Різновиди дуалізму та панпсихізм

Свідомість як суб’єктивність: таємниця Я

До попереднього розділу: Душа, Я та феноменологічний простір

В філософії розрізняють, за різними ознаками, кілька видів дуалізму. Одне з таких розрізнень − “сильного” та “слабкого” дуалізму, тобто інтеракціонізму та епіфеноменалізму − ми вже розглядали у Частині 1, розділ 7.

Розглянемо інше найбільш поширене розрізнення на

− субстанційний дуалізм (англ. substance dualism), який розглядає свідомість(Я) і тіло (мозок) як різні речі (субстанції);
− пропетивний дуалізм (англ. property dualism; property − властивість), який розглядає свідомість як нефізичну (нематеріальну) властивість чи нефізичний (нематеріальний) аспект (комплекс властивостей, станів) якоїсь речі, яка має також і фізичні властивості (найчастіше йдеться про мозок, який розглядається не як чисто фізична система, а як річ з подвійною, психофізичною природою).

Я пропоную також іншу, близьку але, на мою думку, більш змістовну й чітку, однозначну типологію, яка виключає деякі хибні тлумачення і неясності, пов’язані з поняттями субстанційного та пропетивного дуалізмів. Згідно з нею, слід розрізняти такі види дуалізму:

− етерналізм (від англ. eternal − вічний) − гіпотеза про те, що душі існують вічно – в минулому й майбутньому,
− креаціонізм (від англ. create − створювати) − гіпотеза про те, що душі створює Бог
− емерджентизм (від англ. emerge − виникати) − гіпотеза про те, що свідомість, Я або душа виникає за певних умов за особливими законами природи з нічого.

Дещо окремо від цих розрізнень стоїть панпсихізм. Його можна розглядати як різновид пропетивного дуалізму, що приписує усім (аж до найменших) елементам реальності як фізичні, так і психічні (протопсихічні) властивості. Проте, панпсихізм може бути й ідеалістичним − як теорія про те, що реальність за своєю внутрішньою природою, сутністю є психічною, а фізичне є лише проявом психічного.

Варто звернути увагу, що вживаючи термін “дуалізм” я не маю на увазі деяку загальну онтологічну теорію (теорію про устрій дійсності в цілому), згідно з якою дійсність утворюється двома началами. Я вживаю його у більш вузькому контексті, у відношенні до психофізичної проблеми. У цьому контексті “дуалізм” означає теорію про те, що свідомість – це щось нефізичне: нефізична річ, відмінна від тіла й мозку – душа (субстанційний дуалізм) або система нефізичних властивостей-станів мозку (пропетивний дуалізм). Дуалізм у відношенні до психофізичної проблеми може поєднуватися з плюралізмом у більш широкому онтологічному (метафізичному) смислі – теорією про те, що дійсність у цілому утворюється не двома, а більшою кількістю фундаментальних “начал” чи “вимірів”.

Я вважаю ідею плюралізму слушною як у смислі множинності свідомостей, Я, так і в смислі множинності різних типів чи “вимірів” реальності. Так, я погоджуюсь з К.Поппером у тому, що крім фізичної реальності (Світ-1) та суб’єктивних реальностей (Світ-2, а точніше, багато таких “світів”, окремих Я), доречно говорити про особливу реальність об’єктивних ідей, смислів, логічних відношень, втілених в мові й культурі (зокрема, науці) – Світ-3. Більше того, я вважаю потрібним говорити ще про один вимір реальності (або про особливу частину Світу-3, що матиме більше спільного зі “світом ідей” Платона) – реальність об’єктивних (моральних та естетичних) цінностей.

До наступного розділу: Класичний (субстанційний) дуалізм. Етерналізм та креаціонізм

Примітки:

1. Поппер у своїй інтелектуальній автобіографії “Незакінчений пошук” розміщує цінності поряд з проблемами у Світі-3.
На мою думку, така точка зору є неприйнятною, оскільки вона приводить до морального релятивізму: ми можемо говорити про цінності лише у відношенні до тих або інших проблем, що ніяк не може бути підставою для фундаментальних моральних розрізнень в термінах добра і зла (а також естетичних розрізнень в термінах краси і потворності). Відбувається підміна справді моральних питань про добро і зло на морально індиферентне питання ефективності для вирішення певної проблеми, досягнення певної цілі. В такому разі, неможливо оцінювати цілі (саме як цілі, а не як засоби для досягнення інших цілей) – чи є вони добрими чи поганими, можливо лише оцінювати засоби з точки зору того, чи ведуть вони до досягнення поставлених цілей, – якими б не були ці цілі. Це суперечить антирелятивістській позиції самого Поппера, яку він захищає в додатку до праці “Відкрите суспільство та його вороги” – “Факти, норми та істина: подальша критика релятивізму”.
На мою думку, послідовне заперечення релятивізму і продумування онтологічних імплікацій цього заперечення мусить привести до чогось подібного до поняття Блага у Платона або ідеї особливого виміру реальності – виміру об’єктивних життєвих смислів Віктора Франкла.
Можливо, об’єктивні цінності й смисли слід розглядати як частину Світу-3, але в такому разі сама концепція Світу-3 має бути доповнена вищим ієрархічним рівнем, подібним до “світу ідей” Платона, − рівнем об’єктивних цінностей, смислів, регулятивних ідей, які не творяться, а відкриваються людьми. На користь такого погляду свідчить те, що такі цінності та ідеї справді виступають в якості регулятивних для творчості у мистецтві й науці (зокрема, сюди належать ідея істини та базові принципи логіки).

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии