Концептуалізм проти теорії природних видів Кріпке

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Теорія смислів власних імен Міля та її есенціалістська інтерпретація Кріпке

Теорія природних видів Кріпке є поширенням інтерпретації смислів власних імен як таких, що означають певні конкретні речі, на родові назви. В цьому Кріпке розходиться з переважною більшістю попередніх визначних філософів логіки й мови (Міль, Фреге, Рассел). На думку цих філософів, родові назви (загальні поняття) за своїм смислом є еквівалентом (скороченням) відповідних описів, що або дані явно як визначення або неявно маються на увазі мовною практикою. Тобто, смисли загальних понять в принципі можливо виразити (хоча й неточно, деякою мірою приблизно) через визначення виду “Х − це {опис – тіло визначення}”; будь-що, що відповідає опису (тілу визначення), відповідає також і поняттю (родовій назві) Х. Натомість, за теорією Кріпке не лише для власних імен, але й для назв типу “тигр” чи “золото” смисл задається не властивостями (описом), що дані у визначенні або неявно передбачаються у мовній практиці, а історією застосування до певних конкретних речей. Так само як власне ім’я означає деяку ось-цю річ (людину, планету, річку), родова назва означає деяку множину ось-цих речей. Кріпке називає такі псевдоконкретні множини природними видами. Родові назви відносяться до таких псевдоконкретних множин у такий самий спосіб як імена відносяться до конкретних речей.

Я характеризую природні види Кріпке як псевдоконкретні множини, оскільки вони не є ані справді конкретними, ані концептуально (абстрактно) заданими. Справді конкретними є лише “закриті” множини, які складаються з заданого переліку конкретних речей. Так, 'тигри центрального зоопарка міста Києва 20 червня 2010 року' є конкретною множиною, що утворюється з певної кількості конкретних тигрів; якщо ці тигри мають імена або інвентарні номери, то можливо скласти їх поіменний (пономерний) перелік. Натомість, 'тигри' не є справді конкретною множиною; неможливо поіменувати-проінвентаризувати усіх тигрів і скласти їх повний перелік; множина тигрів є відкритою і включає не лише усіх тигрів, що живуть на планеті Земля на даний момент, але й усіх уже померлих і ще ненароджених тигрів. Як же визначається множина тигрів і усі інші подібні множини (відкриті множини, які носять певну родову назву)?

Традиційна точка зору на це питання (яку представляють Міль, Рассел, Фреге та ін.) така: множина тигрів та інші подібні множини задаються через поняття-ідею-концепцію тигра. Це поняття-ідея-концепція можуть задаватися явно, через визначення (“Тигр – це хижа тварина сімейства кошачих ………”) або матися на увазі неявно: зазвичай, коли люди вживають слово “тигр”, вони не згадують визначення, у них є деяке певне інтуїтивне уявлення-ідея тигра, яке “холістично”, в цілісному образі охоплює найважливіші властивості того, що мається на увазі під словом “тигр”. Зазвичай, у повсякденній мовній практиці, ми не маємо потреби звертатися до визначень. Проте якщо людина, незнайома з деякою родовою назвою, запитає нас, що вона означає, то щоб відповісти на це питання, ми мусимо виразити наше інтуїтивне уявлення-ідею у мові у формі опису. Наприклад, якщо людина, яка ніколи не чула про тигрів, запитає нас, що таке тигри (що означає слово 'тигр'), то ми відповімо щось типу “Тигр – це велика хижа кішкоподібна смугаста тварина…” В загальному випадку, смисл родової назви Х може бути переданий в мові лише у формі “Х – це {опис}”.

Отже, “відкриті” множини, які позначаються певними родовими назвами, є концептуально (абстрактно) заданими. Далі я буду називати цю точку зору дескриптивною (від англ. description – опис) або концептуалістською (від англ. concept – поняття, ідея, концепція) теорією смислів родових назв. Її суть – у тому, що смислом родової назви (будь-якого слова, яке не є власним ім’ям, займенником, прийменником чи сполучником) є деяка концепція, сукупність уявлень, якісних асоціацій, що цей смисл є якісно визначеним. Тобто: те, чи належить якась річ (або властивість, або дія) до даного виду визначається тим, чи володіє вона властивостями, що передбачаються концепцією (поняттям) виду. Або простіше – чи ця річ відповідає даному поняттю-концепції. У випадку простих властивостей смислом назви (наприклад “жовтий”) є деяка властивість, що є інтуїтивно зрозумілою завдяки асоційованим з нею суб’єктивним переживанням.

Поясню це простим прикладом, який показує відмінність того, як ми надаємо смисл власним іменам, від того, як ми надаємо смисл назвам.

