Пряма демократія в Україні: історичні традиції та перспективи розвитку

До попереднього розділу: Нові механізми прямої демократії

Механізм прямої демократії – це не подія, а процес, регулярний і об’єктивний. Поки в Україні він лише формується, причому переважно знизу і тому багато в чому носить стихійний і протестно-орієнтований характер. Те, що Майдан – не унікальна історична подія, а частина об’єктивного процесу довгострокового розвитку, підтверджується повторюваністю випадків прямого протестного впливу громадян на державну політику України на всіх рівнях. Далі був, власне, не лише «помаранчевий», але і «біло-синій» майдан.

Після цього були численні свої «майдани» в регіонах. Їхня значущість на рівні міст і сіл анітрохи не менша, ніж на загальнонаціональному рівні.

Звичайно, багато що було зрежисовано політтехнологами. Але скрізь абсолютна більшість людей, особливо в перші дні, брала участь у протестах не за гроші, а за переконанням. Наступним аргументом на користь механізму прямої демократії, який формується в Україні, є його безпрецедентний мирний характер. І не лише в порівнянні з іншими «кольоровими» революціями на пострадянському просторі, а й з «євросоюзними» політичними традиціями.

Останнім аргументом на користь механізму прямої демократії є його вияв лише в питаннях стратегічного розвитку країни, які в той же час прямо торкаються інтересів виборців. Спроби звернення до нього для рішення особистих політичних або бізнесових проблем безперспективні, хоч якби щедро їх не фінансували.

Отже, повторення «майданів» в Україні неминуче, в тому числі і в загальнонаціональному масштабі.

Звичайно, наївно очікувати механічного повторення подій осені 2004 року. Оскільки цей механізм тільки формується та жодним чином не формалізований, то кожен подальший його вияв за формою відрізнятиметься від попередніх. Можна передбачити наступні відмінності:

- менший рівень орієнтації на особистість лідера або політичної команди;
- біліший рівень орієнтації на конкретні шляхи вирішення системних проблем;
- велика соціальна спрямованість;
- поява вимог щодо легітимізації механізму «майданової» демократії та його конституційного оформлення.

І останнє – скоріше за все, нікому із лідерів і «польових командирів» Помаранчевого майдану вже ніколи не вдасться це повторити.

З наступною тезою можна сперечатися. Але, на нашу думку, саме революція, як «швидка зміна встановленого політичного, соціального чи економічного порядку суспільства здебільше насильницьким способом» , саме є найбільш традиційною і результативною формою прямої демократії. За своєю основною ознакою – масовість – сучасна революція носить дійсно демократичний характер. На відміну від натовпу (охлос), слабо керована активність якого притаманна масовим акціям протесту, демос (народ), як організована сила, є основною діючою особою революції. Не дарма, головним гаслом Помаранчевої революції став вислів «Разом на багато, Нас не подолати!». І як тут на згадати славнозвісну Декларацію незалежності США, у вступній частині якої пояснюється правомочність революції «у випадку, якщо уряд порушує базові права підданих».

Втім, на відміну від своїх попередниць ХХ ст., сучасні демократичні революції носять переважно мирний характер. Коротко порівняємо для прикладу Українську революцію 1917 – 1921 рр. і Помаранчеву революцію 2004 р. У Визвольних змаганнях (1917 – 1921 рр.) – а саме так доцільно характеризувати цей революційний період в Україні, оскільки поспіль відбулося фактично не одна, а кілька революцій – як результат черги досить бурхливих, жорстоких і кривавих подій Україна на нетривалий час здобула державну незалежність і можливість сформувати власний політичний устрій. Але з рештою – українські землі виявилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною. В історії людства – це не єдиний випадок коли кривава революція закінчилася не тим, заради чого вона розпочиналася!

Зовсім інший характер носила Помаранчева революція в Україні 2004 р., коли під тиском масових протестів було відмінено результати виборів Президента України та проведено повторний тур виборів.

Помаранчева революція відбувалася як кампанія загальнонаціональних протестів, мітингів, пікетів, страйків та інших акцій громадянської непокори в Україні, організована і проведена прихильниками В.А.Ющенка, основного кандидата від опозиції на президентських виборах у листопаді — грудні 2004 року, після оголошення Центральною виборчою комісією попередніх результатів, згідно яких переміг його суперник – В.Ф.Янукович.

Як і її історичні попередниці, Помаранчева революція носила характер громадянського протистояння. Оскільки, основною базою об’єднаної опозиції стали західні і центральні регіони країни, у той час як В.Ф.Януковича підтримав Схід і Південь України. Громадська думка західних країн була переважно на боці української опозиції. Але, це протистояння не набуло гостро-конфронтаційного (кривавого) характеру. Основним результатом революції було призначення судом повторного другого туру президентських виборів (не передбаченого прямо законодавством). Крім того, внаслідок компромісу, досягнутого фракціями Верховної Ради України, після призначення повторного другого туру виборів були прийняті зміни до Конституції України, які отримали назву «Конституційна реформа». Конституційна реформа зменшила повноваження Президента України, і, таким чином, знизила рівень значущості спірних президентських виборів. Таким чином в Україні – де факто – відбулися зміни не лише у суспільно-політичній свідомості населення, а й у державному устрої.

Що ж до тези про «зміну правлячої еліти України», що мала б стати наслідком Помаранчевої революції, то вона, на нашу думку, лишається глибоко полемічною, оскільки обіцяна лідерами Помаранчевої революції «радикальна переорієнтація внутрішнього й зовнішньополітичного курсу країни» так і не відбулася. Не відбулося радикальних змін середовища політичних еліт і в наслідок інших «кольорових» революцій – в Сербії, Грузії і Киргизстані. Крім того, зі свого боку, влади країн, які називалися як потенційні об’єкти застосування «революційного досвіду», почали певні контрзаходи для недопущення цього. Загалом це указує на один із суттєвих недоліків мирних революцій. Таким чином, із тезою про те, що кращим способом усунення від влади чинної (корумпованої і реакційної) політичної еліти є її фізичне знищення, як наслідок кривавої революції, досі важко сперечатися.

Надто повільно в сучасних демократичних умовах працює й описаний ще Вильфредо Парето механізм еволюційного заміщення політичної еліти.

До наступного розділу: Замість висновків

Посилання:

1. Революція // Вікіпедія -http://uk.wikipedia.org/wiki.

2. Декларація незалежності США // Вікіпедія - uk.wikipedia.org.

3. Парето В. Компендиум по общей социологии / Перев.: А.А.Зотов (ориг.: итальянский). – М.: ГУ ВШЭ, 2008, – 512 с.