Християнський консерватизм. Соціально-економічні постулати


Ідеологічні засади християнсько-консервативної течії в Галичині кінця XIX – початку XX ст.

До попереднього розділу: Християнський консерватизм. Національно-політичні постулати (частина 2)

Одним з головних напрямків діяльності українських християнських консерватистів була праця над економічним піднесенням народу. В цьому напрямку найбільш відчутними є подібність між ними і європейськими християнсько-соціальними і християнсько-демократичними рухами, які не відділяли вирішення соціального питання від вирішення економічного, тобто соціальноорієнтовна економіка.

Звичайно, що головна увага була привернута до селянського господарства. Як вже зазначалось, його стан на кінець XIX ст. погіршився: малоземельність, низька ефективність праці, зростаючі податки, заборгованість, лихварство тощо. Одним словом, галицьке село потребувало термінової багатосторонньої реформи. І це добре відбилось в програмі та діяльності групи О. Барвінського.

Насамперед, вони реально оцінювали причини такого стану, виділяючи внутрішні і зовнішні. До зовнішніх причин вони відносили податковий тиск, відсутність дешевого кредиту для селян, малоземельність, планову колонізацію польськими селянами із Західної Галичини у Східну, несправедлива державна політика утиску більш розвинутими районами менш розвинутих, до яких відносилась Галичина, відсутність можливості у селян-продуцентів зерна впливати на його ринкову ціну. Внутрішніми причинами християнські консерватисти називали недостатню зацікавленість української інтелігенції дійсними проблемами селянства, легковажне витрачання селянами коштів і звідси збільшення заборгованості, діяльність псевдо захисників селянських інтересів у вигляді радикальних агітаторів.

Багато в чому їх економічна програма збігалась з програмою деяких діячів з опозиційно-народовських кіл, але визначалась більшою наполегливістю і плановістю. В ній не було місця на пусту агітацію, якою відрізнялись радикали. Методи страйкової боротьби допускались ними, але лише як крайній засіб, який не можна використовувати як самоціль. У 1902 р. група О. Барвінського підтримала страйк українських селян, але осудила спроби радикалів і націонал-демократів використати його для своїх власних партійних цілей. Вони пропонували подбати про можливості заробків для селян, а не штовхати їх на крайні методи. Як одну з можливостей заробку вони пропонували організувати допомогу селянам у виїзді на заробкову еміграцію до Німеччини [1].

Будучи членами багатьох економічних товариств, християнські консерватисти відстоювали думку, що політичні суперечності в українських колах не повинні відбиватись на діяльності цих товариств. І хоча серед них фактично не було професійних економістів, діячі руху підходили до питання комплексно, грунтовно і підготовлено.

Отже, серед напрямків, якими в економічній справі займались християнські консерватисти, необхідно виділити такі:

- пропаганда різного роду селянських спілок;
- відстоювання інтересів сільського виробника в австрійському парламенті та галицькому сеймі, у тому числі вимоги обниження податків, розпарцелювання великих землеволодінь серед місцевого населення, проведення меліорації грунтів та регуляції рік, створення нових робочих місць в сільській місцевості тощо;
- розробка реальних проектів по зменшенню і повній ліквідації гіпотечних боргів селянських господарств;
- налагодження дешевого кредиту для селян і боротьба з лихварством;
- стриманно-неприхильне ставлення до еміграції на стале проживання і підтримка сезонної заробіткової еміграції.

Великою бідою краю, як вже зазначалось, було лихварство, викликане браком дешевого кредиту для дрібних господарств. О.Барвінський назвав лихварство одною з головних причин економічного занепаду краю [2]. Християстиянські консерватисти намагались вирішувати проблему і в органах влади, і в самому суспільстві.

Найгірший стан з лихварством був на Гуцульщині. Тут в останні десятиліття XIX ст. відбувся загальний моральний і господарський занепад, періодично виникали різноманітні епідемії, особливо венеричних хворіб, панувало повне свавілля лихварів. Наприкінці XIX ст. стан Гуцульщини настільки погіршився, що був предметом обговорення в австрійському парламенті. 2 березня 1900 р. О. Барвінський вніс інтерпеляцію (запит ) в кабінет міністрів на руки президент-міністра Кербера, що уряд збирається робити з численними беззаконнями, які чиняться на Гуцульщині [3] . Українські посли у Державній раді застерігали, що якщо не наступить торжество правосуддя в Галичині, то може дійти до стихійних національно-соціальних конфліктів, котрі вони, як християни і громадяни, вважають неприпустимими і антидержавними [4] . Того ж березня 1900 р. О. Барвінський зустрівся з міністром судівництва Австрії д-р Спенсом і повідомив про стан справ з галицькими судами та їх пасивність щодо незаконної діяльності лихварів. Посол справедливо зауважив, що судові урядовці не чинять перешкод лихварям, бо самі є їхніми боржниками. Міністр пообіцяв притягнути винних до відповідальності [5].

