режими відступити. Проте, демократична революція 1989-1991 ще не закінчена.

Певна річ, у Центральній та Східній Європі було започатковано демократичні інституції; відбувся значний прогрес у сфері дотримання прав людини та верховенства права, а отже громадян було визнано відповідальними особами. Однак усі ці результати все ще потребують стабілізації, а відповідальність у сфері економіки та неприбуткового сектору суспільства – поглиблення. Як відзначав колишній Спеціальний уповноважений Європейського Економічного Співтовариства Ральф Дарендорф, Центральні та Східні європейські держави пройшли першу стадію створення демократичної системи. Вони дотримуються правильного курсу у проведенні економічних реформ на другій стадії.

Але третя стадія уже також розпочалася: це – створення громадянського суспільства, автономних організацій громадян, які мають створити основу для життєдіяльної демократії. Те, чого потребують центрально- та східноєвропейські держави – це не лише демократичного, але й матеріального та морального реформування. Всупереч Дарендорфу, можна наполягати на одночасному здійсненні цих реформ.

За час існування молодої демократії у країнах Центральної та Східної Європи, стали очевидними слабкі сторони концепції громадянського суспільства. Демократія розпочалася як стратегія опору, як політика “проти”, як “альтернативне” суспільство, котре завжди було антиподом суспільству “першому”, але яке також вимагало систематизації. Окрім Польщі, “суспільство-антипод” завжди охоплювало лише невеличку групу інтелектуалів і, на жаль, не започаткувало розвитку ані незалежних організаційних мереж на національному рівні, ані систематичного управління та планування. На сьогодні моральний вимір, якому надавалося чи не найбільшої ваги протягом років утиску, необхідно поєднати з практичною діяльністю. Нині, коли система, альтернативою якій було громадянське суспільство, “офіційно” зникла, концепція останнього все ще повинна відстоювати правомірність свого існування та реальність самостійного функціонування. При цьому не забуваймо, що без активного сприяння держави, завдання якої – гарантувати права та свободи і створювати правове поле для розвитку незалежних ініціатив, громадянське суспільство з’явитися не зможе. І громадянське суспільство і демократична держава, що сповідує принцип верховенства права потребують взаємодії та взаємодоповнення.

Важливо наголосити, що не всі країни в Центральній та Східній Європі дотримуються однакового темпу розвитку. Так, у деяких країнах (таких, як Румунія, Болгарія та Україна), де старі сили все ще утримують політичну владу, реформи відбуваються значно повільніше ніж, скажімо, в Польщі, Угорщині або Чехії. У колишньому СРСР, “перебудова” стала справжньою революцією, яка, однак, насилу отримала підтримку від організованих у межах суспільства груп, за винятком хіба що національно-патріотичних сил.

Факт існування структурної відмінності між Центральною та Східною Європою незаперечний. У Центральній Європі є країни з історичними досвідом чіткого розподілу функцій церкви та держави, держави та економіки, держави та науки, що є структурною основою для створення відповідального суспільства. Східноєвропейські країни мають значно менше досвіду в цих питаннях. Після тривалого правління деспотичних систем Оттоманської та Російської імперій, для держав цього регіону громадянське або відповідальне суспільство видається метою значно віддаленішої перспективи.

До наступного розділу: Соціально-політична апатія

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии