До попереднього розділу: Пряма демократія в Україні: історичні традиції та перспективи розвитку

Вже під час святкування другої річниці Помаранчевої революції, одним з основних питань, що постали в середовищі вітчизняного політикуму, були можливість і передбачувані терміни повторення Майдану. Актуальність цього питання не зменшується й зараз, про що свідчить високий рівень протестних настроїв у суспільстві. Люди все менше довіряють політикам, незалежно від їхнього політичного кредо, що також, підтверджується різними опитуванням громадської думки.

З огляду на таку ситуацію ще більш актуальною для науково-теоретичного осмислення й практичного впровадження в політичне життя сучасної України стає проблема розвитку механізмів прямої демократії. Традиційно до таких механізмів ми відносимо вибори і референдуми. І саме ним присвячено чимало робіт вітчизняних науковців, зокрема: В.П.Гончарук, Г.М.Малкіної, В.П.Погорілка, М.І.Ставнійчук, В.Л.Федоренка, І.А.Хаврука, І.В.Шкурата та багатьох інших. Втім, зміст цих робіт, переважно дисертаційних, висвітлює лише окремі аспекти прямої демократії та перспектив її розвитку в Україні. Інший зріз наукових доробків вітчизняних авторів становлять окремі монографії і статті з цієї тематики . Деякі питання державно-правового характеру розвитку прямої демократії в Україні висвітлюються в комплексних наукових працях провідних вітчизняних науковців-юристів В.Б.Авер’янова, М.І.Козюбри, В.М.Шаповала та інших .


Мета цієї статті – показати, що крім названих вище (вибори і референдуми) механізмів, історія й сучасна практика прямої демократії знає інші форми прямого масового волевиявлення громадян, на актуальність і дієвість яких сучасна вітчизняна наукова й політична думка не звертає належної уваги.

Завдання дослідження:

- проаналізувати світовий досвід дії таких механізмів прямої демократії як масовий протест і революція
- виявити історико-ментальні особливості дії механізмів прямого масового волевиявлення українського народу;
- спрогнозувати ризики та небезпеки поширення масових протестних настроїв в сучасному українському суспільстві;
- окреслити основні напрями розвитку механізмів парямої демократії в україні.

Пряма демократія, як форма політичної організації суспільства, у своїх первісних формах спостерігалась ще у примітивних суспільствах періоду родового ладу. У західній політичній традиції виникнення ідеї демократії асоціюється з містами-державами (полісами) Стародавньої Греції. Давньогрецька демократія в багатьох своїх аспектах суттєво відрізнялась від демократії наших днів. Вона являла собою насамперед систему прямого правління, за якої весь народ, а точніше, сукупність вільних громадян, був ніби колективним законодавцем і якій не була відома система представництва.

У давніх демократичних містах-полісах кожен громадянин був наділений правом участі у прийнятті рішень, що стосувались його життя і діяльності. Навіть рядовий громадянин протягом свого життя принаймні один раз мав можливість отримати виборну посаду з числа тих, що існували в місті-державі. Це було можливо тому, що основним способом вибору громадян для виконання суспільних обов’язків був жереб, і всі, хто володіли виборчими правами, мали рівні шанси бути обраними. У силу активного використання жеребкування при призначенні громадян на виборні посади в античній демократії не зміг знайти належного розвитку інший важливий атрибут сучасної демократії – інститут виборів. Така антична система призначення громадян на ті чи інші посади за жеребкуванням не використовувалась у подальшому в якості альтернативи виборам.

Афінська пряма демократія це практично єдиний випадок в історії людства, коли державою керували не обрані представники, а самі громадяни, наділені надзвичайно широкими правами. Звичайно, Афіни були типовою рабовласницькою державою, де чільна частина прав, в тому числі права створювати закони, належали тільки громадянам. Пряма демократія в подібній формі, коли в діяльності державних інституцій беруть участь всі громадяни, була можлива перш за все тому, що обмежувалась лише одним містом-полісом, населення якого навіть в часи процвітання не перевищувало 25 тис. осіб. З таким невеликим населенням можна було легко організували загальне зібрання (адже людям не треба далеко йти), а також провести голосування простим підняттям рук і їх підрахувати. Ксенофонт навіть єхидно зауважував: «Засідання Асамблеї проводиться доти, поки можна розрізнити руки голосуючих».

Історія афінської демократії свідчить – пряма демократія можлива тільки там, де громадяни можуть вільно один з одним контактувати в режимі реального часу. Технічні можливості не дозволяли подібного у масштабах, більших за поліс, однак у XXI ст., із винайденням нових форм комунікації, це поступово стає можливим, як стає реалізовним повернення до прямих форм демократичного устрою.

Започаткування певних демократичних традицій, які цілком відповідають характеру загальноєвропейської політичної еволюції в Україні за часів Київської держави (ІХ – ХІІІ ст.) виражається у формі укладання з новообраним князем угоди та складання останнім всенародної присяги. Всенародне «закликання» кандидата на княжий престол є практичною реалізацією сформульованої набагато пізніше ідеї народного суверенітету, адже саме громада виступає тут джерелом влади.

Але в Київській державі, як форма прямої демократії, продовжує існувати й всенародне віче, що веде своє походження від племінних сходів в дофеодальний період. При розвитку феодалізму вічові збори і далі скликались. Скликають їх в основних адміністративних центрах — Києві, Чернігові, Новгороді тощо. Під вічем у всіх словянських землях, крім Новгорода, розуміють всякі масові збори жителів міста як головного, так і пригородів. Втім, підсумовуючи огляд літописних свідчень про існування в Києвській державі віча як постійного органу державної влади, Є.С.Юшков констатує , що факт скликання всенародного віча при надзвичайних обставинах ще не доводить існування віча як постійного органу державної влади. На думку автора, слов’янську традицію віча важко ототожнювати з античною традицією народних зборів не лише всилу їх надзвичайного, як правило, характеру, а й в силу слабкої керованості цього процесу, практичної непередбачуваності його результатів й наслідків, які інколи мали досить радикальний характер.

За часів козацької України (ХVI – XVIII ст.) над генеральним урядом стояла військова рада – збори всього війська. Її скликали для вирішення найважливіших питань, виборів гетьмана, генерального уряду. В такий спосіб працювала пряма військова демократія. Загалом такий механізм прямого волевиявлення як збори всього війська за умов військової демократії працював досить ефективно, але зрештою трапився і такий феномен як «Чорна рада» (м. Ніжин, 1663 р.). Вдумаймось либонь в такі слова, вкладені Пантелеймоном Кулішем в уста Якима Сомка: «Гетьмануй над нами хто хоч — чи рицар. чи свинопас — аби ми полковникували. О, неситая жадоба старшиновання! Тепер-то я побачив тебе у вічі. Гнешся ти перед усякою поганню в дугу, аби тільки верховодити над іншими».

У регіонах тогочасної України, містах і селах правили виборні урядовці – як адміністративні, так і судові. Посади на всіх щаблях державної влади та місцевого самоврядування, всі урядовці й чиновники були виборними і завжди мали відповідати перед своїми виборцями. Варто відзначити, що на той час більшість європейських держав були абсолютними монархіями і часто мали вкрай обмежене самоврядування навіть на рівні місцевих громад, а на рівні держави не мали жодного. Отже, у ті часи, коли Україна була суверенною (ІХ – ХІІІ ст., ХVI – XVIII ст., з 1991 року), вона тяжіла до встановлення демократичного ладу і часто за рівнем демократизму випереджала більшість тогочасних держав Європи. Україна стала однією з перших держав, де було ухвалено Конституцію, тобто відмовлено від абсолютного суверенітету монарха. Це було реалізовано Конституцією Пилипа Орлика, ухваленою 1710 року, тобто за 73 роки до ухвалення американської Конституції. На жаль, її норми так і не було реалізовано на практиці.

Формування основ сучасної демократії відбувалось в Новий час у контексті еволюції ідей свободи особистості, громадянського суспільства, народного суверенітету, національної держави тощо, коли феодальні хартії і вольності змінюють законодавчі механізми обмеження одноосібної влади монарха. Основоположне значення для формування й утвердження демократії мала проголошена ідея про вроджені, невідчужувані права кожної людини на життя, свободу, гідність, недоторканність і безпеку, опір пригніченню.

Крім того, у сучасній демократії (що також відрізняє її від античної) політичні права доповнюються соціальними правами, які передбачають надання всім членам суспільства визначеного законодавством мінімуму соціальних благ.

Багатим досвідом застосування так званої прямої демократії в світі відома Швейцарія. Швейцарці голосують не лише на виборах політиків чи партій, а й з питань державного і регіонального значення, які визначають їхнє життя. Кожен громадянин має право подавати на розгляд парламенту власний законопроект чи виносити на всенародний референдум певне питання, щоправда якщо збере на їх підтримку 100 тис. підписів. Крім того, народ Швейцарії, єдиний у світі, має право вето на прийняті парламентом закони. Сформований в Швейцарії механізм «наскрізного» референдуму робить менш актуальними інші форми прямої демократії, але Швейцарська конфедерація є скоріше виключенням, ніж правилом в сучасній європейській демократії.

До наступного розділу: Нові механізми прямої демократії

Посилання:

1. Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України. 2008 рік. president.gov.ua/news/9941.htm (16.05.2008 р.).

2. Стус В., Константинова І. Коли буде наступний Майдан? day.kiev.ua/173336/ (02.12.2006 р.).

3. Громадська думка на межі 2007–2008 рр.: оцінка року, що минає, та погляд у майбутнє. smc.org.ua/monit.html. (27.12.2007 р.); Антипович О. Шанс для свободи. vgolos.com.ua/blog/65.html (04.06.2008 р.); Новини. Громадська думка. aratta.org.ua/news_ua.php?division=46 (12.06.2008 р.).

4. Гончарук В.П. Особливості трансформації виборчої системи сучасної України. Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / В.П. Гончарук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2001. — 16 с.

5. Малкіна Г.М. Взаємодія виборчої і партійної системи: світовий досвід і проблеми україни. Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / Г.М. Малкіна; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2004. — 18 с.

6. Погорілко В.Ф., Федоренко В. Л.. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. — К.: Ін-т держави і права НАН України, 2000. — 248 с.

7. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: проблеми теорії і практики. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / М.І.Ставнійчук; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2001. — 16 с.

8. Федоренко В.Л. Конституційно-правові основи всеукраїнського референдуму: проблеми теорії та практики. Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 В.Л. Федоренко; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1999. — 17 с.

9. Хаврук І.А. Референдуми в перехідних демократіях (на прикладі України, Білорусі та Росії): Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 / І.А. Хаврук; Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. - Чернівці, 2006. – 20 с.

10. Шкурат І.В. Становлення та розвиток політичних виборів в Україні (управлінський аспект). Автореф. дис... канд. наук з державного управління: 25.00.01 / І.В. Шкурат; Укр. акад. держ. упр. при Президентові України. — К., 2002. — 20 с.

11. Погорілко В.Ф. Основні засади теорії безпосередньої демократії // Право України. — 2001. — № 8. — С. 26—32. Толстоухов А.В. Філософія демократії. — К.: Новий друк, 2005. — 160 с.

12. Шаповал В.М.. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В.М. Шаповал. - К.: Юрінком Інтер: Салком, 2005. - 559 с.; Вибори та демократія: Науково-просвітницький журнал / Інститут виборчого права Національного університету «Києво-Могилянська академія». eli.org.ua/files/magazine_file_12.pdf.

13. Історія розвитку демократії та становлення демократії сучасної держави. book.li.org.ua/ua/map/r14/141/. (09.10.2006).

14. Ксенофонт. Киропедия. – М.: Наука. 1976, - 336 с. – С. 113.

15. Фонд «Демократичні ініціативи». Євроатлантичні цінності – одвічні цінності українського народу - dif.org.ua/ua/europe/yasnyky/ya10 (28.06.2008 р.)

16. Юшков Є. С. Питання про Віче - litopys.org.ua/yushkov2/yush20.htm.(29.07.2008 р.)

17. Куліш П. Чорна рада. – К.: Фоліо. – 288 с. – С. 235.

18. Шиманський О. Пряма демократія. Швейцарський стиль // Україна молода - umoloda.kiev.ua/number/1179/186/41969/. (05.06.2008 р.).