Починаючи з 1894 р. українські посли з християнсько-консервативного табору починають регулярно підносити на різних представницьких рівнях справу лихварства в Галичині. 18 січня 1897 р. А. Вахнянин в парламенті назвав лихварство причиною масової еміграції з краю. Законом від 1877 р. воно було заборонене, але фактично існувало і надалі, часто – відкрито [6]. Посол Д.Гладишовський звернувся до уряду з пропозицією створити Хлопський банк, який би надавав довгострокові низькопроцентні кредити селянам, і взяти під свій контроль існуючі кредитні установи, при цьому поборюючи лихварство [7].

Велику надію християнські консерватисти в справі боротьби з лихварством покладали на організацію в Галичині спілок системи Райфайзена [8], які мали надати селянину можливість користуватись дешевими кредитами. На кінець XIX ст. спілки Райфайзена вже достатньо добре розвинулись в аграрних країнах Європи завдяки вагомій підтримці Католицької Церкви. Спілки за системою Райфайзена мали дві цілі: по-перше, покращити матеріальні і моральні відносини у сільських громадах, а також знищити лихварство, що визискувала селянство; по-друге, навчити селянина ощадливості і заохотити розумно вкладати гроші в діло. Селянин рідко вдавався до міських банків, бо гарантія отримати там кредит була малоймовірною. Інші ж кредитні установи накладали великий процент. Тому селянин ішов до лихваря, де, як правило, за певний час селянин втрачав своє господарство. Потрібна була нова кредитна інституція для селян. Спілка Райфайзена уможливлювала дешевий кредит і при успішному веденні справ спілки заохочувала селян до себе.

У чому ж була причина успішності діяльності спілок системи Райфайзена? Можна виділити декілька моментів, які відрізняли ці спілки від інших кредитних спілок. Насамперед, – це обмеженість діяльності одної спілки рамками однієї, рідше двох сільських громад. Найчастіше членами спілки ставали жителі одного села, що гарантувало добру обізнаність про матеріальне становище кожного із членів спілки, а головне – про їх моральні устої і вміння вести господарство. Ця умова дозволяла контролювати використання кредитів, а у випадку необхідності їх повернути. Тому і вступ у спілку був пов'язаний із великою відповідальністю і проходив за умови повної взаємодовіри. Іншою причиною успіху спілок Райфайзена була заборона вести будь-які махінації з капіталами, що захищало від можливих зловживань і фінансових втрат [9]. Тривала діяльність спілок викликала до них довіру і склала хорошу репутацію, що було також важливою причиною їх успіху. [10]

До наступного розділу: Християнський консерватизм. Соціально-економічні постулати (частина 2)

Примітки:

1. Полїтичні і національні недомаганя і хиби серед рускої суспільности. // Руслан. – 1898. – 13 квітня.
2. Рільні страйки в Галичинї. // Руслан. – 1902. – 29 липня; Піднесенє зарібків. // Руслан. – 1902. – 18 лютого.
3. В період з 1882 по 1894 рр. в цілій Австрії за лихварство засудили 1735 осіб, з них 899 (51,8%) у Галичині.
4. Значну допомогу у підготовці матеріалів для укладення цього внесення надав О.Барвінському о. Іван Попель із с. Довгополя. Часопис “Руслан” протягом кіькох років періодично друкував його статті під загальною назвою “З країни нужди і здирства”, в яких о. Попель детально виклав стан справ на Гуцульщині, хід судових процесів щодо лихварства тощо.
5. Інтерпеляция посла Барвіньского і товаришів внесена на засїданю дня 2.марця 1900 до мінїстра-президента як управителя мінїстерства внутрішніх справ і до мінїстерства судівництва. // Руслан. – 1900. – 10 березня.
6. Новинки. // Руслан. – 1900. – 23 березня. Необхідно зауважити, що були випадки, коли судовим урядникам вдавалось фактично повністю ліквідувати лихварство у своїх повітах. Так, суддя і посол галицького сейму М.Кульчицький покінчив з лихварством у свому Богородчанському повіті. Див.: Потреба охорони селяньства. // Руслан. – 1900. – 11 травня.
7. Бесїда пос. Нат.Вахнянина в справі лихви в Галичинї. // Руслан. – 1897. – 26 січня.
8. Промова пос. Гладишовского в державній радї. // Руслан. – 1902. – 29; 30; 31 травня.
9. Вільгельм Райфайзен, німець за походженням, був дуже релігійною та ініціативною особою. Спостереження за німецьким селянством в надрейнських областях наштовхнуло його на висновок, що моральний занепад селянства відбивається і на його матеріальному становищі. І тому він задумав створити економічні селянські спілки, побудовані на християнських моральних цінностях, солідарності, любові до ближнього, християнському обов’язку багатих щодо бідних. Перші спілки виникли у 1849 р. в надрейнських районах, пізніше поширились в Австрії, Франції, Італії. Під час австро-пруської війни 1866 р. і франко-пруської 1870-1871 рр. тільки спілки Райфайзена збереглись, бо інші кредитні установи знищила інфляція, Див.: Засади і орґанізация сїльских кас щадничих і позичок системи Райфайзена. // Руслан. – 1899. – 25 березня.
10. Засади і орґанізация сїльских кас щадничих і позичок системи Райфайзена. – 26 березня.

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии