Корупція в Україні: причини поширення та механізми протидії

До попереднього розділу: Політична корупція

Зловживання адміністративними повноваженнями має об’єктивний характер і розвивається з того моменту, коли людина посідає керівну посаду і її індивідуальна воля трансформується в державну. Таким чином, адміністративна посада під дією її внутрішніх складових елементів (авторитету, повноважень, доступу до різноманітних матеріальних і нематеріальних благ та ресурсів тощо) наповнюється багатьма суб’єктивними факторами, що набувають як позитивного, так і негативного характеру. Внаслідок їх дії в деяких посадовців може гіпертрофуватися смак до влади, внаслідок чого відбуваються зворотні процеси: державна воля трансформується в особисту, а державна влада привласнюється посадовцем й використовується ним у приватних інтересах. Особа на державній посаді починає служити не суспільству, а самій собі, а її особиста воля домінує над волею державною, спрямовувати її нераціональним, неправомірним і навіть злочинним шляхом. Під час зловживання владою посадова особа використовує надані їй службові повноваження для протекціонізму й незаконного отримання різноманітних благ тощо.

Масштабне й системне корупційне явище, коли один з органів влади регулює суспільні відносини, переслідуючи приватні або вузькокорпоративні інтереси визначають терміном «привласнення держави» (state capture). Вивчаючи явище корупції в перехідних країнах, дослідники Неllmann, Kaufmann та Jones подають такі два приклади. В одному – беззахисний власник маленької крамнички потерпає поневіряння і втрати від безперервних поборів й свавілля контрольних органів. В іншому – образ могутнього олігарха – лідера впливової фінансово-промислової групи, що «захоплює державу» для того, щоб формувати правовий порядок з метою досягнення власних корисливих інтересів. Перший випадок – це адміністративна корупція, другий – «привласнення держави».

Національна й світова практика адміністративного управління знають велику кількість прикладів того, як представники бізнесу й капіталу, використовуючи можливості втручання в процедури відомчої нормотворчості, створюють для себе привілейоване становище для успішної боротьби проти своїх конкурентів із застосуванням адміністративних методів або отримують інші переваги для захоплення своїх сегментів ринку. Ті ж самі дослідники зазначають: «Привласненням держави можна вважати спроби фірм самостійно встановлювати правила гри або впливати на їх ухвалення (закони, підзаконні нормативні акти) як за допомогою індивідуальних виплат чиновникам, суддям та депутатам, так і без них. Залежно від гілки влади, в рамках якої той чи інший орган державної влади уповноважений ухвалювати рішення, можна розрізняти привласнення законодавчої, виконавчої і судової влади».

Необхідно розрізняти стихійні й здебільшого тіньові процеси «привласнення держави» від цивілізованих і законодавчо врегульованих в демократичних країнах форм і процедур представництва інтересів – таких, як лобізм, клієнтелізм або корпоративізм, які так само спрямовані на те, щоб впливати на процеси встановлення або зміни «правил гри». На відміну від тіньових, корупційних методів впливу ці класичні процедури взаємодії влади й бізнесу мають легальний, чітко регламентований, відкритий і прозорий характер; вони чітко контролюються й регулюються для збереження й дотримання балансу між інтересами держави, суб’єктів господарювання й громадян.

Основними формами корупції у системі державної, муніципальної та недержавної служби в Україні, за даними Головного управління державної служби (далі - Головдержслужба), є наступні:

- надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень – 32 %;
- відмову фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими актами, умисне затримування її, надання недостовірної чи неповної інформації, сприяння, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам – учасникам процедур закупівель, у досягненні перемоги всупереч вимогам Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” – 28,3 %;
- незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг – 15,9 % від загальної кількості складених протоколів;
- сприяння, використовуючи своє службове становище, фізичним і юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а так само в отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг – 14,4 %.

Надзвичайно серйозними є такі проблеми, як неефективність, затягнутість, непрозорість бюрократичних процедур, непідзвітність та корумпованість кадрів державної служби, непрозорість прийняття рішень у державних управлінських структурах, вразливість державної служби від політичних тисків тощо.

Поширені в демократичних країнах форми й процедури представництва інтересів (тобто легальні й прозорі канали зв’язку «влада-бізнес») в Україні досі залишаються неформалізованими, непрозорими, перебувають у тіньовій сфері й фактично межують з корупцією, хабарництвом, підкупом політиків і чиновників, що складає фундаментальні небезпеки й загрози для державних і суспільних інтересів. Нормотворчим підґрунтям цього явища можна вважати поширену на сьогодні практику закладання в законодавчі акти численних відсилочних норм, які делегують суттєві повноваження органам виконавчої влади нижчого рівня і, таким чином, переносять важливі питання управління суспільними відносинами на рівень підзаконних актів. Величезна кількість відсилочних норм зміщує процес законотворчості в сферу виконавчої влади, створюючи, таким чином, сприятливі умови для тіньового представництва інтересів і корупції, для довільного тлумачення і впровадження норм законів.

Іншим суттєвим підґрунтям для корупції є відсутність в Україні легалізованих, законодавчо визначених і врегульованих «каналів», форм і процедур представництва інтересів (лобізму, клієнтелізму та корпоративізму). Внаслідок цього процес ухвалення багатьох адміністративних рішень в Україні за рівнем закритості й непрозорості можна порівняти з «чорною скринькою» , в якій у фактично недоступному режимі, кулуарно, без належного аналізу й оцінки можливих впливів приймаються важливі політичні й соціально-економічні рішення і навіть цілі державні програми.

До наступного розділу: Тіньова економіка

Примітки:

1. Hellman Joel S., Jones Geraint, Kaufmann Daniel. Seize the day, seize the state. An empirical analysis of state capture and corruption in transition. World Bank working papers. p. 2.