Християнська демократія. Історія та сучасність

До попереднього розділу: Стислий аналіз основних тенденцій ХД руху

Колишній французький прем’єр-міністр від соціалістів Гі Молле зазначав, що християнсько-демократична партія – це утворення, “котре не повинне було б існувати” через різнорідність свого соціального складу (поєднуючи, наприклад у своїх лавах як роботодавців, так і робітників). Якраз у цій різнорідності і полягає одна із сильних сторін християнської демократії.

Однією з передумов успіху християнської демократії була і залишається її здатність здобувати підтримку всіх соціальних груп. Найголовніша відмінна ознака полягає в дотриманні релігійних обрядів різними християнськими конфесіями, причому, слід зауважити, що найбільш постійну підтримку християнські демократи завжди мали у тих верств населення, для яких релігійний елемент (а отже й дотримання релігійних обрядів) відіграє важливу роль у формуванні світогляду.

У Німеччині, на виборах до палати депутатів (бундестагу) в грудні 1990 року, які вперше відбувалися в об’єднаній німецькій державі, блок ХДС/ХСС здобув підтримку електорату, досить близького за соціологічним складом до всього населення країни (тобто, по суті, представників усіх соціальних груп). До двох суттєвих відмінностей слід віднести дещо старший вік виборців і дещо менший їх відсоток у великих містах.

Ця “міжкласовість” так само стосується великих християнсько-демократичних партій Латинської Америки. Наприклад, чилійська ХДП, після 1958 року суттєво збільшивши кількість членів, традиційно має підтримку як заможних сімейств, так і знедолених верств населення з так званих “бідонвілів” (“трущоб”). Подібна ситуація характерна і для потужних християнсько-демократичних партій Центральної Америки.

Соціальна диференціація також простежується серед рядових прихильників християнських демократів та членів керівних кіл і парламентських груп. Цей соціальний плюралізм виявляється в наявності всередині ХД партій різноспрямованих інтересів, які партія намагається поєднати, шукаючи компромісних рішень в кожному конкретному випадку.

Наприклад, у межах ХДС Німеччини, задум спільного управління з боку громадських Комісій і представників профспілок зустрічає спротив більш поміркованої точки зору представників роботодавців, що призводить до намагань партійних інстанцій синтезувати обидві позиції. На початку 90-х в Італії парламентарії із профспілки працівників сільського господарства з величезними зусиллями примушували приймати свої вимоги уряд і міністерство сільського господарства, очолюваних християнськими демократами.

Однак зіткнення інтересів рідко призводить до розколів у рядах європейських християнсько-демократичних партій. Більше того, цей соціологічний плюралізм зобов’язує партії зберігати вірність третьому шляху, однаково ворожому як до соціалізму, так і до повного лібералізму.

До наступного розділу: Поява релігійного плюралізму в лавах християнсько-демократичних партій