Якщо в розмові я згадав про Петра і мій співрозмовник не знає про кого йде мова, він може запитати, кого я маю на увазі. Якщо я відповім: “Петро – це чоловік невисокого зросту з чорнявим волоссям, який живе у нашому селищі в останній хатині з південного кінця...”, то це досить однозначно вкаже на особу, яку я маю на увазі. Але цей опис буде не смислом імені 'Петро', а лише, як слушно вказує Кріпке, способом посилання на “ось-того чоловіка”. Адже Петро може підрости, або посивіти, або переселитися. Якби Петро був десь поруч, я міг би замість опису вказати пальцем і сказати: “Петро – це ось той чоловік”. Або міг би показати фотографію і сказати: “Петро – це ось той чоловік”. Або якщо я знаю, що мій співрозмовник бачив Петра в певний час у певному місці, то я міг би сказати: “Петро – це той чорнявий невисокий чоловік, якого Ви бачили ось-там ось-тоді”. В усіх цих випадках важливо, що Петро – це не будь-який чоловік з певними характеристиками, а конкретний, ось-цей (або он-той) чоловік. В англійській мові це виражається визначеним артиклем the: “Peter is the man who …”

Натомість, якщо я потраплю до якогось далекого туземного племені, в якому ніколи не бачили котів, вивчу їхню мову і, розповідаючи їм про світ, в якому я раніше жив, захочу пояснити їм, що таке кіт, то я скажу, що кіт – це невеличка пухнаста тварина, яка годується мишами й пташками, любить молоко, вигодовує молоком новонароджених кошенят, часто живе у людей і т.д. І цей опис буде не посиланням на “ось-ту множину тварин”, а смислом, в якому я вживаю слово 'кіт'. Я матиму на увазі не якихось конкретних (ось-цих) тварин, а усіх тварин, які мають певні характеристики. В англійській мові це виражається невизначеним артиклем а (an): “Cat is an animal that …”

Зауважимо, що той факт, що смисл родової назви виражається в мові у формі опису, не означає, що такий опис мусить цілком точно, повно й однозначно передавати смисл відповідної назви. Більше того, можна стверджувати, що такий цілком точний, повний та однозначний опис в принципі неможливий, особливо щодо звичайної мови. Наше повсякденне розуміння смислів слів є асоціативно-інтуїтивним, і ніякий опис не може цілком точно й повно виразити в мові усі асоціації та їх відношення, що утворюють інтуїтивно зрозумілий смисл слова. Інтуїтивно-ацоціативне смислове поле певного слова може змінюватися від людини до людини, або у однієї людини з часом, або в залежності від різноманітних контекстів вживання слова. Навіть якщо припустити, що можливо дати цілком повне й точне визначення деякого поняття, то це не вирішує проблеми, оскільки кожне слово у визначенні потребувало б власного визначення і так до нескінченності. Тож опис того, що означає певне слово (що ми маємо на увазі, вживаючи його) слід розуміти не як цілком точну передачу смислу, а як передачу смислу достатньо близьку для розуміння у певному контексті.

Щодо повсякденного мовлення, впливовою (і, на мою думку, слушною) є “кластерна теорія”, яка говорить про те, що 1) смисл назви, яка використовуються в повсякденному мовленні, визначається певною множиною властивостей, які асоціюються з цією назвою; 2) для того, щоб вважати, що певна річ відповідає певній родовій назві, не обов’язково, щоб вона мала усі властивості з означеної множини, достатньо, щоб вона мала деяку “критичну масу” таких властивостей. Це зумовлює значну розмитість смислів слів у повсякденному мовленні, яку наука намагається зменшити (повністю її усунути неможливо) за допомогою визначень, які, в (недосяжному) ідеалі, мають чітко й однозначно вказувати усі властивості, якими має володіти річ, щоб відповідати певній родовій назві.

Кріпке не погоджується з концептуалістською (дескриптивною) теорією смислів і пропонує власну – теорію природних видів, в якій відповідники родових назв – “природні види” – розглядаються як псевдоконкретні множини. Спрощено, розбіжність між теорією Кріпке та концептуалістськими теоріями полягає в тому, що:

– згідно з концептуалістськими теоріями родова назва означає: “те, що має ось-такі й такі властивості” (тобто, відповідають концепції, поняттю речей даного виду);
– згідно з теорією Кріпке, родова назва (назва “природного виду”) означає: “ось-ці речі, якими б не були їх властивості”.

Проте “природний вид” в теорії Кріпке не є справді конкретною множиною (річ A + річ B + річ С ... + річ N); він є якимось гібридом між конкретною множиною та концептуально визначеною множиною. Відштовхуючись від конкретної множини – множини усіх тих конкретних речей, до яких історично застосовувалося певна назва, Кріпке пропонує визначати природний вид як усі ті речі, які мають ті ж сутнісні властивості, що й більшість речей, які належать до цієї конкретної множини.

Важливо, що те, що Кріпке називає сутнісними властивостями – це не ті властивості, які передбачаються поняттям-уявленням-концепцією, за допомогою якого ми відносимо речі до відповідної родової назви (наприклад, розпізнаємо деяких тварин як тигрів), а деякі інші, приховані властивості.

Природний вид, що носить певну родову назву, за Кріпке, включає:

(1) більшість тих речей, до яких ця родова назва історично застосовувалася
та
(2) усі ті речі, які мають ті ж сутнісні властивості, що й (1).
Спосіб, у який визначається належність чи неналежність речі до певного природного виду, можна описати у формі наступного алгоритму.
Щоб визначити, чи деяка річ Р належить до певного природного виду П, потрібно виконати таку послідовність дій:
1) відібрати усі ті конкретні речі, до яких родова назва 'П' історично застосовувалася. Назвемо цю множину речей множиною первинних означуваних (МПО) родової назви 'П' – МПО('П');
2) виявити сутнісні властивості, характерні для більшої частини МПО('П') – СВ(П);
3) з’ясувати, чи річ Т має властивості СВ(П).

Усі ті речі, які мають властивості СВ(П), належать до природного виду П, незалежно від того, чи вони належать до МПО('П') (множини первинних означуваних родової назви 'П'). Усі ті речі, які не мають властивості СВ(П), не належать до природного виду П, навіть якщо вони належать до МПО('П') (множини первинних означуваних родової назви 'П'). Таким чином здійснюється перехід від множини первинних означуваних родової назви 'П' до множини природного виду П, за схемою: МПО('П') → СВ(П) → П. При цьому більша частина МПО('П') належить до П.

Щоб краще зрозуміти відмінність між теорією Кріпке та концептуалістською (дескриптивною) теорією смислів, розглянемо приклад риб та китів.

Мабуть, усі ми в дитинстві вважали, що кит – це риба. А проте, пізніше ми дізналися, що “насправді”, згідно з тим, що говорить наука, кит – це не риба. До створення сучасної наукової класифікації тварин, що ґрунтується на теорії Дарвіна (виявлення еволюційної спорідненості різних тварин), усі люди, що знали щось про китів, вважали їх величезними рибами. А проте, сучасна наукова класифікація віднесла їх до іншого класу – ссавців, а не риб.

З точки зору теорії Кріпке, ситуація виглядає наступним чином. Існують природні види китів та риб. Кожний природний вид характеризується певною сукупністю сутнісних властивостей. Ці властивості приховані і можуть бути виявлені лише в результаті наукових досліджень. Проте вони, як правило, досить добре корелюють з деякими зовнішніми ознаками. Повсякденне та історично-донаукове вживання понять типу 'кит', 'риба' здійснюється відповідно до цих зовнішніх ознак. Але при цьому ніби передбачається, що за цими зовнішніми ознаками приховуються більш глибинні, сутнісні властивості. Коли зрештою наука виявляє ті глибинні, сутнісні властивості, які характерні для більшості особин, до яких історично застосовувалася певна родова назва, то часто виявляється також, що частина особин, до яких історично застосовувалася ця родова назва, не мають цих глибинних, сутнісних властивостей (хоча й мають подібні зовнішні властивості); а отже, до них ця назва застосовувалася помилково; вони не належать до даного природного виду. Так, оскільки науковці виявили сутнісні властивості більшості особин, до яких історично застосовувалося поняття риб, і з’ясували, що кити не мають цих властивостей; то цим самим було встановлено, що кити – не риби. Натомість, деякі тварини, які, можливо, зовнішньо були не схожими на риб і яких через це не називали рибами, але які мають виявлені наукою сутнісні властивості більшості особин, до яких історично застосовувалося поняття риб, є рибами. Приблизно така сама ситуація має місце щодо усіх інших природних видів та відповідних їм родових назв. В процесі розвитку пізнання ми рухаємося від явища (поверхового, очевидного) до сутності (глибинного, прихованого).

Прибічник дескриптивної (концептуалістської) теорії смислів може погодитися з більшою частиною попереднього абзацу. Розходження на перший погляд малопомітні, але важливі.

Теорія Кріпке виходить з уявлення про те, що природа вже сама по собі, незалежно від людських інтересів та концепцій (теорій), однозначно поділена на певні природні види, кожному з яких відповідає певна чітко й однозначно визначена сутність. Існує одна єдина правильна картина світу, в якій усе чітко й однозначно упорядковано й розкладено по полицях. Правда, ця картина прихована від нас зовнішньою оманливою завісою видимості. Завдання процесу пізнання (особливо, науки) полягає в тому, щоб відкрити приховану за цією завісою справжню, глибинну реальність – сутність, що приховується за видимістю. Хоча в повсякденному й донауковому вжитку родові назви застосовуються за зовнішніми, видимими ознаками, вони означають не ті речі, які мають ці зовнішні ознаки, а ті речі, які мають сутнісні властивості, які, як правило (у більшості випадків) приховуються за цими зовнішніми ознаками. У випадках, коли це правило порушується, застосування родової назви за зовнішніми ознаками є помилковим (як у випадку кита – за видимістю риби приховується сутність ссавця).

З точки зору концептуалістської (дескриптивної) теорії смислів ситуація виглядає інакше. Не існує єдино вірного, незалежного від людських потреб, інтересів, концепцій, теорій поділу світу на природні види. Природа сама по собі не є шафою, в якій усе чітко й однозначно розкладене по полицях. Усі поняття й класифікації є продуктом пізнавальної діяльності людей, яка упорядковує різні спостережувані явища відповідно до різноманітних людських потреб та інтересів. В різних контекстах одна й та сама річ може позначатися різними назвами, які передбачають різні комплекси властивостей. Одне й те ж слово в різних контекстах може вживатися у дещо різних смислах, які охоплюють не зовсім, а лише приблизно одне й те саме коло явищ. Типові або домінуючі смисли слів можуть змінюватися зі зміною людських уявлень про світ, з появою й визнанням нових теорій. Слова означають не якісь приховані сутності й природні види, а саме те, що мають на увазі люди, які їх вживають. Якщо люди, вживаючи певне слово, мають на увазі речі з певними зовнішніми властивостями, то це слово означає речі з певними зовнішніми властивостями. Якщо люди, вживаючи певне слово, мають на увазі речі з певними глибинними, недоступними для безпосереднього спостереження властивостями, то це слово означає речі з певними глибинними, недоступними для безпосереднього спостереження властивостями.

З точки зору теорії Кріпке, поняття риби відпочатку означало те ж саме, що воно й означає зараз у науковому смислі. Власне, ненауковий (донауковий) і науковий смисл поняття риби один і той же – деякий “ось-цей” природний вид, який об’єднується деякими прихованими сутнісними властивостями, і більшість (але не всі) представники якого мають деяку типову зовнішність (форма тіла, плавники) і живуть у воді.

З точки зору концептуалістської (дескриптивної) теорії смислів поняття риби в донауковому смислі означало не зовсім те саме, що означає поняття риби в науковому смислі. Поняття риби в донауковому смислі означало тварин з певною типовою зовнішністю (форма тіла, плавники), що живуть у воді. Поняття риби в науковому смислі означає тварин з дещо іншими визначальними ознаками, відібраними таким чином, щоб поняття риби у науковому смислі як правило вибирало тих же тварин, що й поняття риби в донауковому смислі, але при цьому щоб ці тварини були між собою більш еволюційно споріднені, ніж з іншими тваринами (походили від єдиного предка, відмінного від предків усіх інших тварин). У тому смислі, в якому люди раніше (до вироблення сучасної наукової біологічної класифікації) розуміли слово 'риба', і в якому я розумів його в дитинстві, кит є рибою, але в науковому смислі, яке визначає поняття риби через інші ознаки, кит не є рибою.

Згідно з теорією Кріпке, це не так: смисл слова 'риба' не змінився, ми просто дізналися, що кит цьому смислу не відповідає. Завдання для самостійної роботи: згадайте, як, в якому смислі Ви в дитинстві розуміли слово 'риба'? Чи є кит рибою у тому, дитячому смислі?

Особисто я в дитинстві під словом 'риба' розумів тварин з певною типовою зовнішністю (форма тіла, плавники), що живуть у воді. Вживаючи це слово, я мав на увазі саме таких тварин, а не якийсь природний вид з прихованими сутнісними властивостями. Якщо я не помиляюсь, то переважна більшість людей в дитинстві і переважна більшість людей до вироблення сучасної наукової біологічної класифікації розуміли це слово так само і вживали його в такому самому смислі. Тому, на мою думку, теорія Кріпке є хибною; слушною є концептуалістська (дескриптивна) теорія.

Щоб переконатися в цьому додатково, розглянемо уважно ті приклади, які сам Кріпке наводив для пояснення своєї теорії. Дещо модифікувавши ці приклади для більшої виразності, ми побачимо, що вони не лише не підтверджують теорії Кріпке, але й прямо її спростовують.

До наступного розділу: Золото – жовтий метал?

Примітки:

1. Пор.: Ф. фон Гаєк: “Одна й та ж сама річ може бути для однієї науки маятником, для іншої – шматком бронзи, а для третьої – увігнутим дзеркалом.” (Хайек Ф. Контрреволюция науки. – С. .....)

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии